Факти
Іван Дзюба

перед лицом "ФАКТОВ"

Іван Дзюба: «Я ніколи не був вільним від боргів перед людьми і собою»

Ольга УНГУРЯН, «ФАКТИ»

22.02.2022 11:27

У вівторок, 22 лютого 2022 року, на 91-му році життя помер Герой України, літературознавець та дисидент Іван Дзюба.

Напередодні свого 85-річного ювілею, 2016 року, легендарний український письменник-шістдесятник Іван Михайлович Дзюба відповів на запитання анкети «ФАКТІВ», поділившись із читачами своїми потаємними думками.

— Як би ви самі представилися нашим читачам?

— В молодості — мрійник, нині — вперто працюючий пенсіонер.

— Ваш улюблений колір, запах, продукт, напій?

— Колір — зелений, запах — бузка, продукт — який запропонує дружина; особливо улюбленого напою не знаю, амброзії не дають.

— Чим для вас пахне дитинство?

— Пекучим донецьким сонцем і найсмачнішими у світі жерделями (абрикосами) з нашого садочка в Оленівських кар'єрах.

— Щастя це… що? Ви щаслива людина?

— Як на мене, щастя — це умовний вираз, який служить людям для того, щоб побажати комусь або й собі найбільшого можливого добра («хай щастить») або сказати про чиєсь надзвичайне «везіння» («пощастило чоловікові»). Таких ситуацій безліч, але всі вони минущі. В реальному житті бувають хвилини радості, можна назвати їх хвилинами щастя, але воно мінливе. Щастя як стабільного стану, в якому людина живе і з яким освоїлась, — не уявляю. Мабуть, для нормальної людини це було б пекло.

Найщасливішим днем свого життя Іван Михайлович вважав день, коли познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мартою Володимирівною (фото із сімейного альбому)

— У чому ви бачите сенс життя?

— Бачити великий світ, бути собою серед людей, вчитися в них і робити те, на що ти почуваєш себе здатним.

— Що таке любов?

— Що таке любов? Є безліч визначень, але жодне з них не є і не може бути достатнім, бо це інтимно неповторне почуття, неповторна людська доля. З’являється нізвідки і невідомо куди веде. Може, це самопосвята: Жінці, Батьківщині, Справі, Призначенню. А може, це спрага повноти. Людині властива потреба ділитися з іншою безмежно близькою людиною — і добром, і в горі. Ділитися життям, жити «на двох». Пригадуєте прадавнє уявлення про те, що є в світі дві половинки, які шукають одна одну і мають поєднатися? Наївне і майже смішне, як на теперішні часи, уявлення, але скільки у світі страждань і трагедій від того, що ті дві половинки не знайшли одна одну і все життя колотяться, кидаючись наосліп за примарами!

— Ви добре пам'ятаєте найщасливіший день свого життя? А найнепростіший?

— День, коли зустрів свою майбутню дружину, 5 травня 1962 року. А «найнепростіший» — день, коли вийшов з тюрми, 5 листопада 1973 року.

— Чого ви нізащо не можете пробачити іншим людям?

— Не прощати можна собі самому. Не прощати іншим — не по-християнському, не по-людському. Хіба що йдеться про щось нелюдське, про жорстокість до людини чи до живих істот.

— Щось може довести вас до сліз?

— Чиєсь страждання, смерть. Буває — навіть коли ти при цьому не присутній, але почув розповідь або побачив по телевізору. В дитинстві мама називала мене «тонкосльозим», бо я міг розплакатись і при вигляді вбитої пташки.

— Які якості треба мати, щоб досягти успіху?

— Цього не знаю. І не люблю слова «успіх». Бо на нього тепер лягає тінь чогось кар'єрно-рекламного. Успіх, на мій погляд, не може бути ні метою життя, ні критерієм самореалізації людини. Мені пригадується давня епіграма на «успішних» діячів мистецтва, вага яких оцінювалася за марками авто, якими вони володіють. Кінець епіграми звучав так:

Ну, а кто не сумел достичь
В искусстве больших успехов,
Покупает себе «Москвич»
Или ходит пешком. Как Чехов.

— У вас є особиста формула успіху?

— Я не втаємничений у магію успіху.

— Яку роль у вашому житті відіграють гроші?

— Стосунки з грошима в мене суто прагматичні. В молодості я витрачав їх на книжки, тепер — на ліки.

— Що для вас означає бути вільним?

— Певно, маються на увазі не політичні свободи. Це окрема матерія і розмова окрема. На цю тему сказано предостатньо. Що ж до свободи житейської, особистої, то… Я ніколи не був вільним від обов’язків, від боргів перед людьми і перед собою, від провин, від надій… Так що з теоріями такої свободи знайомлюсь у книжках, надто у «продвинутих» авторів. А коли чую апостолів свободи в наших телешоу, або у Верховній Раді, або в міжпартійних порахунках, чи в проплачених вуличних колотнечах молодих балаклавників, що якимось дивом уникають АТО, — мені стає щиро жаль ту бідолашну свободу, хоч я з нею особисто і не знайомий.

— Чи відчуваєте ви страх перед смертю?

— В молодості не думав про це з легковажності. А тепер, у моєму віці, боятися смерті непристойно. Інша річ, що воно само собою думаєтся про сім'ю, про близьких — як їм буде.

— Що ви робитимете, дізнавшись про те, що вам залишилося прожити рівно сім днів?

— Поставлю під сумнів таку ризиковану конфіденційну інформацію. Це ж може бути і шантаж, і провокація, і розіграш. Нас же дурять і дурять. Проте, на всяк випадок, сяду писати прощальні листи, на цей світ і на той, усім, перед ким завинив. Їх ой як багато! Може, до всіх і не достукаюсь, а все-таки…

— Ви ніколи не замислювалися, чи є життя після смерті?

— Тут би хоч якось упоратись і з цим життям — у житті, а «життя після смерті»?! А втім, поживемо — побачимо.

— Що ви вкладаєте у поняття добра та зла?

— Як на мене, добро — це коли нікому не зле, а зло — це коли нікому не добре. Бо добро — це і злому добре, а зло — це й самому злому не добре.

— Вас часто зраджували?

— Ніколи й ніхто.

— Що допомагало вам подолати періоди повного відчаю?

— В особистому житті в мене періодів цілковитого відчаю не бувало, може, через мою нерозважність. А від того відчаю, який буває, коли дивишся на наше суспільне життя, рятує вічна надія, хоч і розумієш її ілюзорність.

— Чи існує Бог?

— Не знаю. Але треба жити (старатися жити) так, наче Він є, і наче Він усезрячий і всесправедливий. Інакше кажучи: прислухатися до своєї совісті, бо, як сказав Кант (а він знав, що говорив): голос совісті — це голос Бога в людині.

— Траплялися у вашому житті чудеса?

— Ні. Спеціально для мене ніхто ніяких чудес не призначав. Але є і для мене, як для всіх, — велике чудо Життя.

— Скільки часу ви змогли б прожити на безлюдному острові й що б взяли з собою?

— А де ви знайдете тепер безлюдний острів? На кожному острові й острівці як не американська, то російська або китайська військова база. А де немає баз, там уже є якийсь нафтодоларовий власник, рекетир або самопроголошений губернатор, ще й офшорну зону облаштовує. Єдиний безлюдний острів — це хіба в Києві (або Харкові, або Одесі і т. д.) серед суєтного натовпу; відключився — і ти в безлюдді.

— У яку епоху вам хотілося б жити та з ким із представників тієї епохи поспілкуватися?

— Нав'язуватися тим, хто давно вичерпав свою життєву долю і здобув омріяний спокій поза часами, не хочу. Найкраще жити у свою добу. Тут ти принаймні не самозванець і не незваний гість.

— Як ви вважаєте, краса справді може врятувати світ?

— Світ ніщо не врятує. Але світ ще може врятувати красу, бодай на деякий час, поки ще її не підмінили безповоротно.

Анкети інших знаменитостей, що відповіли на запитання «ФАКТІВ»,
читайте тут

Фото в заголовку з сайту gazeta.zn.ua