«Вихопив з рук рашиста гранату та підірвав її»: про подвиг керівника товариства мисливців на Чернігівщині розповіли його друзі

Керівник Ріпкинського районного товариства мисливців і рибалок на Чернігівщині Анатолій Кульгейко став одним з героїв російсько-української війни, хоча про його подвиг до цього часу було відомо мало подробиць. У це важко повірити, але чоловік підірвав гранатою себе та двох російських солдатів, щоб не віддати їм списки місцевих мисливців. Сталося це 11 березня. До нього додому прийшли російські військові, розмова була недовгою, прогримів вибух, бо в руках у мисливця була граната. Як наслідок — один окупант загинув, іншого було травмовано. Сам пан Анатолій ще кілька годин провів на операційному столі, втім, врятувати його не вдалось.

«Спілкою мисливців Анатолій Кульгейко керував досить довгий час, щороку організовував полювання, захоплювався мисливствознавством, — розповів „ФАКТАМ“ Сергій Горонович, товариш загиблого. — Вдома у нього зберігалась рушниця. Наскільки мені відомо, на початку березня у селі Замглай саме з такої зброї хтось збив ворожий дрон. Очевидно, що це обурило орків, тому вони почали обходити домівки місцевих у Ріпках, бо до цього тут вони не базувалися й іноді просто заїжджали для перевірки населення. Проте ніхто з селян нічого не казав, і невдовзі вони пішли до Анатолія Кульгейка на роботу, бо знали, що він має списки усіх районних мисливців. Там його не застали, тому стали шукати хату. У той час у будинку з чоловіком перебувала дружина Зінаїда. Орки стукали у двері та погрожували їх виламати. Анатолій попросив жінку сховатись, а сам спокійно відчинив і вийшов на вулицю. Там рашисти заявили чоловіку, що або він називає прізвища мисливців, або його вбивають. Сама розмова тривала недовго. Після того пролунав вибух. Як мені потім розповіли знайомі, Анатолій Кульгейко наважився вихопити з рук одного з рашистів гранату та підірвати її. Дружина відразу ж прибігла на місце, Зінаїда благала ворогів викликати швидку допомогу, та орки відмовили. Натомість кинулись у дім й почали обшук, їх цікавили ті списки. Але вони нічого там не знайшли, тому забрали тіло свого вбитого та пораненого. Невдовзі приїхав син пана Анатолія й застав його на подвір'ї коло воріт у калюжі крові, а поруч заплакану матір. Говорити поранений не міг, адже в нього були сильно роздроблені нижня та верхня щелепи, черепно-мозкова травма, осколки сильно посікли кінцівки. Син негайно відвіз батька, який весь час, попри біль, перебував у свідомості, до місцевої лікарні. Там медики повідомили, що стан вкрай важкий, у пацієнта больовий шок… Лікарі взялись складати все, що могли. Анатолій під час операції постійно цілував хрестик, який був у нього на шиї, та молився. Але дива не сталось, на ранок він помер».

Після героїчного вчинку Анатолія Кульгейка, кажуть друзі, російські окупанти більше у Ріпки не заїжджали.

«Росіян він ненавидів, тікати від війни не збирався. Ми його між собою називали справжнім джентльменом, — каже Олена Сачок, голова Чернігівської обласної організації українського товариства мисливців і рибалок. — Кожній колежанці він на дні народження привозив квіти. Дрібниця, але приємно. Плануємо подати кандидатуру Анатолія Кульгейка на нагородження званням „Герой України“ посмертно, бо він заради нас віддав найдорожче — життя».

Раніше «ФАКТИ» розповідали про ще одного героя з Чернігівщини: Роман Гавриленко з Бобровиці робочим молоковозом розвернув колону ворожої техніки, що їхала зі сторони Браниці Ніжинського району.

Читайте також: «Недарма ж кажуть, що у близнюків одне серце на двох»: брати-прикордонники про окупацію Чернігівщини та життя під обстрілами