Окупанти змусили заручників роззутися і тримали на холоді босоніж всю ніч: історія українця, який пережив жахливі тортури і полон

- Микола Іванович з дружиною вже мають збірний будинок для людей, які втратили житло (він дещо нагадує будівельний вагончик, але трохи просторіший), — розповів «ФАКТАМ» адвокат Юрій Білоус. — Вірю, що за допомогою небайдужих людей вдасться зібрати у хату все необхідне і купити автомобіль для Миколи Івановича. Він дуже хоче знову стати власником «Жигулів-"вісімки» — такої самої машини, яку росіяни в нього вкрали, а потім розчавили БТРом. Каже, що машина для нього — це життя. Люди вже передали для нього багато речей, в тому числі ліжко, холодильник, пральну машину. Я все це поступово відвожу Миколі Івановичу (за одну поїздку все не доставити). Ми назбирали в соцмережі Телеграм вже більше 40 тисяч гривень, за які можна купити «Жигулі» — «п'ятірку» або «трійку». Але Микола Іванович хоче саме «вісімку» і щоб вона була в більш-менш нормальному стані. Щоб її придбати, треба ще близько 10 тисяч. гривень.

- За що російські окупанти заарештували Миколу Івановича?

- Якихось зрозумілих причин не було, це була абсолютна незаконна дія. Він простий сільський житель, працював водієм. Не має жодного стосунку до силових структур, армії, органів влади і політичних організацій. Просто літній нічим не примітний дядечко. Вийшов 1 березня на вулицю, наткнувся на російських солдат-бурятів. Був в цивільному, без зброї. Але все одно вони його схопили, натягнули шапку на очі та посадили в підвал. Через декілька годин відвезли в гольф-клуб, де росіяни тримали інших затриманих, а згодом — в ліс, де на той час знаходився російський підрозділ. Туди доставили й інших цивільних заручників, в тому числі односельців Миколи Івановича. Було по-зимовому холодно, але окупанти наказали своїм жертвам роззутися. Один з чоловіків спробував протестувати, на що російський солдат гаркнув (цитую): «Я тебе сейчас ляжки попростреливаю!»

Читайте також: Цивільних відпускати відмовляються: Верещук повідомила, скільки українців перебувають у полоні в окупантів

- До ранку всі заручники дожили?

— Так, всі, але сильно поморозили ноги. Після тієї ночі у Миколи Івановича почала гноїтися нога. Забігаючи вперед, скажу, що, на щастя, до ампутації не дійшло. Також, там, в лісі окупанти примусово використали Миколу Івановича як донора крові.

— Для когось з поранених російських солдат?

- Скоріш за все, що так, але Миколі Івановичу вони нічого не пояснювали — просто примусово почали брати кров з вени. Знесилений він вже втрачав свідомість, коли до намету зайшов, мабуть, лікар в цивільному одязі, наказав припинити забір крові. Навіть дав Миколі Івановичу ковтнути вина, певно, «Кагору». Після цього він втратив свідомість.

«Дехто з людей, з якими Микола Іванович знаходився в полоні в лісі, досі не повернулися додому»

- З лісу під Києвом Миколу Івановича перевезли в білорусь, два тижні з іншими українцями тримали в наметі, — продовжує Юрій Білоус. — Там заручникам вже не закривали очі шапками. А потім відправили в тюрму в Курську. В камері охоронці змушували його та інших в’язнів співати по декілька разів на день гімн росії (для цього навіть роздрукували на папері слова гімну). Згодом вивезли в окупований Севастополь, а звідти — у Запорізьку область обмінювати на російських військовополонених.

Загалом ця людина, яка, повторюю, не має жодного стосунку до військових чи інших силових структур, знаходилась в полоні півтора місяця.

Читайте також: Окупанти залишили школи, перетворені на смітники, і церкви, перетворені буквально на туалети, — Зеленський

- Весь цей час дружина знала, чи живий він, де перебуває?

- Ні, жодної інформації окупанти їй не надали. Про виконання ними положень Женевських конвенцій мова взагалі не йшла: Миколі Івановичу не було повідомлено про причини затримання, не пред’явлено обвинувачення, не надано адвоката та можливості листування з близькими, отримання допомоги від Червоного хреста, звісно, не забезпечено права на справедливий суд, тощо.

— В полоні Миколі Івановичу надавали медичну допомогу?

- Мінімальну, причому тільки в курській тюрмі. Там і більш-менш годували, а ось за перші декілька днів після викрадення дали лише одне єдине галетне печиво.

- Все ж таки ті буряти хоч якось пояснили причину затримання?

- Ні. Вони відразу сказали: «руки вверх» і натягнули шапку на очі. Можна лише висувати припущення щодо цього: чи то їм були потрібні заручники для обміну, чи то так перелякалися опору українських сил оборони, чи це була цілеспрямована політика — хапати всіх підряд цивільних.

Зауважу, що дехто з людей, з якими Микола Іванович знаходився в полоні в лісі, досі не повернулися додому.

Читайте також: «Відрізали вуха і катували струмом»: на звільненій Харківщині виявлено десять приміщень для тортур

- Відомо, чому росіяни переїхали БТРом машину Миколи Івановича?

- Як саме це сталося мені невідомо. Але відоме головне: росіяни забрали той автомобіль, намалювали на капоті і даху літеру «v» (щоб свої не розстріляли), каталися на ній. До речі, щодо напису «v» можна сказати «привіт Женевській конвенції»: якби росіяни її дотримувалися, вони б не боялися, що хтось з їх поплічників відкриє вогонь по білого кольору цивільному автомобілю ВАЗ 2108. Росіяни поїздили на ньому, потім познімали якісь деталі і розчавили БТРом. Так вони вчинили не тільки з цією машиною — на вулиці Миколи Івановича навіть досі стоїть ще одна така автівка. Певно, росіяни так «розважалися».

— А як було зруйновано хату Миколи Івановича?

- Будинок знищено до фундаменту, напевно, прямим попаданням. Дружина Миколи Івановича була власницею ще однієї хати, але і цей будинок знищено.

- В Андріївці окупанти зруйнували багато будинків?

- Так — мені здається, що відсотків десь 70. В деяких частинах села може здатися, що знищено чи значно пошкоджено взагалі кожний будинок.

— Як ви познайомилися з Миколою Івановичем?

- Про нього мені розповіла одна жінка з Андріївки, з якою мене познайомили інші жертви воєнних злочинів росіян у Київській області. Це було на початку травня. Після цього я приїхав до нього, ми познайомилися особисто і зробили роботу по документуванню свідчень Миколи Івановича.

Читайте також: «Після окупації Балаклії деякі „колеги“ продовжили працювати поліцейськими»: правоохоронець розповів, що побачив у звільненому від рашистів місті

- Як він тоді виглядав?

- Доволі змарнілим, ледве ходив — кульгав, в поведінці був дещо зажатим. Наступного разу ми з ним зустрілися трохи більше ніж через три місяці. Виглядав він вже значно краще, став значно більш «живим» та говірким.

- Ви вже відправили матеріали в Міжнародний кримінальний суд?

- Так. Власне всі справи по воєнним злочинам росіян, якими я займався від початку війни, відправлено не тільки нашим компетентним органам, але також і в Гаагу.

- Скільки часу зазвичай триває розгляд подібних справ в цьому суді?

- На це підуть роки. Важливо розуміти, що Гаага — це не панацея у вирішенні питань покарання воєнних злочинців. Передусім, це завдання має вирішувати правова система нашої держави. Суд в Гаазі займається найбільш серйозними злочинами і у передбачених випадках. Думаю, злочини окупантів проти Миколи Івановича належить саме до найбільш серйозних, які не можуть залишатися поза увагою такого авторитетного органу як Міжнародний кримінальний суд в Гаазі.

P. S. Люди, які готові допомогти в купівля для Миколи Івановича омріяних ним «Жигулів» або подарувати йому базові в господарстві речі (наприклад, обігрівачі на зиму, електричну плиту, стіл, стільці, шафу), пишіть на сторінку в Фейсбуці Юрія Білоуса.

Ось відеозвіт про те, як адвокат доставив Миколі Івановичу та його дружині першу партію речей, які прислали для них небайдужі люди.

Нагадаємо про героя «ФАКТІВ» Романа Кашпура, який вважає, що на протезі мож цілком професійно виконувати свою роботу у штурмовій групі.

Фото зі сторінки Юрія Білоуса у Фейсбук

На фото у заголовку: Микола Іванович разом із адвокатом Юрієм Білоусом (ліворуч) на тлі зруйнованого будинку Миколи Івановича. Фото зроблено у травні, невдовзі після повернення з полону до Андріївки.