«росія як очманілий від багатоденного запою мужик трощить усе навколо себе і лізе до всіх битися», — Альфред Кох
Вікторія МИКИТЮК, «ФАКТИ»
28.01.2023 21:58
На фронті гаряче скрізь від Вугледара до Кремінної. Українські експерти заспокоюють, що це лише розвідка боєм і промацування позицій і що справжній наступ ще попереду, але здається, що це воно і є, вважає колишній віцепрем'єр росії, економіст Альфред Кох.
«Так чи інакше, але росіяни наступають, — пише він у соцмережах. — Поки що, щоправда, не дуже успішно. Але тим не менш. Той самий цей наступ чи тільки прелюдія до нього — не суть важливо. Так чи інакше, але тиск наростатиме, і досвід попередніх російських наступів показав, що цього атакувального потенціалу у росіян вистачає місяці на два-три. Потім вони починають здихати, втрачають темп, починають перегрупування тощо.
Путінська тактика зрозуміла та проста. Оскільки росія не може перемогти, а програш веде до занадто великих ризиків персонально для путіна і його влади, то значить, потрібно воювати нескінченно. Поки триває війна, можна годувати піпл розповідями про «перегрупування», «жести доброї волі», «хитрі багатоходовочки» та інші «вирівнювання лінії фронту». І продавати публіці як взяття Берліна багатомісячний штурм Соледара. Єдине, що у Путіна дійсно працює — це його пропагандистська машина. І з її допомогою можна нескінченно довго тримати народ у передчутті швидкого перелому у війні і перемоги. Тим більше, що російський народ сам настільки вірить у свою непереможність (спасибі багаторічному розгулу побєдобєсія), що варіант із програшем просто відсутній у його картині світу".
Але, пише Кох, для всього цього пропагандистського балагана потрібно, щоб війна хоч якось, та йшла.
«Таким чином закінчення війни хоч і не гарантує путінського краху, але робить його більш ніж імовірним. А такого ризику він брати не готовий. Отже, він без вагань відправить на смерть ще не одну сотню тисяч своїх солдатів, але не піде сам. Утім, це вже всі зрозуміли і нічого, що хоч віддалено нагадує мужність, від нього вже не чекають. Боягуз, який за майже рік війни так і не зміг змусити себе приїхати хоча б до Бєлгорода чи Ростова (я навіть не кажу — Луганська чи Донецька), абсолютно в цьому плані безнадійний. Тепер у росії почалася анекдотична за своєю формою і змістом компанія про «будемо клацати Леопарди, як горіхи». До цього, як відомо, вони «клацали, як горіхи» HIMARS'и (в реальності — жодного) і Bradley з Patriot'ами (ще не поставлені в Україну). Виліз у телевізор бравий генерал, а нині депутат Держдуми Володимир Шаманов і дуже переконливо розповів нам, що знає він ці «Леопарди» і що ми їх однією лівою. Я, щоправда, засумнівався в його компетенції: його бойова біографія не дає підстав вважати, що він узагалі коли-небудь брав участь у війнах, де у противника були хоч якісь танки. Але в мене ще залишалася надія на те, що, можливо, він добре теоретично підкований? Але генерал не залишив мені жодного шансу повірити йому і тієї самої секунди пояснив, що відомості про «Леопарді"в він виніс із навчання в Ташкентському танковому училищі 1974 року. Тут я зовсім зневірився: адже та модифікація «Леопардів-2», яку Німеччина (та інші країни) збираються поставити в Україну, була запущена у виробництво лише на початку 90-х… Так я і не зрозумів, як росіяни збираються клацати «Леопарди». Утім, це не єдина загадка, яку вони поставили перед усім світом. росія як очманілий від багатоденного запою мужик трощить усе навколо себе і лізе до всіх битися, плюється, лається, блює, мочиться прилюдно і потім, з розбитою мордою, зв'язаний, засинає, а коли проспиться…»