«Гидили всюди, де жили, навіть у церкві за вівтарем»: військові показали, що лишилося після «руського міра» на Донеччині

Українські бійці звільнили село Богородичне в Донецькій області. Але те, що вони побачили після окупації росіянами, їх, м’яко кажучи, шокувало, адже у населеному пункті рашисти вбивали людей ні за що та не залишили жодного вцілілого будинку. Про це розповів журналіст, а нині воїн ЗСУ Олексій Кашпоровський.

«Росіяни так тікали, що лишили по собі навіть недоварені макарони на плиті. І купу зброї та боєприпасів. І гів… о. Гори гів… а. Вони гидили всюди — у школі, де жили, в будинках і навіть у церкві місцевого монастиря. Тут вони влаштували сральню просто за вівтарем. В самому селі, за яке точилися запеклі бої, хлопці знайшли тіла наших бійців — без голів і без взуття. І пів десятка тіл вбитих мирних жителів. Тут лишилося тільки двоє місцевих мешканців — 60-річний Микола і його мати, 93-річна Ніна Іллівна. Лише вони удвох пережили окупацію. Живуть у крихітному будиночку, квадратів, мабуть, на 8 максимум. Колись це була якась клуня. А зараз — чи не єдина відносно ціла будівля в Богородичному. Решта — зруйновані. Побачивши військових, Ніна Іллівна одразу переймається, чим же нас пригостити. „Ой, я вам зараз картоплі накопаю! Коля, а може, гуску? Я зараз її вам і общипаю!“ — маленька бабуся говорить одночасно до нас і до сина. „Немає гусей, тільки двоє осталось! Всіх кацапи позабирали!“ — кричить їй у відповідь Микола. „Ну, так давай їм одного заріжемо, а другого собі залишимо! А вони пом'януть Васю…“ — наполягає бабуся. Я відвертаюся, бо на очі навертаються сльози».

За словами журналіста, молодшого сина бабусі Василя застрелили росіяни. І його дружину.

«Микола поховав обох на горі за хатою, — продовжує Олексій Кашпоровський. — «Я шалапут, а він був розумний, дві вищі освіти мав!» — розповідає про брата Микола. І одразу ж кличе кудись в бік руїн: «Пішли, я тобі гранати дам, я зняв!». «Ви шо, розтяжки самі знімаєте?» — дивуюсь безтурботності чоловіка. «Так я їх і ставив, на цих під… сів! Вони мого брата вбили!» — з надривом говорить Микола. «Я патріот, понімаєш? Тут моя земля, тут! А еті під… си прийшли і брата застрелили… Якби не мама лежача, я б сам до них з гранатою…»

На території напівзруйнованого монастиря сильно смердить. Це залишки мертвої кози, які росіяни кинули просто під дерево. Навколо — купа відстріляних тубусів з РПГ і бита цегла. Неподалік лежить купол дзвіниці. Він впав після того, як російська авіабомба влучила в монастир. Над церквою вже майорить український прапор. Хлопці спочатку хотіли повісити його над куполом, але не змогли туди дістатися. В самій церкві росіяни жили й зберігали боєприпаси. Тікаючи, вони їх підпалили. Мабуть, сподівалися, що все це вибухне. Але цього не сталося, і десантникам дістався чималий арсенал. З самої церкви росіяни покрали ікони. І влаштували там нужник. Так само обгижена й школа, де розміщувались російські підрозділи. Залишки їжі, порнографічні карти, покинута зброя та амуніція — це місце швидше нагадує якийсь табір бомжів. У закутку бійці «втарой арміі міра» влаштували «місце кохання» — кілька матраців на підлозі, крем для рук і російські порнографічні журнали. Думав, таке вже років двадцять ніхто не друкує.

У дворі школи хлопці годують місцевих котів — консервами з російських сухпайків. Кицьки задоволено муркотять і труться об ноги. Вони теж раді, що в Богородичному знову з'явилися люди. Справжні люди.

Дорогою назад нас знову зустрів Микола. І просто таки змусив бійців взяти трилітрову банку меду".

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що під час втечі з Харківщини рашисти залишили військової техніки на десятки мільйонів доларів.

Читайте також: Біжать із награбованим на вкрадених у місцевих легковиках, — Генштаб про відступ рашистів на Харківщині