Чому в Україні може виникнути дефіцит популярних харчових продуктів: думка експерта
2021 рік став рекордним за темпами подорожчання окремих харчових продуктів. За даними Держстату, з грудня 2020 року по грудень 2021 року найбільше піднялася вартість таких продуктів: буряк подорожчав на 147,5% - до 13,3 грн за кг; капуста — на 144,3% до 11,6 грн за кг; цибуля на 136,1% до 12,1 грн за кг; морква — на 66,3% до 10,0 грн за кг. Соняшникова олія подорожчала на 46,0% - до 61,4 грн за літр; цукор зріс у ціні на 31,7% - до 27,5 грн за кг; куряче філе подорожчало на 27,7% - до 117,1 грн за кг.
Втім, подорожчали й інші продукти. У зв'язку з цим уряд запровадив державне регулювання роздрібних цін на деякі з них. Проте, на думку експертів, обмеження державою ринкових цін може мати й негативний ефект.
Про те, як дії уряду вплинуть на продовольчий ринок і чи не виникне дефіциту окремих харчових продуктів, «ФАКТАМ» розповів президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг» Олег Тітамир.
«Обмежено лише торгову надбавку, і виробники хліба, молока, м'яса зможуть і надалі підвищувати ціни»
— Наскільки ефективним є запровадження державного регулювання цін на продукти? І взагалі, чи дає позитивний ефект регулювання цін державою?
— Держрегулювання цін на 11 найменувань продуктів соціальної значущості, таких як пшеничне борошно, гречана крупа, цукор-пісок, макарони вітчизняного виробництва, куряча тушка тощо, разом з обмеженням біржової ціни на газ вітчизняного видобутку для низки виробників продовольчих продуктів — це крайній, примітивний і до того ж вельми сумнівний і ризикований інструмент, до якого вдається уряд. У цьому випадку йдеться про традиційну в нас практику «гасіння пожежі», а не про системне подолання негативних факторів, що призводять до зростання цін на товари першої необхідності. Складається враження, що маховик інфляції, який почав розкручуватися з осені (до 11%), і подорожчання основних продуктових груп на 15−45% - все це стало великою несподіванкою для нашого уряду, впало як сніг на голову.
Зайве говорити про те, що держрегулювання цін на низку продуктових товарів разом із планами ввести так звані продовольчі картки для малозабезпечених нагадує, по суті, атавістичну практику соціалізму в радянському релізі, яка не має нічого спільного з ринком та конкуренцією, коли у споживача з'являється широкий вибір якісних товарів за прийнятними цінами. Практика показує, що пряме та жорстке втручання держави в регулювання рентабельності та цін у продовольчих торгових ланцюжках, як правило, оберталося порожніми полицями, вічним дефіцитом товарів першої необхідності та чергами.
Водночас нинішнє держрегулювання на продукти виглядає, швидше, якимось піар-ходом влади, яка нібито демонструє таким чином «турботу про простий народ», аніж тим ефективним інструментарієм, який приборкає ціни та інфляцію. Поясню чому. У взаємовідносинах виробника та реалізатора регулюється лише торгова надбавка для магазинів та супермаркетів (вводиться її обмеження до 10%), яка включає рекламно-маркетингові, пакувальні, комунальні та інші витрати продавця під час продажу товару разом із його прибутком. Насамперед продавці відштовхуються від вартості закупівель товарів. Оптово-відпускні ціни виробників та постачальників, котрі через різке збільшення вартості енергоносіїв просто змушені їх підіймати, держрегулюванню не підлягають.
Тому ефект для кінцевого споживача за адміністративного втручання уряду в ціни виглядає дуже сумнівним. Адже якщо виробники підійматимуть вартість хліба, молока, олії, яєць тощо, то все держрегулювання зазнає краху. А вони будуть змушені це робити, бо ніхто не працюватиме собі в мінус. До того ж не можна виключати такі сценарії, за яких торговельні мережі домовлятимуться з постачальниками про «сірі» закупівельні ціни та тіньові розрахунки, за яких враховуватимуться інтереси продавця.
У кращому випадку можливе досягнення короткочасного ефекту певного зниження роздрібних цін на регульовані товари в межах 2−3 місяців. Але в довгостроковій перспективі обмеження торгової націнки, швидше за все, призведе до підвищення підприємницьких ризиків у всьому виробничо-торговельному ланцюжку, який вони змушені будуть компенсувати ще більшим підвищенням цін у всій номенклатурі соціально значущих товарів. Якщо ж глибинні причини зростання цін не будуть усунуті, не будуть компенсовані комплексною держпідтримкою виробників продовольчої групи, то спроби регулювання на триваліший період можуть призвести до серйозного дефіциту товарів першої необхідності.
«Магазини можуть обмежити обсяги закупівель соціальних товарів»
— Чи вигідно магазинам продавати продукти, на які поширюється держрегулювання?
— Обмеження торгової надбавки може зробити торгівлю соціально значущими продуктами збитковою і для невеликих торгових точок, і навіть для ритейлу, оскільки покрити витрати на оренду, комунальні платежі, зарплати їм буде дуже складно. За таких обставин для зменшення збиткових ризиків продуктові магазини та ритейлові мережі можуть обмежити обсяги закупівель соціальних товарів. Це може призвести до того, що та ж гречка, курячі тушки або борошно вищого гатунку можуть продаватися в дуже обмеженому обсязі та навіть час від часу зникати з асортименту та полиць супермаркетів.
Досить згадати «гречану кризу» 2011 року — тоді низький урожай вітчизняної гречки спричинив збільшення її оптових та роздрібних цін. При спробі тодішнього уряду обмежити ціну на гречку вона зникла з полиць магазинів. У таких випадках якраз «до речі» виявляються продовольчі картки, які планує уряд, коли продаж регульованих товарів може обмежитися продажем 1 кілограма борошна або гречки в «одні руки». У такій ситуації «на допомогу» споживачам завжди приходить «чорний» ринок, де дефіцитні продукти можна буде купити за «космічною» ціною. Залишається сподіватися, що такого вкрай негативного сценарію все ж таки не буде.
— Якщо українські продукти так суттєво дорожчають, чи не будуть вони замінені дешевшими імпортними продуктами?
— Не можна виключати, що держрегулювання на низку товарів з продуктового кошика призведе до того, що український виробник ключових продовольчих товарів стане менш конкурентоспроможним у порівнянні з іноземними виробниками, де виробництво цих товарів дешевше, як, наприклад, у ЄС — через комплексну держпідтримку фермерських господарств. Сьогодні багато ритейлових мереж мають можливість безпосередньо домовлятися з іноземними виробниками про прямий імпорт аналогів регульованих в Україні товарів, які можуть масово витіснити вітчизняного виробника. Наприклад, українським торговим мережам буде вигідніше імпортувати польські яйця чи італійські макарони, ніж просувати на своїх полицях український продукт.
— Досвід підказує: як тільки держава запроваджує якісь обмеження, люди знаходять можливість їх обминути. Чи не вийде так і в цій ситуації?
— Держрегулювання на торгову надбавку по ряду продовольчих товарів може в умовах обмежених цін призвести до спотворення в процесах ціноутворення, маніпуляцій з собівартістю, коли виробники товарів соціальної значущості будуть змушені свідомо «спрощувати» технологічні процеси, використовувати менш якісну сировину та інгредієнти, загалом — економити на якості, щоб знизити відпускні ціни, будь-яким шляхом потрапити на полиці ритейлу і якимось чином утриматися на плаву. Знову ж таки в цій ситуації програє виключно вітчизняний споживач.
Адміністративне втручання у ціни на продукти з боку держави може підштовхнути ритейлові мережі, яким обмежили торгову націнку та прибуток, компенсувати ці втрати підвищенням цін на інші групи продовольчих товарів, які не підпадають під держрегулювання. Не можна також виключати і маніпуляцій з пакуванням, коли, скажімо, масло жирністю 72,5% маркується як 70%, як це часто практикувалося до 2017 року, коли також діяло державне регулювання під час кризових 2015−2016 років. Водночас повернення до держрегулювання цін породжує підвищені корупціогенні ризики — цілком можливо поширення практики, коли торговельні мережі «домовлятимуться» з державними контролерами, щоб ті «не помічали» завищену торгову націнку.
«У Польщі уряд має намір запровадити нульову ставку ПДВ на основні харчові продукти»
— Як застосовується держрегулювання в інших країнах?
— Закордонний досвід державного регулювання цін на продовольчі товари вказує на те, що пряме адміністративне втручання у роздрібні ціни на продовольчі товари у більшості економічно розвинених країн відсутнє, а використовуються в основному непрямі методи регулювання цін на харчові продукти.
Наприклад, у США переважна частина цін встановлюється компаніями за умов конкурентно-ринкового механізму. Водночас зберігаються державні ціни у галузях із природною монополією. Це енергетика, система зв'язку. У деяких штатах їхнім адміністраціям надано право запровадження тарифів на електроенергію, міжміські автомобільні та залізничні перевезення.
У США категорично не застосовується практика держрегулювання цін на продовольчі товари в роздріб та у ритейлових мережах. Водночас велике значення має система регулювання фермерських цін. Центральне місце у ній займають заставні ціни та заставні угоди Товарно-кредитної корпорації. В умовах, коли ринкові фермерські ціни падають нижче за рівень заставної ціни, цей механізм гарантує мінімальний рівень доходу від реалізації сільськогосподарської продукції на ринку.
У Японії заборонено встановлювати як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, які мають на меті вибити конкурента з ринку. Запроваджено обмежувальні заходи щодо одночасного підвищення цін великими підприємствами — виробниками продовольства. Якщо понад дві такі компанії у межах трьох місяців підняли ціну приблизно на ту саму величину в абсолютному вираженні або відсотках, то Комісія зі справедливих угод має право вимагати від них доповіді про причини такого підвищення цін і розпочати розслідування.
Об'єктом пильної уваги з боку японського уряду є ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та продовольчі товари. Пояснюється це тим, що без втручання держави розорилася б основна частина фермерів, витрати яких вищі, ніж у багатьох розвинених країнах через невеликі розміри господарств, високу вартість робочої сили, кормів тощо. Тому держава застосовує такі методи підтримки, як кількісне обмеження імпорту низки товарів сільськогосподарського виробництва, встановлює «рекомендаційні» ціни, робить закупівлю в буферні запаси у періоди спаду цін, і розпродає товари з цих запасів у періоди зростання цін.
У Європейському союзі, на який, гадаю, варто орієнтуватися Україні, ефективно працює система зменшення ПДВ на харчові продукти, що робить їх доступнішими для широких верств населення. Якщо в Україні ПДВ на харчові продукти становить 20%, то в ЄС спеціальною директивою цей податок встановлений у середньому на рівні 7% та дозволяється його зниження до 5%. У більшості країн ЄС, зокрема у Франції, Німеччині, Польщі, ПДВ на готові харчові продукти не перевищує 10%, а знижені ставки у 5−7% найчастіше діють для виробників товарів першої необхідності. Наприклад, у Польщі сьогодні уряд збирається ввести нульову ставку ПДВ на основні харчові продукти, оскільки на цей час спостерігається висока інфляція споживчих цін, і влада збирається негайно підтримати виробників продовольства.
Загалом у Європейському союзі регулювання цін ґрунтується на непрямих методах та серйозній підтримці сільськогосподарських товаровиробників, невеликих та середніх фермерських господарств. Їм постійно виплачуються з громадських коштів загальноєвропейські та національні дотації. Наприклад, минулого року на сільське господарство з бюджету ЄС було витрачено 55,8 млрд євро, з яких 40,1 млрд євро — прямі платежі фермерам, а 14,7 млрд євро — на розвиток сільських районів і громад. Крім того, у багатьох країнах ЄС уряди формують та обслуговують держрезерви харчових продуктів, проводяться закупівельні та товарні інтервенції на продовольчих ринках, працюють податкові пільги та субсидії для сільгоспвиробників, надаються дотації на придбання техніки, модернізацію виробництва, меліорацію земель тощо.
— Що, на вашу думку, має зробити уряд для подолання кризи на продовольчому ринку?
— Замість архаїчного та примітивного держрегулювання цін на харчові продукти і замість показної, фальшивої, але з вельми сумнівними та негативними наслідками турботи про незаможних — українській владі необхідно перейти до непрямих, але найефективніших методів впливу на роздрібні ціни. Це насамперед:
- встановлення на півроку-рік пільгового режиму ПДВ для виробників продуктів підвищеної соціальної значущості зі зниженням із 20% до 7−10%;
- фокус на потужній фінансовій підтримці малих та середніх фермерських господарств — за моделлю ЄС;
- формування стратегічного запасу товарів у державному резерві, з інтервенціями ринку у періоди критичного підвищення цін;
- створення системи комплексного моніторингу роздрібних продовольчих цін та запровадження жорсткого антимонопольного контролю за ціноутворенням у торгових мережах та серед виробників деяких продовольчих груп (наприклад, соняшникова олія, цукор, яйця);
- збільшення видобутку вітчизняного газу — для цього потрібна реформа цієї сфери із залученням до країни світових лідерів газовидобутку з новітніми технологіями.
Потрібен механізм, який ґрунтується не на обмеженнях, а на серйозній аналітичній та превентивній роботі, — підсумував Олег Тітамир.
В останні місяці багато хлібозаводів, молочних підприємств, птахофабрик, тепличних господарств скорочують виробництво або зовсім його зупиняють. Це пов'язано з рекордним подорожчанням газу та електроенергії. Виробникам товарів залишається або підвищувати ціни, роблячи товар не конкурентним у порівнянні з імпортним, або зупиняти виробництво до кращих часів.
Фото Сергія ТУШИНСЬКОГО, «ФАКТИ»
1936Читайте нас у Facebook
