Питання про походження COVID-19 дискутується, але я поділяю думку, що він створений в лабораторії, — Ольга Голубовська

— Ольго Анатоліївно, думки вчених щодо походження коронавірусу розділилися. Досі достовірно не відоме джерело — ринок чи лабораторія, хоча минуло чимало часу після перших повідомлень про зараження людей у китайському Ухані. Одні фахівці досить аргументовано переконують нас у тому, що це справжня бактеріологічна зброя, інші — що вірус таки природний. Ваша думка?

— Думки вчених розділилися не лише з питання про походження коронавірусу, а й практично з усіх питань, пов'язаних із цим захворюванням, починаючи від протидії йому (пам'ятаєте дискусію про маски, яка просто виходила за рамки адекватного процесу: на кого треба маски надягати — на хворого чи на здорового?) та закінчуючи лікуванням.

Щодо лікування, вважаю, що це взагалі трагічна сторінка в історії людства, бо, на жаль, спочатку на міжнародному рівні було декларовано помилкові методи терапії, і через це ми втратили багато людей. Тож і тут дискусії, й вони триватимуть ще багато років. Проте я завжди кажу, що ми лікарі, для нас запитання, звідки що взялося, відходять на другий план, нам треба лікувати пацієнтів, розробляти методи терапії та навчати колег. Тому що в інфекційній патології настав такий глобальний момент, коли медичну допомогу почали надавати лікарі будь-якої спеціальності, а для них наші протоколи незвичні, скажімо так. Як мені незвичні протоколи лікування будь-якого неінфекційного захворювання. Ці протоколи слід пропустити через себе. Інакше лікар не зможе призначати лікування, він матиме психологічний бар'єр.

Я дотримуюся точки зору, що цей вірус все-таки створений у лабораторних умовах, і поділяю думку нобелівського лауреата Люка Монтаньє (французький вірусолог, разом із Франсуазою Барре-Сінуссі відкрив у 1983 році ретровірус ВІЛ. — Авт.), що витік стався через головотяпство, ось був такий збіг обставин. Адже дослідження коронавірусів проводять у лабораторіях багато років. А ось як стався витік — це питання. Думаю, що правду ми з вами не дізнаємося ще довго, оскільки багато відомостей засекречено. Поки що нам видають дозовану інформацію.

— Коли ви особисто зрозуміли, що насувається реально глобальна катастрофа?

— Як завідувачка кафедри інфекційних хвороб я постійно маю моніторити ситуацію з інфекціями у світі. Напевно, я перша в Україні запостила на своїй сторінці у фейсбуці новину, що в Ухані спалах пневмонії. Це було 5 січня 2020 року. На той момент там захворіли близько сорока людей і, здається, вісім померли. Я теж одразу не дуже надала цьому значення, хоча інфекціоністи завжди відстежують усе, що пов'язане з пневмоніями. У нас категоризуються три спалахи цього захворювання: перший — коронавірусна хвороба 2002−2003 років, яка називалася «тяжкий гострий респіраторний синдром» (він пов'язаний з ураженням легень); потім — пандемія грипу 2009 року, він спричиняв важкі пневмонії; тепер — ковід з ураженням легень.

Читайте також: Максим Степанов: «Потрібні стимули. Наприклад, видати вакцинованим пенсіонерам одноразово по тисячі гривень»

Звичайно, щойно почалося зростання кількості хворих у Китаї та ця країна запровадила надзвичайні заходи протидії вірусу, стало зрозуміло, що все дуже серйозно. Тому ми з колегами ще в січні ініціювали багато речей: засідання РНБО, де я говорила, що нам треба терміново робити те й те, вивчати світовий досвід тощо, підготували протокол лікування, який актуальний і сьогодні.

Основні препарати, які увійшли до нашого протоколу, через півтора року отримали докази ефективності. Хоча на початку їх не було. А які можуть бути докази, якщо вірус лише виявлено? Тому ми на різних рівнях говорили про проблеми, просто у публічну площину це не виносили. Тим більше в країні, де знищено санітарно-епідеміологічну службу й відсунуті від справ ключові фахівці-епідеміологи.

СЕС руйнували під гарним гаслом «боротьба з корупцією». Хоча я переконана, що цим мають займатися правоохоронні органи. Боротися з корупцією шляхом руйнування державних інституцій — смішно.

І ось схаменулися та просто галопом повернули посади головних обласних санітарних лікарів і навіть головного санітарного лікаря України. Скільки ми раніше говорили, що неприпустиме руйнування цієї вертикалі у такій країні хронічних епідемій, як наша! Це ж біобезпека, зрештою. Адже ми неблагополучні в плані інфекційної патології. Я взагалі вважаю: те, що сталося, схоже на диверсію проти держави. От і все. Напевно, це національна гра така: все вщент зруйнуємо, а потім будуватимемо щось нове. І з цим нічого, на жаль, вдіяти не можна.

Розроблений протокол лікування ухвалювали дуже складно. Лише у лютому 2020 року з приходом Максима Степанова на посаду міністра вдалося затвердити цей документ на державному рівні. Мені навіть страшно уявити, що було б, якби цього не зробили клініцисти. А епідеміологи, яких теж швиденько зібрали, розробляли методи протидії, механізми запровадження локдаунів та інше.

Вважаю, що перший наш локдаун зіграв дуже велику роль. Я розумію, що людям та бізнесу було важко, але ви просто не можете уявити того кошмару, який звалився на наші клініки за відсутності нормативних документів. У нашій країні, де не дуже, м'яко кажучи, слухають фахівців, підготувати нормативні документи також непросто. Доводилося все долати значними зусиллями.

Проте найголовніше — потім ці документи імплементувати. Минуло півтора року, але й досі на місцях не знають або недочитують якихось нюансів. Тобто будь-який нормативний документ мало написати, його треба пояснити. Ми витрачали на це величезні сили: читали багато лекцій, виїжджали до регіонів, працювали з лікарями, консультували. Навіть зараз, чесно кажучи, вчергове ситуація найважча, проте вже легше, оскільки лікарі все ж таки підготовлені.

Читайте також: Як впоратися з наслідками COVID-19 — панічними атаками, погіршенням пам'яті, головним болем: відповідає невролог

«Якби не ця пандемія, у нас через кілька років не було б ані інфекційних стаціонарів, ані лікарів-інфекціоністів»

— Статистика жахає. За даними на 15 листопада, за цей період на планеті заразилися понад 254 мільйони людей, понад п'ять мільйонів померли, одужали близько 230 мільйонів. В Україні з початку епідемії підтверджено близько 3,2 мільйона випадків коронавірусної інфекції, померло понад 77 тисяч пацієнтів, одужали 2,6 мільйона людей. Лікарі все частіше говорять про колапс медичної системи. Ви закликали у фейсбуці: «Захистіть себе самі, бо більше нема кому, а лікарі та медперсонал — не нескінченні». У Києві на «швидку» чекають годинами. А що відбувається у райцентрах та селах? Адже ви постійно їздите країною.

— Насамперед хочу сказати, що насправді реальна статистика страшніша за ту, яку ви читаєте. Тому що величезна кількість людей, особливо з легкими та середньо-важкими симптомами, зараз лікуються вдома, їх навіть не фіксують.

Більше того, у нас досі величезна проблема визначити діагноз людині, яка має негативний ПЛР. В інфекційній патології є поняття «визначення випадку захворювання». Тому що ми не ставимо діагноз по ПЛР. ПЛР, серологічні дослідження, дослідження на антиген та будь-які інші — це ті дослідження, які підтверджують наш діагноз, але не виключають його в жодному разі. Ми з вами знаємо з різних публікацій, що ПЛР від 15 до 30 відсотків може бути помилково-негативним, але це не означає, що людина не хвора на коронавірус. У визначенні випадку це все розписано. Враховуються епідеміологічна обстановка, контакти, у тому числі сімейні, зміни на КТ та інше. А у нас досі люди з явним ковідом (наприклад, сімейний спалах), але у когось ПЛР негативний — їм не визначають діагноз. Більше того, Національна служба здоров'я не виплачує гроші у стаціонари за ПЛР-негативні випадки захворювання. А їх може бути до третини загальної кількості. Тому, звісно, офіційна статистика відстає.

Пам’ятаєте, які раніше стояли черги на тестування? Хоча в «червоній» зоні ніде не повинно бути черг, це закон епідеміології. У «червоній» та «жовтій» зонах усі заходи мають бути спрямовані на роз'єднання, а не на скупченість людей. Тому не важливо, де людина заразиться — у черзі на ПЛР або в якійсь іншій. Щоправда, зараз уже набагато менше людей витрачає час та сили на те, щоб зробити ПЛР. Якщо не важкий перебіг, вони лікуються вдома.

І ще. Сумніваюсь, що до статистики потрапляють, наприклад, дані приватних клінік. Беруть їх ті, хто цим займається, чи не беруть?

Чому ми так відстоювали СЕС? Люди не бачили ту роботу, яку епідеміологи тихо та спокійно виконували. Річ у тім, що в епідеміології не можна оцінити подію, що не відбулася, завдяки роботі фахівців, які запобігли тому або іншому спалаху й не дали йому роздутися до неймовірних масштабів. У Китаї зараз не можуть знайти людей, щоб провести клінічні дослідження хороших інноваційних препаратів для лікування ковіду. Вони не мають хворих. Набирають їх у Росії, наприклад.

Читайте також: Як відрізнити симптоми COVID-19 від застуди, що робити, якщо нюх не повертається після видужання: відповідає отоларинголог

Так ось, раніше не дай Боже було не визначити діагноз інфекційному хворому, це вважали серйозним порушенням. Епідеміологи дуже суворо стежили за цим і за тим, щоб всюди дотримувалися протиепідеміологічних заходів.

Зараз у стаціонарах відбувається щось неймовірне з внутрішньолікарняними інфекціями. Тому що у переважній більшості лікувальних закладів України сьогодні взагалі немає ставки епідеміолога. Якщо десь є, то це, швидше за все, особиста ініціатива якогось головного лікаря. А загалом усе кинуте напризволяще.

Що стосується колапсу системи, не люблю нагнітань та спекуляцій. Тому що було важко навіть тим країнам, де фінансування медицини вдесятеро краще, ніж у нас. Ми з вами бачили кадри, як люди похилого віку знімали з себе кисневі маски й віддавали їх молодим. Ми таки вистояли, погодьтеся. У нас госпітальна летальність є абсолютно порівнянною з госпітальною летальністю європейських держав. Тому що у нас кількість ліжок на сто тисяч населення набагато більша, ніж у цивілізованих країнах. У нас були ліжка, лікарі, був медперсонал.

Що робили китайці за такого масового захворювання? За десять днів збудували дві лікарні — одну на тисячу осіб, другу — на півтори тисячі. Хоча там кількість ліжок досить велика.

Так, ми не мали кисню. Коли я 30 років тому почала працювати інфекціоністом, у кожному інфекційному відділенні він був. Куди він подівся за цей час, не знаю.

Коли у нас хочуть зняти чергового міністра, починають розповідати, як не вистачає кисню. Хоча його не вистачало в усіх країнах. А як бути з тим, що у нас система охорони здоров'я не фінансується та тримається лише на ентузіазмі лікарів та медперсоналу, підтримці волонтерів та небайдужих громадян? Знаєте, у стаціонарах ми ж як на справжнісінькій війні…

Звісно, й «швидкі» приїжджатимуть не вчасно. Якщо їх просто немає, де ви їх візьмете? Це жахливі речі насправді.

А ми завжди попереджали, що до інфекційних хвороб треба готуватись. Якби не ця пандемія, у нас за кілька років не було б ані інфекційних стаціонарів, ані лікарів-інфекціоністів.

І ще. Я особисто вважаю, що, на превеликий жаль, було зроблено та рекомендовано багато неправильних речей, у тому числі скоєно глобальні помилки (Голубовська не раз говорила, що на початку пандемії багатьох смертей можна було б уникнути, якби перші кілька місяців протоколи ВООЗ не забороняли призначати хворим гормони. — Авт.) на рівні й Всесвітньої організації охорони здоров'я, й центрів контролю захворюваності, зокрема у США, тільки тому, що на Заході дуже мало профільних фахівців. Їх мало тому, що там немає інфекцій, не було потреби у такій кількості інфекціоністів. У 2019 році в газеті The New York Times з'явилася велика стаття із заголовком «Катастрофічна нестача лікарів-інфекціоністів».

В інфекційній патології та в епідеміології наші системи традиційно сильніші. Тому що інфекції завжди трапляються у слабких країнах та країнах, що перебувають у соціальній кризі.

Читайте також: Чому штам «Дельта» погіршує травлення, як приймати вітаміни та чим небезпечний надлишок кавуна в раціоні: відповідає дієтолог

Закінчення інтерв'ю з Ольгою Голубовською читайте тут. Вона відповість на запитання, чому чергова хвиля виявилася настільки серйозною та що держава має зробити негайно, кому слід вакцинуватися від грипу, коли слід очікувати на спад пандемії.

Фото у заголовку з фейсбука