«Я дозволяв собі на відпочинок лише 6 годин»: українець створив із дерева постать героя, якого після слів «Слава Україні» вбили окупанти

Різьбяр із Кушниці, що на Закарпатті, створив дерев'яну скульптуру Героя України Олександра Мацієвського, якого на камеру розстріляли російські окупанти. Відбулось це на Фестивалі дерева у англійському місті Сандрингем, де за перемогу боролись учасники з різних країн світу.

«Важко бачити, що найкращий цвіт нації гине, боронячи так гідно і достойно нашу землю»

- Дуже прикро що кожному з нас зараз доводиться пропускати через фільтри своєї душі біль і страждання, — розповів «ФАКТАМ» різьбяр Микола Глеба. — Важко, коли ти бачиш, що найкращий цвіт нації гине, боронячи так гідно і достойно нашу землю. Кілька місяців тому мене запросили на міжнародний Фестиваль дерева, тоді я ще не міг визначитись із робою, яку представлю. Аж тут мені потрапило відео, на якому розстріляли воїна Олександра Мацієвського. Перші емоції, які відчув — ненависть та лють до ворога, але в той же час я був вражений сміливістю бійця. Він є уособленням нашої держави. В його очах читались стійкість, незламність, він знав, що з ним можуть зробити окупанти й прийняв рішення прийняти цю мученицьку смерть. Перед його очима пробігло все життя.

Я подумки поставив себе на його місце й подумав, що сам в той момент міг би відчувати. Я міг би вирізьбити більш комерційну роботу на фестивалі — щось на кшталт лебедів, лева чи на популярну у Великій Британії рибальську тематику, але вирішив, що маю творити від душі. «Незламний дух воїна, і останній погляд смерті в очі» — саме з такою назвою я представив роботу на міжнародному скульптурному фестивалі, де хотів передати внутрішній стан людини, дивлячись востаннє смерті в очі, змучений, стомлений але нескорений.

Читайте також: Свідчення про всі «24 лютого» в нашій історії на стінах Софійського собору: відкрилась виставка про російсько-українські війни ХІІ-ХХІ століть

— Як тривав процес створення? В чому були складнощі?

— Я знайшов світлини Олександра Мацієвського, підготував ескізи олівцями в декількох варіантах. На основі них почав обдумувати план роботи. Матеріал, з якого творив — дуб. Працював бензопилкою. Лише очі, вуха та маленькі деталі підкреслив різцями. Передати погляд героя було нескладно, я наче ним просочився. Я дозволяв собі на сон лише 6 годин. Але при тому жодної кави чи енергетиків, вода та легкий перекус. Біля робочого місця розмістив українські стяги, до мене приїжджали земляки з Закарпаття й підтримували. Підходили й наші біженці із дітками, що додавало віри в те, що все вийде. Найважче було те, що мало дали часу на створення роботи — два дні. Це мало. Бо так би міг проробити все більш детально, щоби образ став ще більш схожим. Але попри це, результатом задоволений.

— На жаль, вам не вдалось перемогти. Не засмучені?

— Я не отримав кубок першості, але не засмучуюсь, бо своєю творчістю вшанував воїна, вкотре розповів світу про війну в Україні. Скульптуру придбав британець, виклавши за неї 300 фунтів стерлінгів. Сума незначна, на матеріали і то більше пішло. Проте частину коштів віддав на потреби армії.

«Вірю, що своїми роботами зможу прикрашати відновлені міста»

- Чи знають британці про Олександра Мацієвського?

— Так, я їм показував те страшне відео, інформацію всю надав. Пояснив, що це не колись давно, а два місяці тому сталось в Україні й винна росія. Люди, які підходили й чули це, були шоковані. Вони не могли збагнути, як воїна могли змусити викопати яму поруч і просто так ні за що розстріляти. Чесно кажучи, я сподівався, що під час фіналу всім присутнім я зможу розповісти про історію створення моєї роботи. Торік така можливість на цьому ж фестивалі в мене була. Не розумію чому цього року не получилося. Але тим не менш, я радий завершенню роботи та остаточному результату.

Читайте також: «Мені дуже подобається, як звучить автомат»: боєць створює композиції за допомогою «джавелінів», автоматів та гранатомету

— Із родиною цього Героя України вдалось познайомитись?

— Поки що ні. Але я хотів би цього. Обійняти та подякувати, що народили та виховали таку людину і бійця.

— Скільки вже часу займаєтесь створенням скульптур з дерева і як це почалось?

— Із 2004 року. Мені тоді було 23 роки. Я змалечку мав хист до малювання. Моя мама художник-кераміст, тому чимало основ взяв саме від неї. Після закінчення художнього коледжу в Ужгороді, де я навчався на відділі дерева, так сталось, що став отримувати перші замовлення зі скульптур. Й почав втілювати їх досить професійно.

Коли мені було 27 років, то створив пам'ятник найсильнішому чоловіку планеті. Це мій земляк, уродженець закарпатського села Білки Іван Фірцак-Кротон. Я чув розповіді про Івана Силу, бо під таким псевдонімом Фірцак виступав із празьким цирком, від власного діда. Вони разом працювали на молочарні. Тому дійшов до висновку, що спогади треба зберегти.

Іван Фірцак насправді володів неймовірною силою і славою, то ж недарма за матеріал взяв граніт. А відомим я став торік, коли створив скульптуру на основі фотографії 5-річного хлопчика, який самотужки дійшов до кордону з Польщею. Той хлопчик був за віком як мій син, він здолав дистанцію 600 кілометрів й не здався. Кращого героя для скульптури й не знайдеш! Тоді став переможцем кубка Living Heritage Events, а свій виграш передав для потреб захисників. Останні шість років мешкаю у Лондоні, поїхав туди на заробітки.

Читайте також: «Під час війни мистецтво не може бути поза політикою»: Зеленський виступив на відкритті «Берлінале»

— Яку роботу б хотіли створити у найближчому майбутньому?

— Я, як і мільйони, чекаю перемогу. Й вірю, що поганий настрій зміниться на добрий, і я обов’язково створю роботи «Повернення героїв з війни» та їхні зустрічі із родинами. Крім того, хотілось би своїми роботами прикрашати відновлені міста.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з Тарасом Тополею про бої «на нулі» та здатність писати пісні.

Фото надав Микола Глеба