Стиль жизни

Які страви львівської кухні варто скуштувати: поради Романа Віктюка

10:00 9 июля 2018   1144
Роман Виктюк
Ольга СМЕТАНСЬКА «ФАКТИ»

Знаменитий театральний режисер Роман Віктюк народився у Львові. Саме в цьому місті у школі та юнацькій театральній студії поставив свої перші спектаклі. Сьогодні у його творчому доробку біля 200 постановок. На думку Романа Віктюка, кожна з них — диво або наближення до нього.

Театральні роботи режисера бачили глядачі у багатьох країнах світу — Литві, Латвії, Фінляндії, Італії, Греції, Ізраїлі, США… І, звичайно ж, з особливими почуттями він приїжджає до України. З любов'ю згадує своє львівське дитинство, юність, страви, які готувала для нього його люба матуся…

Про улюблені шкварочки, холодний львівський борщ, сонячний курячий бульон, пляцки, штруделі, сирник та інші ласощі Роман Віктюк розповів «ФАКТАМ».

— Романе Григоровичу, яку страву львівської кухні вважаєте її візитівкою?

— Вареники, бульбу з цибулею, шкварочки… Ви знаєте, що це таке? Шкварочки — найбільший делікатес у світі. Ними пахне моє дитинство. У нас у Львові шкварками торгувала пані Яна. Вона їх сама й готувала. Мене, дитину, вона любила й завжди пригощала. Коли бачила дитячі оченята, які помирали від одного тільки вигляду шкварочок, щедро обдаровувала мене. Грошей ніколи з мене не брала. І ці шкварочки були для мене солодші за цукерки. Смачніших зшкварок я ніколи не їв! А нещодавно отримав зі Львова подарунок. Люди, які мене люблять та пам' ятають, прислали мені таке сало, що я боюсь комусь його віддати, щоб, роблячи з нього шкварки, їх не зіпсували. Оце така зараз моя проблема: бути чи не бути! У нас у театрі в буфеті працює прекрасна дівчина з України, яка мені сказала: «Я теж обожнюю шкварки! І зроблю такі, що вам обов'язково сподобаються». Люблю, коли шкварочки шкварчать! Коли приїжджав до Львова, завжди купував сало й віз з собою.

— А з чим їсте шкварочки?

— Береш на ложечці чотири шкварчинки й цілуєш! От і все. І ще одна коронна львівська страва — пляцки з тертої бульби. Господині, перед тим як смажити їх на пательні, ретельно відбирають кожну бульбу. Вона повинна бути ідеальна — чиста, без цяток. До тертої бульби додаються різноманітні натуральні приправи, яйце. Борошна там не може бути. Смажаться пляцки не на олії, а на смальці.

— Уявляю, як це смачно!

— З ночі ця бульба у воді, а вранці мама ходила до церкви і з чистою душею готувала пляцки. Вони — це небесна їжа, не земна! І ще одна моя улюблена страва — розсіл. Готується він на Святий вечір. Це сонячний бульон з курочки з макарончиками. Вони тоненькі і робляться з ніжністю. Такі макарони не продаються в магазині. Їх виготовлення — справжній ритуал! Тісто треба розкатати валочком на дерев'яному столі, потім воно ріжеться тоненьким ножем. А смак від курочки ще довго залишається після того, як ви вже з' їли той бульончик. Який він смачний!

— Романе Григоровичу, а ви вмієте готувати?

— Я вмію дивитись і чекати, коли це можна буде їсти. Так, до пані Яни я бігав в дитинстві щоранку. І вже вночі відчував аромат шкварок! Її голос як зараз чую… Це голос ангела! Хоча вона була огрядна, важко дихала, він був у неї особливий — тихенький-тихенький, але від серця. Вона знала, що Ромчик обов'язково прийде і подивиться на неї такими оченятами! І простягне рученята за шкварочками…

— А чим особливий львівський борщ?

— Він неймовірно смачний, коли холодний. Як напій! Подають його з вушками. Це такі маленькі варенички. Львівська кухня, ніби тайна вечеря, має свої небесні страви.

Цей борщик теж готують на Святий вечір. Повсякденно ж їдять борщ без вушок. Й обов'язково холодний!

— І навіть восени та взимку?

— Звісно! Всі ці львівські страви я дуже люблю й знаю, як «Отче наш». Вони мені нагадують дім. Зараз бачу перед собою фотографію мами, сестер. Дивлюсь на них і серцем відчуваю Україну…

— Читала, що у Львові також люблять суп з рубців.

— Флячки — польська страва. Проте й у Львові вона, безумовно, популярна. Щоб флячки було зручно їсти, їх треба робити маленькими.

— На десерт львівська кухня пропонує сирник. Він може бути з маком, з шоколадом…

— Головне — не переборщити з борошном… Згадую маленькі мамині сирнички. В них була якась таємниця, бо таких більше ніде немає. Мамо, ти ж мене чуєш? Я правильно кажу? Мені здається, вона посміхається… Можливо, та таємниця в тому, що мама готує страву для дитини, яку дуже любить.

— А справжні львівські штруделі пам'ятаєте?

— Звичайно. З вишнею, з маком… Тісто має бути дуже тоненьке і не повинно відчуватись.

— У Києві є ресторани, де штруделі пропонують і з рибною начинкою, і з овочевою…

— Це вже щось нове. Штруделі в моєму дитинстві були солодкі. Меду трошки повинно бути обов'язково! Справжнього, не хімічного…

— Який у вас улюблений напій?

— Кава. Які у Львові були й зараз є чудові кав'ярні! В них особлива атмосфера. Ми жили у центрі міста і завжди відчували запах кави. Він був особливий!

— Ви готуєте каву щоранку?

— В театральному буфеті дівчина прекрасно варить її! Вона знає, яку я люблю, — міцну, без цукру. На тарілочці поруч завжди є трошки ароматного меду. Тільки його не треба додавати до кави. Усю його багату смакову палітру треба відчути язичком. Мед повинен вас поцілувати!

— А якому з міцних напоїв віддаєте перевагу?

— Самогонці. Нещодавно пляшечку мені передали з Львівської області. І я дуже вдячний!

Фото Сергія ТУШИНСЬКОГО, «ФАКТИ»

Читайте также
Новости партнеров
Загрузка...

— Как говорила тетя Циля, женщина была создана для того, чтобы мужик не умер от счастья.