«На вулиці була кров, рештки людських тіл…»: розповідь мешканця Маріуполя, який вирвався з пекла

Біженець з Маріуполя назвав життя в місті «справжнім пеклом». Він на власні очі бачив кров і частини тіл на вулицях, геть зруйновані російськими бомбами будинки. Про це він розповів виданню Independent.

Наразі 62-річний Віктор Маєвський перебуває в безпеці в Польщі зі своєю 63-річною дружиною Валентиною, після кількох тижнів постійних обстрілів, низьких температур та серйозної нестачі їжі й води в оточеному Маріуполі. Видання пише, що подружжя 24 лютого прокинулося о 5 ранку від звуків вибухів. Обстріли їхнього рідного Лівобережного району тривали тижнями, перш ніж вони втекли.

Вранці 25 лютого подружжя сховалося в коридорі свого будинку, спостерігаючи, як ракети влучали в будинки та багатоповерхівки всього за 300 метрів. 28 лютого ракета впала за три метри від їхнього будинку, але не вибухнула — пізніше її знешкодили українські служби з надзвичайних ситуацій.

«Всі ці дні обстріли не припинялися, іноді були перерви з 23.00 до 04.00. В цей період ми намагалися заснути, але сон не йшов», — цитує видання Віктора Маєвського.

Він розповів, що 27 лютого ракети вразили електричну підстанцію, і до кінця того дня у нього та його дружини не було світла, водопостачання та опалення. При температурі мінус 5 градусів пара спала в «кількох сорочках, светрах і піджаках». Інтернет був відсутній і вони не знали, що відбувається у світі.

В один із днів Віктор Маєвський зумів знайти сигнал на мобільному і додзвонитися до доньки, яка живе в Одесі, Сказав їй: «Ми живі». Вранці 5 березня його донька повідомила батьків про припинення вогню і організацію коридору для евакуації населення з Маріуполя.

«Я відразу пішов у гараж за машиною, помітивши, що акумулятор майже розрядився… Як я був радий, коли вона завелась!» — сказав Маєвський. Разом з дружиною він поїхав через уламки та повз згорілі машини до центру міста, де формувалась колона евакуації. Але, попри нібито припинення вогню, російські обстріли тривали, і евакуація була швидко зупинена. Не бажаючи повертатися до свого «дуже небезпечного» рідного району, подружжя залишилося у квартирі 86-річної тітки в центрі міста. Де через кілька днів вибухнула бомба.

Читайте також: «Я сиділа у підвалі і тупо чекала смерті. Розуміла, що ми звідти не виберемося», — Надія Сухорукова розповіла про ад в заблокованому Маріуполі

«Одного з днів близько полудня біля нас пролунав вибух величезної сили: усі вікна відчинилися, з вулиці ми чули пронизливі крики людей», — згадує Маєвський.

«Крізь вікно я побачив… на вулиці була кров, були частини тіл людей, уламки стіни будинку… Скільки людей було вбито та поранено, важко сказати. Через хвилину прийшла сусідка, яка в цей момент перебувала на вулиці й побачила, що сталося… Вона була в шоку, їй було важко дихати й говорити, ми намагалися її заспокоїти, напоїли теплою водою. Пізніше на місце вибуху прибула комунальна служба, яка вивезла тіла загиблих… у місті загиблих ховали прямо у дворах», — цитує видання біженця.

У день, коли подружжя прибуло до центру Маріуполя, газопостачання було знищено російськими обстрілами. В результаті Віктору Маєвському та іншим мешканцям довелось готувати їжу на вогнищах, розкладених у дворі багатоквартирного будинку. Але запаси швидко вичерпалися.

«Нам пощастило, що випав сніг, ми зібрали його у відра і розтопили на вогні, щоб отримати воду, — додав він. — Ті, у кого закінчилася вода, пішли до джерела… Воно було за 20 хвилин від нашого дому, і це могло коштувати їм життя. Туди було страшно йти, а біля самого джерела лежали мертві, яких ще не прибрали».

Читайте також: «Померлих не вивозять, а просять відчиняти вікна та класти трупи на балкон»: як живе Маріуполь

В центрі Маріуполя подружжю довелося залишитися в морозному підвалі разом з 19 людьми.

«З кожним днем ставало все складніше: їжа закінчувалась, а гуманітарна допомога не могла дістатися до нашого міста через постійні обстріли зеленого коридору», — розповів Маєвський.

В один із днів подружжя придбало кілька пакетів панірувальних сухарів, заливало їх водою. «Щось схоже на манну кашу, яку їли двічі на день. Але відчуття голоду не було, паніки також не було, не залишала думка про те, що життя може закінчитися будь-якої миті», — сказав Маєвський.

15 березня Віктор Маєвський пішов до драматичного театру в центрі Маріуполя (який через добу знищить Росія), щоб дізнатись про шляхи виїзду з міста. Подружжя приєдналося до колони, яка рухалась за межі міста. Дістались спочатку до Бердянська, потім поїхали до Запоріжжя, а звідти — до Польщі.

В Маріуполі досі перебувають у пастці понад 150 тисяч людей. «Моїй тітці 86 років, — сказав на останок Віктор Маєвський. - Вона часто питала: „Навіщо всі ці бомбардування, кому вони потрібні? Для чого?“ Під час Другої світової війни під час окупації Маріуполя такого жаху не було! Навіть Гітлер не допустив таких звірств, як зараз — російська армія!»

Раніше «ФАКТИ» розповідали, що в бою за Маріуполь загинув 30-річний чемпіон світу з кікбоксингу Максим Кагал, який захищав рідну землю у складі загону спеціального призначення «Азов».