ПОИСК
Суспільство та люди

У Гавронцях на місці звалища зʼявився екопарк з водоймою і фонтанами: підприємець з Полтави оновлює село, яке вимирає

12:05 22 серпня 2021
Будиночок на дереві

Село Гавронці під Полтавою відоме тим, що в ньому у 1858 році народилася Марія Башкирцева — одна з перших жінок-художниць, роботи якої потрапили у колекції Лувру. Сьогоднішні Гавронці, що розкинулися на пагорбах понад Ворсклою, вимираюче село, в якому, крім жменьки місцевих мешканців, переважно живуть містяни, які скуповують тут хати під дачі. Одну з них десять років тому придбав полтавський підприємець Василь Василик. Дуже йому сподобалися тутешні краєвиди. Василь Петрович — людина не байдужа до навколишнього середовища. Тож став він Гавронці помаленьку змінювати…

Червоні карасі щовівторка та щочетверга

Минулого року Василь Петрович найняв екскаваторника, щоб ліквідувати звалище, яке десятиліттями накопичувалося у заростях очерету якраз навпроти його хати. Воно смерділо й було розплідником комарів. Та й просто псувало зовнішній вигляд вулиці Підгірної.

— Я підключив сусідів, вивезли ми кілька вантажівок усілякого мотлоху: битої цегли, старої черепиці, побутових відходів, — розповідає чоловік. — І коли добралися до ґрунту, з’явилася вода — там колись була копанка. Стали розчищати її та наткнулися на джерело. Саме у той момент у мене виникла ідея окультурити цю територію.

Тепер у Гавронцях, де було звалище, з’явилося чудове місце відпочинку — екопарк з водоймою посередині. Водойма наповнюється чистою джерельною водою, яка витікає на луг. За допомогою сусідів Василь Василик облаштував тут піщаний пляж, поставив фонтан і дерев’яний місточок через потічок.

На березі водойми з джерельною водою облаштовано піщаний пляж

Та коли ми під’їхали до екопарку, двоє чоловіків намагалися… закидати його піском, який набирали лопатами. На моє бентежне «навіщо?» Василь посміхнувся:

— Треба дно піщаним зробити, щоб було приємно заходити з пляжу у водойму. Тепер залишиться лише прокласти стежки з дерев’яних кругляків і обладнати оглядовий майданчик он на тому узвишші, де можна буде присісти на лавочку й помилуватися краєвидом. Тоді сільський екопарк буде майже готовий! Треба ще придумати для нього назву. Як вам «Гавронські романтики»? Чи, може, краще «Калиновий екопарк»?

Восени під керівництвом пана Василя місцеві мешканці висадили понад три десятки кущів калини, тисячі кущиків барвінку та різних квітів і рослин. Встановили лавки, облаштували колодязь-журавель, спорудили хатку для водоплавної птиці, розвішали на деревах штучні гнізда, синичники та шпаківні, обклали джерело каменем.

В екопарку облаштували колодязь-журавель, з якого можна напитися кришталево чистої води

— Загалом-то це кит, який випускає з пащі фонтан води, — підводить мене до малої архітектурної споруди ініціатор цієї ідеї. — Та оскільки ми з моїми товаришами не дуже дружимо з каменем, як будівельним матеріалом, то в скульптурі кожен бачить щось своє. Скуштуйте краще водички, яка вона смачна!

Справді, холодна, кришталево чиста й смачна. А вона ж роками збігала в болото…

Новостворений екопарк одразу ж облюбували як селяни з дачниками, так і люди з навколишніх населених пунктів. У водоймі купаються, на її піщаному березі засмагають. А щовівторка та щочетверга дідусі з онуками можуть навіть порибалити.

— Восени минулого року я запустив сюди двадцять кілограмів малька, в основному червоного декоративного карася, — продовжує Василь Василик. — Зараз деякі з них на долоню виросли. Згідно з розробленими мною правилами, дозволяється ловити рибу лише однією вудкою з одним гачком. Зате безкоштовно.

Читайте також: «Вирощую в Україні прісноводних креветок. Навчився цій справі на фермі в Малайзії»

А навкруги поселилися ремези, одуди, куріпки, перепели, трясогузки, чибіси, горихвістки, а також червонокнижні зимородки, вертляві очеретянки, дупелі. Гніздиться пара сірого журавля. Напитися води приходять косулі.

Окрім того, водойма має ще й стратегічне призначення — раптом треба буде заправити пожежну машину, це легко можна зробити. До Ворскли ж немає під’їзду.

Останній раз з Василем Василиком ми зустрічалися на його обійсті три роки тому. Тоді він ледь устигав приймати журналістів, котрі навперебій розповідали про хатинку на «курячих ніжках», яку господар придумав примостити на старезній, більш ніж столітній яблуні. Її унікальність у тому, що при будівництві дерев’яної споруди у дерево не було вбито жодного цвяха! Після такої реклами до садиби Василиків потягнулися люди, аби на власні очі побачити диво дивне. Спеціально приїжджали, щоб оригінально — на яблуні — відсвяткувати дитячі дні народження.

— А мені соромно було за безлад навпроти воріт, — пояснює Василь Петрович. — Тепер гріє душу те, що екопарк став окрасою села. Думаю, якби українці проявляли більше подібних ініціатив, а не чекали, що хтось їм створить умови для кращого життя, то ми б мали такі куточки відпочинку на місці колишніх звалищ у кожній громаді.

Василь Василик все робить для того, щоб світ став кращим

— А як ваша хатинка? Стоїть?

— Гілки так міцно прийняли будиночок у свої обійми, що дерев’яні «курячі ніжки», які їй слугують додатковими опорами, можна прибрати. Але ми не будемо ламати конструкцію. Це вже єдине ціле з яблунею. До речі, дерево росте до цього часу. Весною гілки, що проходять через вікно й підлогу, пускають пагони, на них з’являються квіти, і тоді тут особливо гарно.

Василь Василик збудував цю казкову споруду на честь появи на світ своєї внучки Василинки. Перш ніж приступити до реалізації ідеї, чоловік переглянув в Інтернеті не одне відео про будівництво будинків на деревах (особливо багато таких у США й на заході України). І зробив усе по-своєму.

— Лише один з чотирьох стовбурів довелося спиляти, — господар знову запрошує мене у хатинку на яблуні, в якій досі пахне свіжими дошками. — Щоб зберегти якомога більше гілок, їх довелося опустити в цю споруду, зробивши в конструкції отвори. Вийшло просто казково. Тут усе натуральне: дошки з легких порід дерев — липи, тополі й верби, дах укритий очеретом. Така хатинка єдина в Україні й неповторна.

Цю казкову хатинку на дереві Василь Василик збудував на честь своєї внучки Василинки

«Приручені» дикі бджоли й синички обробляють сад

Від ідеї до її втілення у Василя Василика минуло лише кілька місяців.

— Проблема багатьох у тому, що вони надто довго виношують свої плани, — посміхається він. — Тому їхні мрії так і лишаються нереалізованими. А я роблю швидко, але не все одразу. Цього року одне, наступного — інше. Добре, що дружина Ірина мене в усьому підтримує, особливо у плані матеріальних витрат, які досить таки відчутні. Та й сама допомагає доглядати за насадженнями.

Щодо цієї хатинки, то професійні будівельники, у яких я просив про допомогу, та й знайомі переконували мене в тому, що це небезпечна затія. Але я ризикнув, і все вийшло. Тут, на висоті близько п’яти метрів, абсолютно безпечно. Перевірено моїми друзями й колегами: у хатинці площею сімнадцять квадратних метрів (це разом з балконом) одночасно фотографувалися до двадцяти чоловік!

Хатинка на «курячих ніжках» не антураж. Родина Василиків, а також їхні численні гості полюбляють тут спати у вітряну погоду, коли вона гойдається разом з яблунею. У будиночку є відкидне двоспальне ортопедичне ліжко, а також пара плетених крісел, невеликий столик, батарея електричного опалення, світильник з регульованим світлом і рукомийник, до якого підведена вода. На горищі господар сушить віники для бані та лікарські трави, з яких готує ароматні чаї.
Яблуня з диво-хатинкою замість крони — одне з багатьох дерев, яке новий господар садиби, розчищаючи сад, збирався обрізати. Однак його форма надихнула чоловіка на архітектурний експеримент.

— Багато хто просто викорчовує старі фруктові дерева, аби насадити нові, — проводить далі екскурсію Василь Василик. — Але мій друг, досвідчений садівник Михайло Зайко, навчив мене оновлювати дерева, роблячи на них прищепи. Тому ми з ним поспилювали верхівки (тут росли в основному яблука сорту сніговий кальвіль, груші лимонки й сливи угорки, які давали дрібні плоди), понизивши їх до трьох метрів у висоту, і я зайнявся щепленням. За три-чотири роки у такий спосіб повністю оновив сад. Тепер у мене на одному стовбурі по кілька сортів яблук, груш, слив, вишень, черешень… Загалом — понад півсотні сортів. Аби не забути, де що знаходиться, намалював спеціальну схему, в якій лише я один і можу розібратися. Перевага такого способу садівництва ще й у тому, що молоді деревця починають плодоносити років через п’ять — вісім, а на щепах уже на третій можна збирати урожай.

За урожайними рекордами Василь Петрович не женеться, тому його дерева-щепи максимально розріджені. Відтак фрукти виростають великими.

— А що це у вас за мітки на кожному стовбурі?

— Це захисний пояс від мурах. Вони, щоб ви знали, найбільше шкодять деревам, бо допомагають розмножуватися попелицям, оберігаючи їх. А попелиці висмоктують сік з молодого листя, до того ж переносять вірусні захворювання. Сад буде здоровим, якщо весною змочити поролонову стрічку у відпрацьованому машинному мастилі й прив’язати її шнурочком навколо стовбура, на висоті з пів метра від землі, підклавши під низ скотч, що слугує ізолятором. Такого бар’єру мурахи не здолають.

Звісно, жодної хімії для обприскування плодових дерев Василь Василик не застосовує. Замість цього — розчин соди, йоду й господарського мила. Підживлює лише настоєм кропиви. А щоб зберегти сад здоровим і родючим, згодовує синичкам, горобцям, вертихвісткам та іншим птахам, які в’ють гнізда на його обійсті, не менше двох мішків зерна за рік. Вони йому за це знищують усю гусінь та інших шкідників. А ще пан Василь розводить осмій — диких бджіл. Поначіпляв для них «хатинки» з очеретяних трубочок попід альтанкою. Завдання цих комах — запилювати сад. Причому, на відміну від звичайних бджіл, осмії вилітають на «роботу» навіть у дощову погоду.

Хата початку 50-х років минулого століття, яку купив Василь Василик під дачу, особлива. Кілька років тому господар звів навпроти неї новий одноповерховий будинок з усіма зручностями, а у реставрованій старій хатині розмістив своєрідний етномузей, в якому зібрані ужиткові речі, перевезені з батьківської домівки на Вінничині й подаровані місцевими мешканцями. На чільному місці велика піч з подільським димарем, що дозволяє спостерігати за відкритим вогнем. Василинка, котра навчається у художній школі, нанесла на димар петриківський розпис. А черінь, завдяки особливостям кладки, не вистигає три доби. Взимку з печі гостей не виманиш.

На місці, де було звалище, з’явилося чудове місце відпочинку — екопарк з водоймою

Випадково чи ні, але все, що створив своїми руками за допомогою друзів на невеликому клаптику землі Василь Василик (учитель історії, економіст, менеджер), співпало зі зміною його внутрішньої філософії. Важко уявити, що десять років тому цей худорлявий чоловік важив 100 кілограмів і страждав від болю в суглобах та інших вікових хвороб. Він шукав, як змінити спосіб життя, і знайшов. Ось уже ціле десятиліття Василь Петрович харчується винятково «живими» (що не пройшли термічної обробки) продуктами: овочами, фруктами, ягодами, горіхами. Скинувши зайві 30 кілограмів, говорить, що ніби заново народився на світ. Певно, для того щоб зробити його кращим.

— У мене з’явилася необхідність розвиватися, удосконалюватися, — пояснює мій співрозмовник, який, до речі, досі дає фору молодим спортсменам на тренуваннях зі східних єдиноборств. — Якщо вдасться відродити бодай оцю невелику вулицю в маленьких, але відомих на весь світ Гавронцях, відчуватиму себе щасливим.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про українця, який створив осетрову ферму під Києвом та розвиває гастрономічний туризм.

8863

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.