«Коли рашисти запитали у мами, чи їй страшно, вона відповіла, що не боїться їх»: історія військової медикині Наталі Фіялової, яка пів року перебуває у полоні

— Я вже, мабуть, сто разів передивилась відео, яке зняли окупанти в той день, коли маму та її побратимів брали у полон в Маріуполі, — розповіла «ФАКТАМ» донька полоненої Вікторія Корж. - Спочатку її поклали головою вниз на підлогу, після того влаштували допит, під час якого мама принципово відповідала українською мовою і ні на секунду не проявила хоч якусь слабкість. Коли в неї запитали, чи страшно здаватись у полон, вона з усмішкою відповіла, що ні, бо не боїться їх і почуває себе у безпеці. А коли в неї росіяни запитали, чи потрібна якась допомога, вона відразу ж почала оглядати поруч бійців, із якими служила, турбуючись про них не лише як медик, а як мама та рідна сестра… Ось така вона у мене — сильна та незламна. Горджусь і дуже сумую…

— Як ваша мама потрапила на війну?

— Вона із мальовничого міста Бар на Вінниччині. Довгий час працювала кухарем у ресторані, тоді торгувала у магазинах в Києві. П'ять років тому вона заявила, що хотіла б служити в армії. Важко сказати, що вплинуло на таке рішення, але мама завжди мала патріотичні погляди і мене виховувала в такому ж дусі! Ймовірно, її сильно підкосила смерть моєї бабусі, захотілось ще більше допомагати іншим.

Медичної освіти мама не мала, тому пройшла курси з тактичної медицини. Підписала контракт із військовою частиною А1965, яка дислокувалась в нині окупованому Бердянську. Потрапила в зону бойових дій у 2018 році як медик-санітар. За її плечима — близько п’яти ротацій у гарячі точки. З грудня 2021 року мама рятувала побратимів із 501-го батальйону морської піхоти у Широкиному на Донеччині. Саме там вона і зустріла повномасштабну війну 24 лютого.

Ми спілкувались у телефонному режимі. Десь на початку березня позицію, де знаходилась мама, обстріляли. У наших бійців не було достатньо зброї, аби дати відсіч рашистам, які гатили із важкої артилерії. Тому батальйон відійшов до Маріуполя та закріпився на заводі імені Ілліча.

Спочатку мама щодня дзвонила зі словами «Жива та здорова», потім вже раз на тиждень, бо не було зв’язку. Третього квітня ми востаннє мали розмову, наступного дня тиша, і я почала вже хвилюватись. А 5 квітня мені повідомили із частини, що мама з побратимами потрапила у полон.

Понад чотири місяці від неї не було жодної вісточки. Лише 20 серпня зателефонували із Національного інформаційного бюро та повідомили, що з мамою все добре і вона написала листа, який передали мені з організації Червоний Хрест. Дійсно, це був її почерк…

— Про що написала вона у своєму листі?

— Якщо коротко, що любить, безмежно сумує, обов’язково повернеться. Запитала про внука, якому нещодавно виповнився рік. Писала російською, яка їй точно не притаманна. Під наглядом, бо зазначила, що добре годують тричі на день і не ображають. На конверті я помітила печатку «Почта россии».

— Прізвище мами є в офіційному списку полонених?

— З нашої сторони так. А ось російська досі не підтвердила, хоча я не раз скаржилась Червоному Хресту, як таке могло статись, вона ж мені з неволі надіслала листа. Відповіді я так і не отримала.

— Чи спілкувались ви із жінками, яких 21 вересня звільнили з російських катівень?

— Знаю, що звільнили вагітну капітана медичної служби Мар'яну Мамонову, а також Анастасію Чорненьку. Їх разом з мамою брали в полон, але цих жінок тримали в Оленівці. А її повезли спочатку в Таганрог, тоді у Бєлгородську область, наразі вона перебуває у Курській області. Стан здоров'я у мами не дуже добрий, бо має хронічні хвороби. Ми з чоловіком та сином з нетерпінням чекаємо моменту, коли нарешті обіймемо її. Внучок щодня питає про бабусю і мріє, коли знову піде з нею на майданчик гратись. Молимось та підтримуємо маму і віримо у світлий фінал цієї сумної історії.

Читайте також: «Син попросив привезти йому молока та коли»: наймолодшого бійця «Азову», який отримав поранення у Маріуполі, звільнили із полону