«Хочу бути Джорджем Клуні, який продає текілу й каву»: Бен Аффлек розповів Метту Деймону про свої фільми та стосунки з Дженніфер Лопес

«Мама заробляла 28 тисяч доларів на рік. А мені за одну роль пропонували набагато більше. І я казав собі: «Яке ти маєш право відмовлятися?»

— Пригадую, Френсіс Форд Коппола у своїй гуральні продавав невеликі сигари, названі на честь його батька. Збоку на коробці був напис: «Вкрадено у найкращих». Я зараз згадав це, щоб поставити наступне запитання: чи є щось із отриманого тобою досвіду в роботі з Клуні, що ти використовуватимеш надалі сам? — поцікавився Метт Деймон у Бена Аффлека.

— Думаю, важко переоцінити рівень ставлення до акторів та інших членів знімальної групи, відкритість, щедрість, комфорт, які демонструє Джордж. Він робить це набагато краще за мене. А ще він з неймовірною повагою та розумінням ставився до того, що в мене є діти. І є погоджений із колишньою дружиною графік — коли я зустрічаюся з дітьми, коли вони живуть у мене. Він не влаштовував сцени, не вимагав змінити цей графік. Не питав, чому я не можу сьогодні затриматись на майданчику до опівночі. Думаю, він так поводиться, тому що в нього теж є діти. А ще в нього така гарна чудова дружина. Він живе повним життям. І продає каву.

— А ще продає текілу!

— Так, текілу та каву, без жартів.

— Клуні з тобою і вранці, і ввечері!

— Я скажу тобі зараз, ким хочу бути. Хочу бути Джорджем Клуні, який продає текілу та каву. Тому що цей бізнес дає йому змогу знімати фільми, які він хоче!

— Зізнаюся, мені наказали обговорити з тобою всі фільми, в яких ти знявся, — від початку твоєї кар'єри.

— Не бійся скинути з себе цю тяжку ношу, якщо вона занадто обтяжлива.

— Перш ніж розпитувати тебе про те, з чого все починалося, поговоримо про те, де ти опинився зараз. У водіїв є така приказка: він за кермом вже так давно, що просто не міг не розбити жодної автівки. Як гадаєш, може, тому твої останні ролі вдалися? Взяти хоча б фільми «Поза грою» та «Остання дуель». Вони сповнені життям, грають усіма фарбами. Ти потрапив у саму точку.

— Спасибі. Для мене твоя оцінка є вкрай важливою. Знаєш, іноді люди кажуть: «З віком ти став кращим». Особисто для мене це рівносильно: «А ти не такий мудак, не такий ідіот, як я думав»! Насправді серед моїх перших ролей є ті, які мені дуже подобаються. Вважаю, що дуже добре зіграв. Наприклад, Чакі Салліван у фільмі «Розумник Вілл Гантінґ». Мені подобається мій персонаж у «Закоханому Шекспірі», що б там не говорили про цей фільм. І я досі відчуваю зв'язок із моїм героєм із картини «У гонитві за Емі».

— Мені ще дуже подобається «На чужій смузі». Ти там чудово зіграв.

— Так, тоді я вперше зустрів Бредлі Купера. Знаєш, коли починаєш зніматись у кіно, у тебе формується уявлення про те, що таке успіх. У мене це було так. Моя мама заробляла 28 тисяч доларів на рік. А мені за одну роль пропонували набагато більше. І я казав собі: «Яке ти маєш право відмовлятися? Хто ти такий?!» На жаль, тоді я не розумів справжню цінність уміння відмовити. З іншого боку, коли люди починають критикувати мене за мій вибір фільмів, впевнено можу сказати, що я жодного разу не відкинув щось гідне через якусь нісенітницю. Іншими словами, не було такого випадку, щоб я сказав Скорсезе: «Вибач, Марті, але я не зніматимуся у твоєму новому фільмі, тому що в мене роль у «Пережити Різдво». Знаєш, наша доля частково залежить від шансу, а решта — від матеріалу, з яким ми працюємо, та від режисерів.

— Згоден повністю.

— Це важливо. Крім того, мені завжди було комфортніше грати персонажів, які не були протагоністами у традиційному сенсі. У тебе це краще виходить. І це не комплімент, який я заборгував. Так і є. Я не знаю, як тобі це вдається. Твої герої не виходять пласкими. Вони є реальними. Дивишся фільм і хочеться обговорювати персонажів, яких ти зіграв. А грати головні ролі завжди важче. Не всім це вдається. Мені здається, що сьогодні у цьому ідеальний тільки Дензел Вашингтон. Кого б він не зіграв, ти закохуєшся в цього героя… Але хочу повернутися до твого питання про вік. Безперечно, досвід має велике значення. У цьому його головна цінність та краса. З віком, якщо тобі пощастить, перестаєш клеїти з себе дурня, починаєш розуміти свої справжні почуття. Дізнаєшся, що таке справжній біль. Ілюзії молодості розвіюються. І з'являється ностальгія.

— Це правда.

— Я тепер достеменно знаю, чому провалився у фільмі «Ліга справедливості». Причин багато. І звинувачувати когось ще немає сенсу. Я розцінюю цю роль (Аффлек зіграв Бетмена. — Ред.) як нижчу точку у моїй кар'єрі. У той період я не був щасливим. Мені був нецікавий фільм. Мені не подобалося все, що відбувалося на знімальному майданчику. І я знаю, що більше ніколи не зніматимуся в картині, якщо ці фактори зійдуться знову. Я не буду більше займатися тим, що не приносить мені радість. Інша річ — «Остання дуель». Я вдячний тобі, бо ти вплинув на моє рішення погодитись на цю роль. Вона не була головною у стрічці. До того ж я грав негативного персонажа, лиходія. Все це зовсім не відповідало моїм уявленням про те, в чому мені слід знятися, щоб заговорили про повернення Бена Аффлека. Але я отримав насолоду від кожного дня роботи. Вся знімальна група була чудовою. Я і мріяти не міг про таке. І я відчув смак до роботи. Сьогодні я боюся лише одного — що можу втратити це почуття! Сьогодні я щасливий. Я відчуваю це кожною клітиною. І ось відповідь на твоє питання — мабуть, тому я став грати краще. Плюс, звичайно, вік та досвід. Але з віком зазвичай усі стають кращими.

— Не всі. Багато хто так і не може позбутися поганих звичок.

— Якщо ти розумний, то навчатимешся у тих, хто дійсно гарний у своїй справі. І наша з тобою дружба лише доводить це. Ми завжди були чесні один з одним. І допомагали одне одному. І нам щастило з оточенням. Навколо були люди, яких ми поважали та любили. І ми поряд з ними ставали розумнішими.

— Знаєш, я назавжди запам'ятав, як ти одного разу сказав мені… Ми тоді тільки збиралися писати сценарій до «Розумника Вілла Гантінґа» Тобі було 20, мені 22. І ти сказав: «Суди про мене з того, наскільки гарні мої ідеї, а не з того, наскільки вони погані».

— У кожного є погані ідеї. Взяти Девіда Фінчера (культовий режисер, зняв фільми «Гра», «Бійцівський клуб», «Загублена». — Ред.). Він геній. Коли я працював з ним і пропонував щось, він ухильно відповів: «Ну, не знаю». Але якщо йому ідея подобалася, він її використовував. Якщо ні, просто забував про неї, але не принижував грубою відмовою чи різкою критикою.

— Не можу втриматися! Розповім, як працював із братами Коенами. Після кожного дубля один з них підходив до мене й простягав записку зі своїми зауваженнями. Потім я отримував записку від іншого. І їхні зауваження та вказівки завжди були цілком протилежними! Я підходив до Ітана та говорив: «Джоел велів мені грати зовсім інакше». І навпаки: «Ітан сказав грати зовсім інакше». І тоді другий завжди казав: «Справді? Тоді роби, як він сказав». Було смішно… Повернуся до «Останньої дуелі». Класно — сидіти ось так, попивати чай, базікати з тобою та рекламувати фільм, у якому ми зіграли. Я вклав у нього гроші.

— Серйозно? Увага! Метт Деймон займається прихованою рекламою? Це шахрайство!

— А що лишається? У прокаті фільм провалився! Але, що цікаво, зараз він посідає перше місце за завантяженням на iTunes. А це означає, що фільм має свого глядача. І не одного. І за нього платять гроші ті, хто не ризикнув іти до кінотеатру в розпал пандемії. Виникає питання: як думаєш, можливо, ковід прискорив процес, який без пандемії тривав би ще років 15? Чи після ковіду все повернеться на круги своя?

— Не хочу займатися передбаченнями, тому що на мене це завжди наганяє нудьгу. Знаю лише одне — «Поза грою» вийшов у прокат за тиждень до того, як через пандемію закрилися кінотеатри. І він нічого не встиг зібрати. Але навіть до пандемії я чудово розумів, що фільм, у якому порушуються проблеми алкоголізму, смерті дитини, болісного відновлення, навряд чи змусить дорослих глядачів йти до кінотеатру. А вже про молодь нічого й говорити. Що сьогодні дивляться люди вдома та платять за це гроші? Мінісеріали «Мейр з Істтауна», «Спадкоємці», «Нарко: Мексика». Це дивно, але стримінгові компанії заробляють саме на такій продукції. Вона чудова, дуже якісна. Це зовсім не те телебачення, до якого ми з тобою звикли, коли були дітьми. Думаю, тоді іншого не могло бути. Навряд чи мій батько став би дивитися «Нарко» по чорно-білому телеку з діагоналлю 11 дюймів! Закладаюся, що сьогодні свій фільм «Арго» я б не став знімати для кінотеатрів. Я робив би його для стримінгової компанії у вигляді мінісеріалу. Думаю, фільми для прокату будуть ставати дедалі дорожчими та насиченішими спецефектами й дією. Вони будуть розраховані на молодь. На тих, хто кричатиме: «Я занурився з головою у кіновсесвіт Marvel і не можу дочекатися нового фільму, щоб дізнатися, що там буде далі!» Думаю, за рік зніматимуть не більше 40 фільмів для кінопрокату. І це все будуть сиквели з купою комп'ютерної графіки…

Читайте також: Зі скандалами та без прямого ефіру: у США вперше нетрадиційно роздали «Золоті глобуси»

«А потім фільм вистрілив. То була справжня бомба! Він став культовим»

— Давай все ж сядемо в машину часу… Почнемо з фільму «Шкільні узи», бо це був перший наш досвід спільної роботи. Що ти пам'ятаєш про нього?

— Пам'ятаю кожне слово з усіх дев'яти рядків, які я сказав. Мені подобався кожен день зйомок. Вони проходили у Бостоні. Одні з найкращих днів у моєму житті.

— Потім ти знявся у ще одній молодіжній стрічці — «Під кайфом та збентежені». Річард Лінклейтер. Вже без мене.

— Лінклейтер! Він був нашим кумиром. Дивлячись на нього, у нас із тобою вперше народилася ідея зробити наше кіно. І ми ризикнули написати сценарій. Річард був людиною, яка працювала й знімала поза системою. І це надихало. Так само, як «Скажені пси» Тарантіно, «Клерки» Кевіна Сміта. Лінклейтер ризикнув чесно показати 19-річних, які марнують життя в Техасі на нескінченних вечірках. Я тоді познайомився з Меттью Макконахі, Рорі Кокрейном. Ми стали друзями. Господи, звісно, Рене Зеллвегер! А потім фільм вистрілив. То була справжня бомба! Він став культовим. І мені приємно усвідомлювати, що я є частиною цього. Хоча я знову зіграв у ньому не найсимпатичнішого персонажа, між іншим, єдину неприємну людину у фільмі, яка викликає у глядачів приємні почуття (Сміється).

— Фільм «Тусовщики з супермаркету». Його зняв Кевін Сміт. Можемо поговорити про цю стрічку окремо, а можемо разом з іншими фільмами Сміта, в яких ти зіграв.

— Кевін знову дав мені роль хлопця, який всіх буліт, запихає людей у їхні шафки в роздягальні. Але мені подобається Кевін. Він з гумором, розумний і привабливий. Ми зійшлися з ним.

— До речі, саме Кевін врятував «Розумника Вілла Гантінґа». Я говорю це не просто так. Тільки завдяки Смітові фільм було знято. Ми загрузли тоді по вуха. Усі пропозиції від продюсерів не підходили.

— Я пообіцяв йому, що віддячу, якщо ми отримаємо «Оскар». Коли я це сказав, слова пролунали як жарт. Але ми отримали «Оскар», а я забув подякувати Кевіну. Тоді я знову присягнувся. Я пообіцяв: «Якщо зароблю ще один „Оскар“, клянуся Богом, ти будеш першим, кому я віддячу!» І я знову обдурив…

«Мене змусили піти до дантиста й вирівняти зуби. Потім погнали до спортзалу. Вони сказали, що я потрібен їм «сексі»

— Кевін, Гас Ван Сент (режисер фільму «Розумник Вілл Гантінґ». - Ред.) та Робін Вільямс зіграли рівнозначні ролі у тому, що ця стрічка вдалася. До речі, вмовити Робіна зіграти у ній допоміг Френсіс Форд Коппола.

— Господи, Робін був чудовою людиною! І таким гуморним. Це був перший випадок у моїй кар'єрі, у моєму житті, коли я запросто тусувався з такою знаменитою та талановитою людиною. У нього за плечима вже були «Доброго ранку, В'єтнам!», «Король-рибалка», «Пробудження». І ось ми йдемо з ним Бостоном, і всі навколо пізнають його, посміхаються і вітають: «Нану! Нану!»

— Так, це була його коронна фраза в серіалі «Морк і Мінді». Люди його любили. Морк! А ти пам'ятаєш, як він вимагав знімати дубль за дублем, хоч сцени виходили чудові. Але у Робіна в голові одразу народжувалися нові ідеї, і він хотів перезняти, був упевнений, що придумав щось краще… А потім, після успіху «Вілла Гантінґа», наші шляхи з тобою розійшлися. Тебе взяли зніматися в «Армагеддоні». І люди довкола говорили: «О, Бен став зіркою! Знімається у блокбастері. А Метт — серйозний хлопець». Це тому, що я потрапив до Спілберга у «Врятувати рядового Раяна». Кожен з нас тоді відчайдушно рвався до нових ролей. Мені пощастило не потрапити до «Армагеддону», тобі пощастило не потрапити до «Рядового Раяна». Пам'ятаю, я знімався в Італії в «Таланливому містері Ріплі», коли вийшов у прокат «Армагеддон». І він став суперхітом. Ще б пак, з таким зірковим акторським складом!

— Так, Брюс Вілліс, Оуен Вілсон, Біллі Боб Торнтон, Майк Дункан. То справжній Голлівуд. Я й не мріяв, що мені випаде побачити таке. Вони викопали на території студії Walt Disney два величезні кратери! У це були вкладені величезні гроші, і чомусь нікого не хвилювало, що сама ідея фільму безглузда! Це ж повний абсурд — тренувати нафтовиків-бурильників для польоту у космос! Куди простіше та швидше навчити астронавтів бурити свердловини! Але дотримання логіки не дозволило б зняти такий фільм. Було весело. До речі, ти знаєш, що Вілліс хотів відмовитись від цієї ролі? Так, Брюс поставив умову, що зніматиметься в «Армагеддоні», лише якщо йому дадуть головну роль ще в одному фільмі. І вони погодились. Він отримав роль у «Шостому відчутті»!

— Боже, серйозно?

— Так! А я був тоді надто наївний і не розумів, яка думка про мене формується у всіх цих голлівудських босів. Майкл Бей та Джеррі Брукхаймер (режисер і продюсер «Армагеддону». - Ред.) сфокусувалися на моїй зовнішності. Їм було начхати на мої акторські якості. «Тобі треба походити у солярій!» — наказали вони. Потім вони змусили мене піти до дантиста й вирівняти зуби. Потім погнали до спортзалу. Вони сказали, що я потрібен їм «сексі». Я не зрозумів. «Як я можу стати сексуальнішим?» — спитав я. «Вали до залу!» — була відповідь. І вони ганяли мене до сьомого поту. Але мого поту їм було замало. Вони наказали вимазувати мій торс маслом, щоб він блищав у кадрі. Коротше, Майкл мав пунктик. Він хотів, щоб я мав вигляд, як один з тих хлопців, яких зазвичай знімають для плакатів та календарів — з голим спітнілим торсом, серед покришок чи якихось залізяк. Ну, ти розумієш. А я не міг збагнути. А вони мені популярно пояснили. «Ми обов'язково вставимо кадри з тобою в такому вигляді у трейлер і розмістимо на постерах. І люди розкуповуватимуть квитки на фільм!» — сказали вони. Й мали рацію. Що ще тут скажеш? Хіба те, що на гроші, витрачені на «Армагеддон», можна було зняти 400 чудових фільмів, таких як «У гонитві за Емі». Але я не жалкую. Смішно, але «Армагеддон» — це єдиний фільм зі мною, який подивилися мої діти. І він їм начебто сподобався. Хоча вони постійно підколюють мене тепер. Дзвонять: «Тату, ти де? Ганяєш на всюдиході по Місяцю?» Я не ображаюся. Діти веселяться, і це добре. Але іноді мені хочеться, щоб вони все ж таки подивилися хоча б ще один мій фільм, наприклад, «Місто злодіїв».

«Мені здається, проблема спочатку була в тому, що боси у студії хотіли використати наш із Дженніфер Лопес роман»

— Мої діти теж не хочуть дивитися фільми з їхнім татом. Гаразд, йдемо далі, нам ще стільки твоїх стрічок треба обговорити! Вибач, але таке я отримав завдання… Хочу поговорити про «Джилі», бо його зняв один із наших улюблених режисерів — Марті Брест. Як ти сьогодні ставишся до «Джилі»?

— Знаєш, цікаво те, що в мене тоді не було жодних сумнівів, чи погоджуватися на цю роль! Вибір здавався простим і очевидним. Мені дуже подобався «Встигнути до опівночі» з Робертом де Ніро, який зняв Брест. Я обожнюю «Поліцейський з Беверлі-Гіллз», «Запах жінки». Марті, поза всяким сумнівом, талановитий режисер, один із тих, з ким я завжди хотів попрацювати. І люди у знімальній групі підібралися дуже хороші. А результат? Моя дочка називає це «потворність і ганьба». Я не знаю, чому так сталося. Трапляється. Іноді й знімальна група слабша, й сюжет гірший, а виходить щось варте уваги. Тут усе навпаки.

Але поганий досвід також важливий… Особисто я порівнюю «Джилі» з коровою, якій приробили кінську голову. Мені здається, проблема спочатку була в тому, що боси у студії хотіли використати наш із Дженніфер Лопес роман. Про нього трубили всюди. Журнали та газети з нашими фото розліталися за секунду. І боси вирішили: Люди хочуть бачити їх разом! Найкращий для цього жанр — романтична комедія. Знімаємо! Але то була погана ідея.

Навіть трилер «Ціна страху» вийшов кращим. А він мав певний комерційний успіх. Але для мене він серед тих фільмів, які мені не хочеться згадувати. А «Джилі» я згадую часто. Ми п'ять тижнів витратили на те, щоб перезняти вже готовий матеріал. При цьому всі ми, зокрема Марті Брест, розуміли, що це нічого не дасть. Але для мене це був неоціненний досвід. Я бачив, як Марті, чудовий режисер, поводиться у подібних ситуаціях. Він лишається професіоналом.

А «Джилі» у прокаті з тріском провалився. У моїй кар'єрі було щонайменше п'ять фільмів, які завдали ще більших збитків, ніж «Джилі», але про них ніхто не говорить сьогодні. А цю стрічку усі запам'ятали. Адже вона пов'язана з любовним романом Бена Аффлека та Дженніфер Лопес! А я вдячний цьому фільму. Його провал навчив мене не опускати голову. Тоді я впав у глибоку депресію. Але саме цей стан підштовхнув мене до рішення самому знімати фільми, стати режисером. Тож у певному сенсі я отримав дар в особі «Джилі». Не лише у професійному плані. Ми з Дженніфер пережили цю кризу. Тепер ми знову разом. Стосунки з нею дуже багато для мене означають.

— Я добре пам'ятаю, як ти мені тоді сказав, після першого уїк-енду прокату «Джилі»: «Я опинився в гіршому місці! Зі мною можна продавати лише журнали, але не фільми!»

— Так, саме так я почував себе тоді. Тепер дивлюся на це інакше. Той провал для мене став чимось подібним до податку, який мені обов'язково слід було заплатити, щоб продовжувати зніматися та знімати кіно, щоб пожертвувати особистим життям, особистими стосунками. Найцікавіше, що мені наперед був відомий результат. Ми з тобою росли, коли в усіх газетах істерили з приводу роману Шона Пенна та Мадонни. Потім — з приводу їхнього весілля. Потім — розлучення. Ми з Дженніфер опинилися разом у період, коли журналістика перетворилася на фабрику з перероблювання особистого життя знаменитостей. Але я чомусь сподівався, що мені вдасться уникнути цього кошмару. Я був наївний.

Зізнаюся, я не знайшов нічого доброго у славі. Так, я можу дістати пару квитків до першого ряду на будь-який баскетбольний матч. У мене є можливість обідати у найкращих ресторанах. Але хіба це так важливо? Набагато важливіше мати можливість займатися улюбленою справою та не залежати від примх босів та нападок ЗМІ. Але слава навчила мене одного — виходити з подібних криз загартованим, сильнішим. Не можна просто сказати: та до біса все це! Це не працює. Потрібно щось міняти у собі після кожної невдачі. Я зрозумів лише одне: поразка вчить нас більшому, ніж будь-який успіх.

— Ти правий! І тобі вдалося це довести. 2006 року ти отримав «Оскар» за «Арго» як режисер. А це головна нагорода в житті будь-якого кінематографіста… Шкода, але мені час згортати нашу бесіду. Сім'я чекає. Вже накрили обід і діти дивляться на мене з докором.

— О, я знаю ці погляди!

— Хочу лише сказати, що останні десять років були у твоїй кар'єрі чудовими. І «Остання дуель» та «Ніжний бар» увінчують цей період. Навряд чи глядачі замислюються над тим, хто пише сценарії. А ти й в цьому дуже непоганий.

— Спасибі! Люблю тебе, друже! Як було б класно, якби всі інтерв'ю у мене брав лише ти!

Читайте також: «Боліло так, що я не могла рухатися, була прикута до ліжка»: відверте інтерв'ю Дженніфер Еністон

Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Leah Greenblatt / Entertainment Weekly)

Фото у заголовку з сайту ew.com

4488

Читайте нас у Facebook