«Інвестиційні няні» ще більше лякають інвесторів, їм потрібне зовсім інше, — Валерій Пекар

«У нас є лише один невикористаний ресурс — енергія українських громадян»

— Як на вашу думку, чи далеко ще нашій економіці до чергового дна?

— Як то кажуть, українські підприємці не мають упевненості у завтрашньому дні, бо ніхто не знає, яке воно, завтрашнє дно. Але якщо серйозно: ви так питаєте, начебто цілком відомо, де і коли буде дно. Адже це залежить як від рішень, що приймаються, так і від зовнішніх обставин (а вони безпрецедентно несприятливі — Світовий банк очікує скорочення світової економіки цього року більш ніж на 5%). Можна говорити лише про сценарії. Ми закінчили попередню публікацію на тому, що надто ранній та надто жорсткий карантин ефективно сповільнив перебіг епідемії та врятував Україну навесні від великого спалаху, але сильно вдарив по економіці. Закрилося безліч підприємств, мільйони людей втратили роботу чи стали отримувати набагато менше. Цілі галузі опинилися під загрозою виживання. Правильне питання тепер звучить так: що робити за нинішніх обставин?

А ось тут можна дати однозначну відповідь: відпускати віжки, знімати кайданки, розв'язувати руки та ноги українському бізнесу. Я вже говорив про те, що у світовому рейтингу економічної свободи Україна посідає 134 місце, останнє в Європі. Це означає, що продовжують діяти тисячі обмежень ще з радянських часів. Усі їх треба знімати.

Розвинені країни, які мають значні фінансові ресурси, зараз вливають ці гроші в економіку, щоб її оживити. Україна бідолашна країна, у нас таких можливостей немає. Якщо поради «надрукувати більше грошей, як європейці та американці», це призведе лише до гіперінфляції (багаторазового зростання цін на все) та значного падіння курсу гривні. Усі зусилля останніх років будуть перекреслені лише за кілька тижнів.

Потрібно розуміти, що ми маємо лише один невикористаний ресурс — енергію українських громадян. Мільйони людей хочуть заробити грошей та забезпечити свої сім'ї. І треба дати їм це зробити, просто розв'язавши руки.

Економічна свобода вимагає податкової реформи, антимонопольної, трудової, дерегуляції, довгоочікуваного здійснення земельної реформи і приватизації і т. д. А все це і неможливо без реформи судової системи та правоохоронних органів. А також вирішення проблем національної безпеки та оборони, дипломатії та державної служби, освіти, медицини та культури. Список завдань відомий до дрібних подробиць, і він величезний. Але це складно та довго, а політикам хочеться швидких результатів. Однак на них лежить лише частина провини: політики хочуть швидких результатів, тому що цього хоче народ.

Розірвати це замкнене коло можна лише одним способом: показати людям чітку та зрозумілу картинку майбутнього. Відомо, що люди готові терпіти і страждати лише в тому випадку, якщо добре розуміють заради якої мети. Ось її й треба показати. І це, безперечно, завдання політичних лідерів. А поки Україна нагадує поганого біатлоніста: постійно потрапляючи повз ціль, біжить один штрафний круг за іншим.

— Нещодавно було оголошено про запровадження інституту «інвестиційних нянь». Спочатку передбачалося надавати їх іноземним інвесторам, які захочуть вкласти в економіку України сто та більше мільйонів доларів. Тепер цей поріг знизили до 30 мільйонів і згодні надавати нянек і українським інвесторам. Чи не стануть інвестняни додатковим фактором корупції, обходу законів? Чи існує така практика у інших країнах? Наскільки вона дієва і які має плюси та мінуси?

— «Інвестиційні няні» — це повна протилежність до того, що хочуть почути інвестори. Адже «інвестняни» про індивідуальний підхід, а інвесторів цікавлять рівні правила гри. «Інвестиційні няні» — це про допомогу у подоланні бюрократичних перешкод, а інвестори зацікавлені, щоби цих перепон не було. «Няні» — це про опіку та захист, а інвесторам важливо, щоб не потрібно було від когось захищатися. Виходить, хотіли сказати щось гарне та привабливе, а насправді відлякали та насторожили. Це виглядає приблизно так, якби ви запрошували знайомих прийти пограти у футбол і розписували їм чудовий ландшафт вашого футбольного поля: пагорби та клумби, фонтани та водоспади, доріжки та сад каміння. Людям, які хочуть грати у футбол, це все не потрібно, дивно й незрозуміло: навпаки, потрібний рівний майданчик із газоном і без цієї всієї краси.

Головне для інвесторів — верховенство права. Зараз у нас 72 місце у світовому рейтингу: грубо кажучи, у черзі до інвесторів перед нами ще 71 країна. Не дуже вражає, правда?

А якщо копати глибше, то є ще одна важлива річ. Іноземні інвестори приходять до тих країн, де вже вкладають гроші місцеві інвестори. Дивно, якби було інакше. Уявіть собі, що ви міжнародний інвестор, і вам пропонують вкластися в країну, де навіть місцеві побоюються. Тому починати треба з місцевих інвесторів, а тут є велике поле для роботи: український бізнес хоч і постраждав від кризи, але готовий розвиватися, і практично у кожного українця є тисяча доларів під матрацом (а якщо ні, то можна взяти у позику у тещі). Спочатку треба завоювати довіру цих людей, а потім уже чекати на іноземців.

«Найголовніше — скасувати тисячі обмежувальних регуляторних актів, які дісталися Україні у спадок від Радянського Союзу»

— «Інвестиційні няні» опікуватимуться великим бізнесом. У той же час криза через коронавірус і карантин найбільше вдарила по малому та середньому бізнесу. Чи не вийде так, що Україна, опікуючи олігархів та великий бізнес, отримає масове злидні та безробіття — адже більшість населення виживає саме завдяки невеликим підприємствам чи індивідуальній діяльності? Чи є шляхи виходу із такої ситуації?

— Україна вже отримала масове безробіття — це плата за запобігання спалаху епідемії. Тепер треба зробити так, щоб усі ці люди почали заробляти. А для цього потрібно змінити ставлення до малого бізнесу — і держави, і громадян.

Держава звикла розглядати малий бізнес як дійну корову. Але так не роблять у жодній країні світу: малий бізнес насамперед є інструментом зайнятості та самозайнятості, подолання бідності, зниження навантаження на систему соціального забезпечення. Основну масу податків завжди платить великий бізнес.

А громадяни все ще ставляться до підприємців з недовірою та підозрою, і причина цього в тому, що більшість українців розглядають життя як гру з нульовою сумою (щось на кшталт преферансу): одні програли, інші стільки ж виграли. Багаті країни стали багатими не в останню чергу тому, що там люди зрозуміли: життя влаштоване так, що при правильному підході виграють усі.

Повернемося до питання, що робити. По-перше, негайно перезапустити судову реформу: поки люди не побачать, що ситуація змінюється, ніхто не віритиме Україні — ні українці, ні іноземні інвестори. Нині судову реформу заблоковано, і її реальний старт — найпотужніший сигнал, що життя стане кращим. Крім того, давно настав час ліквідувати податкову міліцію та економічні підрозділи правоохоронних органів: боротьба з економічними злочинами — це не перевірка яток і базарів, а тиха робота з даними невеликої групи високопрофесійних аналітиків, які знаходять і розкривають фінансові схеми олігархів та криміналу.

По-друге, економіка розуміє стимули: яку поведінку ви стимулюєте, таку і отримуєте (наприклад, якщо ви постійно даєте дитині цукерку, щоб заспокоїти її істерику, матимете вічну істерику). Найголовніші стимули — податкові, регуляторні та фінансові. Наприклад, з 2014 року підприємці просувають ідею податку на виведений капітал, тому що він стимулює інвестиції та бореться з корупцією та офшорами. Минуло шість років, але нічого не зрушило.

Візьмемо пенсійну систему. Нинішня солідарна система не може забезпечити мінімально допустимий рівень життя пенсіонерів, оскільки розрахована на те, що працюючих буде більше, ніж пенсіонерів, а це не так. Давно настав час запустити пенсійну реформу.

Візьмемо земельну реформу. Вона була прийнята у такому обрізаному форматі, що жодного економічного ефекту не матиме. По суті відкриття ринку відклали на потім, а зараз потрібно це прискорити. Інакше сільські власники земельних ділянок так і помруть у злиднях.

Не можна забути і про суттєве спрощення підключення до електромереж — найбільше гальмо для інвесторів, найгірше з усіх показників України у світовому рейтингу простоти ведення бізнесу.

Ну і найголовніше — скасувати тисячі обмежувальних регуляторних актів, які дісталися Україні у спадок від Радянського Союзу, де держава хотіла все знати та все регулювати. А разом із ними скасувати і сотні подібних актів, прийнятих щодо малого бізнесу вже за часів незалежності. Вже горіла світова економічна криза, а наш парламент продовжував закручувати гайки, вводячи нові та нові обмеження!

Нині ми маємо безпрецедентні обставини, і вони вимагають екстраординарних заходів. Очікуване скорочення ВВП України — 8,2%, що значно більше, ніж у 2014 році (6,8%). Вдумайтеся: коли почалося російське вторгнення, був анексований Крим, впала банківська система — падіння економіки було меншим, ніж зараз.

— Останнім часом в Україні почувається непогано Ігор Коломойський. Судові позови щодо «Приватбанку», ситуація з «Центренерго» тощо навряд чи сприяють розвитку економіки країни. Але водночас під нього «копають» американські правоохоронці. Ваш прогноз: як розвиватиметься і чим закінчиться війна Ігоря Валерійовича?

— Я б не демонізував конкретно одну людину, хоча, звичайно, її вплив на керівництво держави нині дуже великий. Олігархічна система — це не тільки Коломойський, Ахметов, Фірташ та ще кілька відомих прізвищ. Олігархічна система — це завжди феодальна піраміда. Умовно кажучи, крім вищезгаданих герцогів є ще галузеві маркізи, обласні графи, районні барони. Вся піраміда будується на привілеях — особливому доступі до тарифів, закупівель, приватизації тощо. Економісти називають це системою обмеженого доступу. «Інвестиційні няні» — саме з такого життя, їхнє завдання — у закритій системі привілеїв та обмежень забезпечити іноземним інвесторам доступ до привілеїв. А нам потрібне зовсім інше — відкрити систему, забезпечити рівний доступ до можливостей. І тоді наші герцоги та маркізи просто здуваються — адже вони не звикли працювати в умовах справедливої конкуренції, їхня ключова компетенція — вміння вирішувати «під килимом». Подивіться, весь сукупний стан наших феодалів менший, ніж коштує одна велика технологічна компанія з Кремнієвої долини.

Продовження інтерв'ю з Валерієм Пекарем читайте у найближчі дні.

Як раніше повідомляли «ФАКТИ», серед основних причин падіння економіки — тяжке становище у сфері послуг та зниження споживання.