ПОИСК
Події

Внучатий племінник убивці Петлюри Цві Шварцбард: «Одного разу дідусь Шломо зіткнувся з Петлюрою, його дружиною та дочкою. Але вистрілити так і не наважився»

0:00 28 травня 2010
Цві Шварцбард
Дмитро Комаров, «ФАКТИ»
День 25 травня 1926 року став одним із найдраматичніших в історії України. У центрі Парижа серед білого дня на очах у десятків перехожих було застрелено главу українського уряду (Директорії) Симона Петлюру. Замах скоїв емігрант із України Самуїл Шварбард, який заявив, що розправився з керівником України з помсти за єврейські погроми у роки громадянської війни. Через 84 роки кореспондентові «ФАКТІВ» вдалося пройти останньою дорогою Петлюри та поговорити з онуковим племінником його вбивці.

Як виявилося, патрони були начинені ціанідом. Шансів вижити у жертви не було

Наприкінці 1924 року після поневірянь Європою Симон Петлюра влаштувався в Парижі, де спробував об'єднати українську еміграцію навколо тижневика «Тризуб». У столиці Франції Петлюра досить скромно, ледве зводячи кінці з кінцями, жив разом із дружиною Ольгою та донькою Лесею. Квартира, яку вони винаймали, складалася з двох невеликих кімнат. Кухня була відсутня і, як правило, сім'я ходила обідати до маленьких ресторанів. Але того фатального дня Ольга Афанасівна захворіла, і Симон Васильович наодинці вирушив перекусити до ресторану. Цей заклад функціонує й досі. Зберігся навіть столик на другому поверсі, за яким востаннє обідав Петлюра.

Вийшовши з ресторану, Петлюра пішов вулицею Расін у напрямку знаменитого Сорбонського університету. Зупинився біля вітрини книжкової лавки «Жильбер Жозеф» (тут, як і раніше, торгують книгами. Щоправда, ніхто з молодих продавців про те, що сталося на цьому місці 84 роки тому, нічого не чув).

Несподівано до Петлюри наблизився чоловік, одягнений у білу робочу сорочку, і гукнув його на ім'я. Коли екс-глава Директорії повернувся до незнайомця, той вихопив револьвер та почав стріляти. Прогриміло сім пострілів: п'ять куль потрапили до Петлюри і дві — до бруківки. Як виявилося, патрони були начинені ціанідом. Шансів вижити у жертви, доставленої до найближчої лікарні «Шарите», не було…

РЕКЛАМА

Українського лідера поховали на знаменитому паризькому цвинтарі Монпарнас. Тут же знайшли свій останній притулок дружина (1959 року) і дочка Петлюри (1942-го).

«За службу в Іноземному легіоні дідусь був нагороджений „Бойовим хрестом“ — найвищою нагородою за хоробрість»

- У Петлюру стріляв брат мого діда, — розповів «ФАКТАМ» 61-річний Цві Шварцбард, який зараз живе в передмісті ізраїльської столиці місті Петах-Тікве. — Дідусь Шломо (російською вбивця Петлюри називав себе Самуїлом Ісааковичем) був людиною незвичайної долі. На початку XX століття, живучи в Україні, він захопився анархістськими ідеями. Після придушення першої російської революції втік від переслідувань царського режиму в Європу і в 1910 влаштувався в Парижі годинникарем. Коли почалася Перша світова війна, Самуїл добровольцем вступив до французького Іноземного легіону, за службу в якому був нагороджений «Бойовим хрестом» — найвищою нагородою за хоробрість.

РЕКЛАМА

Після лютневої революції 1917 року дідусь із дружиною повернувся на батьківщину. Спочатку працював за фахом, потім вступив до Червоної Армії, де воював у бригаді Григорія Котовського. Однак незабаром розчарувався у більшовиках і повернувся до Франції. У Парижі він підтримував стосунки з однодумцями — анархістами, зокрема з легендарним Нестором Махном.

- Є версія, що ваш родич став виконавцем таємного плану, розробленого радянськими чекістами. Чи так це?

РЕКЛАМА

- У нашій родині завжди знали, що дідусь Шломо діяв наодинці, — продовжує Цві Шварцбард. — Під час єврейських погромів, що прокотилися Україною у 18−20-і роки минулого століття, загинуло 15 людей з нашої родини, і Самуїл Шварцбард вважав відповідальним за їхню смерть саме Петлюру.

- Як же ваш родич зустрівся зі своєю жертвою?

- Про перебування колишнього українського лідера в Парижі 38-річний Самуїл Шварцбард дізнався із газет. Знайшов квартиру Петлюри і стежив за нею цілий тиждень. Одного разу навіть зіштовхнувся зі своєю майбутньою жертвою віч-на-віч. Петлюра разом із дружиною та дочкою вийшов із церкви, але Самуїл так і не наважився дістати з кишені пістолет, щоб не постраждали невинні люди. На восьмий день Петлюра вирушив на прогулянку один…

- Як відомо, паризький суд присяжних ухвалив виправдувальний вирок вашому родичу. Вам щось відомо про те, як проходив процес?

- Суд відбувся за півтора року і мав широкий резонанс у світі. За дідуся заступилися відомі люди різних переконань, у тому числі художник Марк Шагал, філософ Анрі Бергсон, письменники Ромен Роллан, Анрі Барбюс та Максим Горький, фізики Альберт Ейнштейн та Поль Ланжевен, екс-глава російського Тимчасового уряду Олександр Керенський. Підготовкою експертних матеріалів займався колишній прем'єр-міністр Угорщини Міхай Каройї, а захист вів один із найкращих французьких адвокатів Анрі Торрез.

Лідер сіоністів Зеєв Жаботинський спочатку засудив вбивство, але потім під тиском громадськості змінив свою думку. Процес тривав вісім днів. Знаю, що у справі було опитано близько 180 свідків, а під час слухань оприлюднено жахливі факти злочинів стосовно єврейського населення України. Дідовому адвокату вдалося переконати присяжних, що Петлюра — організатор масових вбивств, а його підзахисний — патріот Франції, який мужньо воював за свою нову батьківщину на фронті.

Дідусь Шломо, людина загалом далека від релігії, в одному з виступів заявив, що його діями щодо помсти свого народу і родичів керував пророк Ісая. У підсумку на всі п'ять питань, поставлених судом, присяжні більшістю голосів негативно відповіли, і Самуїла Шварцбарда виправдали…

За даними сучасних дослідників, в результаті єврейських погромів в Україні в роки Громадянської війни було вбито 50 тисяч людей. Ряд істориків вважає, що реальні цифри ще вищі. У той самий час існують архівні документи, які свідчать, що Петлюра суворо засуджував погромників. Наприклад, нещодавно було оприлюднено телеграму Петлюри від 28 січня 1919 року комендантові станції Миргород з вимогою «покарати тих, хто допустив наругу над євреями на станції Яреськи на Полтавщині».

Серед керівників Директорії з лютого 1919 року до листопада 1920 року вважався міністр у єврейських справах — один із лідерів єврейської громади України Пінхас Червоний. З його ініціативи було створено надзвичайну державну комісію, яка займалася розслідуванням випадків єврейських погромів та притягненням винних до відповідальності.

- Багато отаманів під час Громадянської війни діяли під прапорами петлюрівської армії, — розповідає відомий ізраїльський історик Моше Гончарок. — Тому Шварцбард вирішив покарати людину, яка персоніфікувала у її розумінні всі гріхи антисемітизму. Але звинувачувати у всіх злочинах тільки Петлюру було, принаймні, безглуздо. Відомо, що Петлюра безпосередньої участі у погромах не брав, він просто не чинив опір погромним настроям у своїй армії. Коли до Петлюри, судячи з стенограми процесу над Шварцбардом, потрапила на прийом делегація євреїв і попросила зупинити погром, він заявив: «Я не втручаюся в те, що робить моя армія, і не можу завадити їм робити те, що вони вважають за необхідне!»

- Як склалося життя вашого родича після виходу із в'язниці?

- Після звільнення дідусь вирішив зайнятися літературною діяльністю, написав дві книги спогадів, — розповідає Цві Шварцбард. — У Парижі йому стало незатишно (українська еміграція мала намір помститися), і він прийняв пропозицію видавців єврейської енциклопедії, що виходила в Берліні, вирушити до Південної Африки. 1938 року Шварцбард звернувся до англійської влади з проханням дозволити йому в'їзд до Палестини. Але йому відмовили як терористу.

Третього березня 1938-го Самуїл Шварцбард раптово помер від серцевого нападу в південноафриканському Кейптауні і там був похований. Дітей він не мав. Майже через сорок років уряд Ізраїлю ухвалив рішення про перепоховання праху дідуся. Тепер він спочиває на цвинтарі колишніх легіонерів неподалік міста Нетанії. Ім'я Шварцбарда мають кілька вулиць в Ізраїлі.

Довідка «ФАКТІВ»

Симон Васильович Петлюра народився 23 травня (10 травня за старим стилем) 1879 року у Полтаві. Навчався у духовній семінарії, але був виключений за націоналістичні виступи. Учасник Першої світової війни

Після Лютневої революції 1917 року організував та очолив Український фронтовий комітет у Києві. Був головою української Директорії (лютий 1918 — листопад 1920 року), після її розгрому втік до Польщі. За допомогою польських військ відновив свою владу в Україні.

1920-го під натиском Червоної Армії остаточно залишив українські землі.

Застрелено у Парижі 25 травня 1926 року.

2223

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів