«Бабуся бігла назустріч з банками компоту, на яких були жовто-блакитні кришки»: двоє ветеранів на протезах зібрали понад 3,6 мільйона гривень для шпиталю

— Все почалося з того, що до мене зателефонував побратим з Києва Сергій Храпко, який втратив ногу та руку у 2015 році під час боїв на Світлодарській дузі. Він попросив про допомогу столичному шпиталю. Мовляв, планують відкрити нове приймальне відділення й необхідно придбати гастроскоп. Коли я почув від товариша, що ціна приладу — 3 мільйони 633 тисячі 420 гривень, то аж рота роззявив. Адже не міг уявити, яким чином ми зможемо заробити ці гроші. Сергій запропонував влаштувати благодійний марафон — йти на протезах один до одного. Я з Житомира, а Сергій, відповідно, з Києва. Й таким чином збирати кошти на нашу «банку», — розповів «ФАКТАМ» Олександр Швецов. — Звісно, я погодився, бо колись лежав у цьому шпиталі, мені там врятували праву ногу після поранення. А скільки медики тієї установи підняли на ноги наших хлопців та дівчат, то це не злічити. Я просто не мав морального права відмовити… Активно підтримали нас волонтерка Ірина Солошенко та продюсер проєкту Володимир Нечипорук, який йшов поруч зі мною.

— Звідки ви стартували та з якими складнощами під час марафону стикнулися?

— Я йшов від таблички, де закінчувався Житомир, а Сергій від такої ж таблички зі столиці. Ми мали здолати на двох 120 кілометрів, але я розумів, що маю пройти більше, бо в мене немає ноги, а у товариша — й ноги, й руки. Він міг рухатись лише з однією палицею, а я — з двома. Тому я рухався досить активно. Вразили наші люди. Чимало з них вигукували «Слава Україні!», водії зупинялися та клали у кишені кошти, хтось на місці донатив на картку. Діти давали воду та морозиво, спілкуючись з ними, я відчував, що ростуть справжні патріоти. Одна бабуся бігла до мене з двома банками компоту, на яких закручені жовто-блакитні кришки.

Першого та другого дня я проходив по 17 кілометрів, на третій день — 14, четвертий — 17, на п’ятий — 13. В четвер було надзвичайно спекотно, й місце, на яке я одягаю протез, потіло, відповідно, він перевертався. Тому я змушений був часто його знімати, протирати. Це був найважчий день для нас обох. Щовечора побратим мені підганяв автівку, в якій я ночував. Відкидав сидіння, намощував матраци, подушки, щоб було зручно. Вдень товариш пригощав мене під час ходи надзвичайно смачною вермішеллю з тушкованкою. Крім того, я пив багато води, інколи чай.

— Чи очікували, що вдасться так швидко зібрати кошти?

— Ми взагалі розраховували на те, що будемо йти вісім днів. Але вдалося здолати відстань за 5 днів. Ми зробили понад 171 тисячу кроків. Зустрілись 19 травня у селі Юрів на Київщині. Відчуття неймовірні, в очах Сергія я бачив блиск, він був радий бути корисним.

Ми закрили збір на гастроскоп у Київський військовий шпиталь. А японська компанія Olympus вирішила подарувати до гастроскопа ще потрібних відеогаджетів більш ніж на 3 000 000 грн. Почуваюсь після марафону добре. Відпочив, ось вже й до роботи повертаюсь. Планую днями побратимів завезти до Ісландії, щоби вони могли трішки морально відпочити. Група зібрана, це буде реабілітолог та протезовані, тож збираємось в дорогу.

— Ви не лише кошти зібрали, а й рекорд встановили. Неочікувано?

— Так, це був сюрприз. Ми встановили національний рекорд у номінації «Найбільша кількість кроків, зроблених двома протезованими людьми назустріч один одному». Коли я вже доходив до Сергія, звідкись з'явився чоловік у жилетці з написом «Рекорди». Це був Віталій Зорін, він вручив нам табличку. Безумовно, було приємно. Вважаю, що всі наші герої та героїні, які пережили ампутації, вже всі рекордсмени, варті поваги та захоплення.

Читайте також: «Те, що ноги не працюють, — це не вирок, просто невелика особливість»: історія про унікального спортсмена з ДЦП, який встановив рекорд України