- 23:03 «40 хвилин чекали на швидку»: Анастасія Приходько вперше розповіла про смерть її менеджера та друга
- 22:25 Ароматний цитрусовий цукор: можна додавати в напої, десерти та випічку
- 21:58 «Зараз не бачу майбутнього в Україні»: Санта Дімопулос відповіла на запитання шанувальників
- 21:32 «Недоказово і небезпечно»: медик про лікування мухоморами
- 21:02 Хто може отримати евакуаційні виплати і скільки: пояснив адвокат
- 20:50 Першого тренера українського чемпіона світу з боксу важко поранено на фронті: які прогнози
- 20:35 «Українців вони будуть перевиховувати або вбивати»: науковець про те, що можуть робити росіяни після окупації
- 20:17 Пісні завиванці з маком: приготуйте смакоту за рецептом, перевіреним роками
- 20:02 У травні Україна може розірвати дипломатичні відносини з білоруссю, — політолог
- 19:43 Мобілізація по-полтавськи: поліцію просять привести до ТЦК 30 тисяч ухилянтів
- 19:40 Алла Пугачова поставила на місце росіян, які накинулися на неї через теракт в «Крокусі»
- 19:31 Можливо хоче підтримати сім’ю брата: принц Гаррі збирається до Великої Британії
Із експозиції «Shvets Museum»
Расскажу-ка я вам, друзья мои, одну забавную историю, связанную с рикшой. Происходило это все во Вьетнаме много лет назад. Во время одного очень важного визита в эту страну были мы с моим давним товарищем Александром Мартыненко из «Интерфакса» приглашены на торжественный прием в президентский дворец. Поскольку времени до приема оставалось еще часа полтора, а наша гостиница находилась всего лишь метрах в 200 — прямо через большую площадь — от этого дворца, решили мы впервые в своей жизни (!) прокатиться на рикше. Правда, рикша то был не пеший, а на велосипеде. Узнав о том, что короткая ознакомительная, так сказать, поездка обойдется нам всего в один доллар, мы заранее рассчитались с велорикшей и отправились в путь… И заблудились! Прошел час, полтора часа, два, а наш изможденный поисками «всадник» все никак не мог найти дорогу ни к нашему отелю, ни к президентскому дворцу. О торжественном приеме пришлось забыть. Хотелось просто куда-нибудь вернуться. На нашу беду, ни один человек, к которому мы обращались, не знал английского языка, а с вьетнамским у нас были большие проблемы… Часа через два с половиной, проезжая в наступившей темноте по притихшему городу, мы вдруг практически одновременно узнали ту самую площадь. Слава Богу, слово «стоп» на всех языках звучит почти одинаково… Больше я никогда не решался прокатиться на рикше.