«Кохана, тут справжнє пекло»: історія українського героя, який загинув в боях за Лиман

Олег Поляруш з Луки-Мелешківської, що на Вінниччині, загинув внаслідок обстрілу окупантів на Донеччині. Як справжній чоловік, захисник, він виконував свій громадянський та військовий обов’язок. За тиждень до свого останнього бою Олег зателефонував дружині зі словами: «Тут справжнє пекло». 37 років — розквіт життя, гарна родина, дві маленькі донечки, плани на майбутнє. Все це забрала війна… Поховали героя у селі Пилява. Він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), нагороду вручили дружині…

— Наш з Олегом батько був водієм, мама працювала на взуттєвій фабриці. Жили у середньому достатку. Брат вчився у вінницькій школі № 11. Був спокійним, добрим хлопцем, який завжди прийде на допомогу. Для мене він був найкращим у світі братом, і змиритись з його втратою я досі не можу, — розповіла «ФАКТАМ» сестра загиблого героя Ольга Гайдаш. — Ми жили на вулиці, де були лише хлопці, але Олег завжди брав мене з собою, захищав від усіх негараздів. Після закінчення школи Олега призвали до лав Збройних сил України на строкову службу. Коли повернувся, ми разом з родиною почали вирощувати овочі та зелень для продажу. Невдовзі брат зустрів свою майбутню дружину Тетяну, вони одружились. Почали будівництво власного будинку. Щоразу відкладаючи відпочинок на потім, адже весь час і кошти вкладали у своє гніздечко. У 2013 році народилась старша донечка подружжя Софійка. Вони продовжували будівництво, кожна копійка була зароблена своїми руками. Через два роки з'явилась на світ ще одна донечка — Соломійка. У 2017 році родина переїхала у власний, ще не зовсім добудований будинок і далі продовжувала вирощування зелені. Намагались завершити будівництво, проте почалася ця клята війна.

— Як брат потрапив на службу і що розповідав?

— Він не отримував повістку, йому просто зателефонувала паспортистка, сказала прийти до військкомату для уточнення даних. 28 лютого Олег пішов у центр комплектування. 2 березня він уже з речами був відправлений у місце дислокації частини. Знаєте, мамине серце відчувало біду. На початку квітня 2022 року мамі наснилося: покійний батько стоїть за будинком і дивиться на паски, які стоять на столі. Раптом налетіли чорні мухи і з'їли усю глазур з них. От і не вір у сни. 23 квітня мама була на чергуванні та їй цілий день було зле. В обід зателефонував брат і сказав, що або ввечері, або наступного ранку вони переїжджають. Ми з його дружиною вирішили мамі не казати, бо переживали за її здоров'я. 24 квітня на Великдень мій брат вирушив в дорогу, а ми навіть не знали, у якому напрямку. 28 квітня він зателефонував, був у гарному настрої, поговорив з усіма рідними, і саме тоді ми дізнались, що він на донецькому напрямку. Після того він зателефонував дружині 2 травня десь о 16 годині й сказав, що попав під обстріл і що там пекло… Це був його останній дзвінок. З 2 до 5 травня ми телефонували йому, але зв'язку не було, дзвонили побратимам, вони казали, що нічого не знають, бо на різних позиціях.

— Як ви дізнались про загибель Олега?

— 5 травня у фейсбуці знайшли відеозвернення його бригади. У ньому хлопці розказували, що 2 травня потрапили під обстріл і їхній побратим отримав поранення щік, йому зашили рани та знову кинули в бій. Але він загинув… Я списалась із жінкою, котра виклала дане відео в соцмережі. Вона повідомила новину, яку не бажаю почути нікому: «Олег загинув точно 3 травня під Лиманом. Я вам співчуваю. Мусите триматись. Герої не вмирають». Здавалось, що тоді просто серце вирвали з грудей. Цілу ніч ми не спали усі… Наступного дня нам цю інформацію підтвердили у військкоматі.

Поховали ми брата біля могили батька. Він отримав орден «За мужність» третього ступеня, але, на жаль, посмертно.

«ФАКТИ» розповідали також про те, що в Бахмуті 6 грузинських воїнів в оточенні відмовились здатись і загинули.

Читайте також: «Він був Гомером нашого часу»: у боях на Донеччині загинув відомий бандурист