ПОИСК
Блоги

«Стояла на Майдані труна»: волонтер про дефіцит в суспільстві вміння висловлювати шану

17:20 14 серпня 2023
Прощання із загиблим бійцем
Діана «Леді» Макарова називає себе «олдовою» волонтеркою, адже збирає і возить допомогу для бійців із 2014 року. Колишня журналістка, відома блогерка, Діана завжди має власну думку про все, що відбувається в країні. Ось і зараз вона висловилася про дефіцит людяності у суспільстві, дефіцит пошани до загиблих Героїв.

«Стояла на Майдані труна.

Стояла навколо труни жменька людей. Стояло б більше, але інші були на фронті. А хтось вже там і загинув. А хтось загинув раніше на Майдані", — розповідає волонтерка у Facebook.

«Бігли Майданом люди, хто куди. Хтось в справах, на роботу, хтось просто проходжався туристичним кроком. Десь йшла екскурсія.

Від труни і групи людей навколо неї відводили хапливо очі. Хтось шарпнувся підійти, але не наважився.

РЕКЛАМА

Тіло привезли з фронту.

Був липень 2014 року…

РЕКЛАМА

Стояла на Майдані труна.

Стояла над труною група людей. Поруч шугали на роликах юнаки та юнки, якась жінка вела екскурсію, туристи фотографували стелу. Група молоді слухала якусь попсу в колонці. Попса мало не перекрикувала самотню трубу над труною. Потім над труною включили «Качу» — колонка молоді все одно перекрикувала.

РЕКЛАМА

Йшли люди, хто на роботу, хто туристичним кроком знайомився з пам'ятками Майдану. Всі ті люди робили вигляд, що труни немає, от взагалі немає — і їх у чомусь можна було зрозуміти. Люди не завжди вміють просто вклонитись. Просто притишити крок. Просто підійти й постояти поруч кілька хвилин.

Йшло військове фронтове прощання.

Була зима 2016 року…

Стояла на Майдані труна.

Стояла група людей у чорному навколо.

Стояло б більше, але багато вже загинуло. А інші були на фронті. А ще хтось за кордоном, в евакуації.

Працював мікрофон і колонка. Серед цивільних в групі було кілька чоловік у «пікселі». Люди йшли Майданом, хто на роботу, хто вийшов на прогулянку, якась блогерка поруч записувала веселий стрім.

Тіло привезли з фронту. Пряме влучання. Труна була закритою.

Було літо 2023 року.

Але.

Але мама з дитиною, що йшли прогулянкою — підійшли і постояли поруч. Мама щось пояснила дитині. Дитина мала сум на обличчі.

Але військовий, явно приїхав у відпустку, йшов зі своїм малим — і раптом різко звернув, підвів малого і вони разом трохи постояли і послухали. Дитя щось запитало, татко пояснив. Ще трішки постояли і знову пішли у своїх справах.

От і все.

От і весь приріст за дев'ять років. Приріст поваги, співчуття, шани і честі. Так не завжди. Похорон відомого воїна — тут зовсім інше. Тут море людей закриває собою і всмоктує у себе людей непричетних. Тут які вже екскурсії, які танці на Майдані. А поховання просто воїна, просто військової, знає бригада, знає тусовка, знають рідні, пам'ятають побратими — та й усе. Тут буде жменька людей. Ця жменька не перекриє гуляння та екскурсії.

Але не поспішайте засуджувати людей (хоч я їх теж засуджую). Іноді люди просто не вміють висловити шану. Просто не знають як.

Або не поспішайте клясти клятих киян за відсутність вдячності, а от, мовляв, у нас в Карпатах, а от у нас у Львові…
… пливла труна над плечами, випливала з Гарнізонного храму, плакала свою пісню самотня труба — процесія повертала в напрямку Марсового поля.

Навколо шумів і хвилювався завжди парадний, завжди туристичний Львів. Дзвеніли трамваї, машини неохоче пропускали траурну процесію — а спробуй посунутись вбік на вуличках Львова, хто намагався, той добре знає. Весело крокували екскурсії, йшли автентичні аніматори.

А ми ховали друга. Тіло його привезли з фронту.

І от тобі і Львів. Те ж саме, що і Київ, авжеж?

Я знаю, знаю. Зараз все це вже змінено. Коли труна пливе до Марсового поля — спиняються люди на львівській вузькій вуличці.

Спиняються трамваї і авто. Люди стають на коліна.

Кажуть, якось це змінили. Можливо, наказовим порядком. Можливо, так і треба, тицяючи людей в чуже горе — а кожна загибель нинішніх днів є спільним горем, горем країни. Можливо, саме так і вчаться люди, коли їх тицьнути й сказати:

ї- Роби так!

І додати тим, в кого пізнє запалення:

— Роби саме так, паршивець, кому сказав! Не ганьбись перед людьми, спини своє авто. Виключи свою голосну музику, сволото. Бо зараз пів процесії тобі натовче пику. З превеликою радістю.

І люди роблять. І згодом навіть забувають, що їх в це тицьнули. Гадають, що так було завжди і вони завжди це все знали і вміли.

І не треба соромитись виховувати людей. Не треба соромитись сказати тому хто поруч:

— Я можу допомогти вам стати на коліно. І підвестись допоможу.

Делікатно сказати. Бо в нього і самого можуть бути протези замість тих колін. Бо я й сама завжди шукаю дружню руку в такі миті, щоб допомогли стати на коліно. І підіймаюсь зі стогоном.

… так, мабуть, саме так і треба.

Давайте вже це робити скрізь.

Давайте ж, га?

Щоб не було пекуче-соромно перед загиблими, яким неначе вже все одно — але ні. Не все одно, я в це вірю", — йдеться у дописі.

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

912

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів