«Путін і сам не знає, чи нападе на Україну. Але постійні крики про це вбивають нашу економіку»: експерт про істеричні очікування війни

«Усі міжнародні таблоїди говорять виключно про потенційний наступ Кремля»

— Комунікацію президента, ОПУ та МЗС України не можна аналізувати окремо від глобальних процесів. Розуміння цих процесів Володимиром Зеленським та його Офісом знаходить відображення у його посланнях, — вважає Дмитро Золотухін.

Після подій останніх днів стає дедалі очевиднішим, що президент США Джо Байден розглядає ситуацію навколо України, зокрема, як елемент впливу на внутрішній політичний порядок денний у своїй країні. Після невдалого виконання рішення про вивід військ з Афганістану, який був відданий на поталу талібам, адміністрації Білого дому було необхідно перемкнути світову адженду (порядок денний. — Авт.) на іншу проблематику. І ось уже всі міжнародні таблоїди говорять виключно про потенційний наступ Кремля.

Читайте також: Андрій Єрмолаєв: «Виклик, який Росія кинула США, виводить загрози ризику за територіальні межі Європи»

Це не означає, що цього наступу не буде. Але доцільно згадати, що попервах офіційні особи України взагалі називали повідомлення західних медіа «фейками». І, зокрема, один з найобізнаніших посадовців, секретар РНБО Олексій Данілов.

Загострення питання відповіді на дії Кремля було і є в інтересах України. Нарешті, після 7-ми років нісенітниць у західній пресі і заголовків зі словами «українська криза», міжнародні журналісти почали писати про російську агресію та вторгнення. Однак водночас це спричинило стрімке і обвальне погіршення економічного стану України на міжнародних ринках. З країною, яка може стати жертвою вторгнення, ніхто працювати не буде. Не даватимуть гроші в борг (про що вже заявив НБУ), не інвестуватимуть, не розглядатимуть як довгострокового партнера.

По суті, фінансово-економічний зашморг на українській шиї, який затягується з кожною наступною істеричною статтею від CNN, Washington Post, Politico чи New York Times, веде нас до того, що ми можемо й не дочекатися російського вторгнення, збанкрутувавши по дорозі. Саме цими ризиками й було продиктовано бажання Володимира Зеленського надіслати заспокійливі меседжі.

Однак, як завжди, виконавці його завдання створили конструкцію, яка зробила тільки гірше. Слова Зеленського в останньому зверненні не тільки не заспокоюють, але й додають тривоги через побоювання, що президент не володіє реальною ситуацією. З моєї точки зору, політичне рішення Зеленського заспокоїти українців було правильним. Однак його виконання вчергове довело прогалини у «великому подоляківництві».

— Про підготовку Росії до нападу на Україну заявляють представники вищого керівництва провідних держав світу, включно з президентом та держсекретарем США, з яким президент України спілкувався днями. Що могло статись, щоб Зеленський у своєму відеозверненні дав зрозуміти, що вважає таку інформацію фейком? Концепція влади й надалі відповідає лозунгу «Не розхитуйте човна, бо Путін нападе»? Чи загроза з боку Росії щезла?

— Зараз вже не йдеться про фейки, і Зеленський такого не казав. І загалом, мені здається треба відмовлятися від цієї термінології. Сам Байден каже: «Може, Путін нападе, а може, й не нападе, ми не знаємо… Але здається, що нападе».

Американські медіа вже ведуть дискусію про те, як Росія захопить Київ. Я усе це читаю, і, слава Богу, в українських журналістів вистачає клепки не затягувати цей мотлох в український інфопростір. Це не є фейком, бо немає ствердження факту. Але це є маніпуляцією у зв'язку з тим, що Путін напав у 2014 році та відтоді так і не вивів свої війська з території України.

Тому нам потрібно звикати до факту, що немає білого й чорного. Немає фейку та правди. Ми не знаємо, чи нападе Путін, бо він і сам цього не знає. Але постійні крики «вовки-вовки» щодня вбивають нашу економіку. І це потрібно враховувати.

«Заочні претензії Зеленського до Байдена — це прояв суб'єктності»

— Байден заявив, що в разі інтервенції російських військ в Україну Росію спіткає економічна катастрофа. Блінкен запевнив, що США й НАТО — на боці України, що не будуть ухвалювати жодних рішень щодо нас без нашої участі, й пообіцяв посилити оборонну допомогу Україні у разі відкритої російської агресії. Великобританія почала постачати нам зброю, Чехія зробила таку пропозицію… Захід наче прозріває й від «вираження стурбованості» переходить до якихось дій. З одного боку. З іншого — ведуться переговори й з Росією (і про що там мова, не завжди відомо). Нам постійно нагадують про мінський процес, про те, що нам потрібно виконувати домовленості, проводити вибори на окупованих територіях, надавати їм широкі повноваження, а не чекати, коли нам повернуть контроль над ними. Тому тут два запитання. Чи справді Захід готовий не тільки надати нам військово-технічну допомогу, а й ввести справді жорсткі санкції щодо Росії, вилучивши її з міжнародного життя? І чи не «зіллють» все ж Україну, поставивши перед вибором: або відкрита війна з Росією, або легалізація «ЛДНР»?

— Зараз для України відкрилося чергове вікно можливостей. Дуже складне й небезпечне, але Україна знову на шпальтах усіх міжнародних медіа. Це нагода використати хвилю, щоб гнучко просувати свій наратив. Однак для цього потрібно, щоб державні управлінці діяли системно та незалежно один від одного.

Так, наприклад, треба дати волю професіоналу Дмитру Кулебі, щоб він не узгоджував кожен свій крок з Андрієм Єрмаком. Це не тільки протизаконно, а й просто неефективно. Потрібно дати більше свободи дій Олексію Резнікову. Віцепрем'єрці Ользі Стефанішиній, що відповідає за НАТО. Натомість Офіс централізував навіть заяви у зовнішній політиці. Не те що дії… І це ще не говорячи про той факт, що український парламент повністю втратив суб'єктність у зовнішньополітичному спілкуванні.

Проблема не в тому, що нас змушують робити дії, яких ми не хочемо в контексті Мінських домовленостей. Проблема в тому, що ми продовжуємо втрачати суб'єктність. Заочні претензії Зеленського до Байдена — це і є прояв суб'єктності. Але вони нічого не варті, якщо не ґрунтуються на системності державної політики.

Читайте також: «США приймають порядок денний, нав’язаний їм Путіним», — Олексій Навальний дав інтерв’ю з російської колонії

— Що лишається Україні: які кроки нам зараз потрібно робити у внутрішній та зовнішній політиці та наскільки готуватись до війни?

— На жаль, Зеленський не в змозі одним «відосиком» подолати інформаційний фон, створений в Україні західними медіа та політичними опонентами. Крок був рішучим, але безглуздим, і призвів тільки до погіршення його ситуації. Якщо вже інформаційний фон очікування вторгнення закрив для нас зовнішні ринки, то президент мусить шукати резерви всередині країни.

Замість зовнішніх запозичень, які нам тепер недоступні через очікування війни, Зеленський повинен нарешті «припнути свого бульдога» Данила Гетьманцева і, навпаки, послабити режим оподаткування.

Йому необхідно здійснити кроки для консолідації суспільства. Не треба вмовляти людей розслаблятися. Нехай будуть сконцентровані, але концентруються не на беззмістовній тривозі, а на чомусь конструктивному: збирають тривожні рюкзаки, йдуть у військомати, організуються, готуються…

Ми є нацією-чемпіоном з виживання. Давайте придумаємо, як навіть з очікування війни можна отримати зиск.

Раніше в інтерв`ю «ФАКТАМ» керманич української добровольчої армії Дмитро Ярош сказав, що Росія готується до вторгнення в Україну наприкінці січня або на початку лютого.