- 21:01 Як вибрати солодкий кавун у магазині: є перевірені методи
- 20:52 Україна U21 у грі з червоною карткою поступилася Нідерландам і вилетіла з Євро-2025: відеоогляд матчу
- 20:45 «Милуючись трояндами художниці Олени Нестерової, неначе відчуваєш їх аромат», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
- 20:33 Зробив свідомий вибір на користь військової служби: війна забрала життя 24-річного прикордонника з Чернігівщини
- 20:06 Мафіни з виноградом, сиром дорблю та мигдалем: сміливо подавайте на святковий стіл
- 19:54 Близнюкам — «Зірка», Овнам — «Імператор», а Стрільцям — «Маг»: Таро-прогноз та поради карт на 19 червня
- 19:48 У Києві назвали кількість загиблих під час ракетної атаки росіян
- 19:44 Окупація Покровська: навіщо росіянам місто та як його оборона може вплинути на бойові дії
- 19:18 Бачу лише єдиний шлях: Ксенія Мішина вразила зверненням
- 19:02 Смерть Майла Джексона: колишній адвокат зірки заявив, що знає, чому насправді загинув співак
- 18:53 Пенсія військовим: хто має право на виплати за вислугу років та скільки нарахують
- 18:29 Воєнного злочинця застрелили у Бердянську: ГУР підтвердило ліквідацію колаборанта
Вже пройшло вісім років від другого Майдану, а докорінних змін немає, каже відомий історик Ярослав Грицак. Свої думки про минуле, сьогодення і майбутнє України він висловив в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ».
— На ваш погляд, що сьогодні відбувається з нашим суспільством?
— Є таке поняття — «змученість матеріалу». Українське суспільство змучене. Маю на увазі в першу чергу активну його частину. До того ж вона розчарована, бо вже пройшло вісім років від другого Майдану, а від першого Майдану — скоро двадцять років пройде. Нібито зміни мали б бути, а їх немає. Чи принаймні не такі, які ми хочемо. Харизматики вигоряють, тому що не можна перебувати в стані безперервної активності досить довго. Їхнє місце займають прагматики або навіть циніки. А між ними ті, які хитаються відповідно до ситуації.
Це результат того, що за останні тридцять років ми так і не спромоглися створити успішну країну. Ту, на яку ми сподівалися, коли голосували за незалежність на референдумі 1 грудня 1991 року. Хоча для успіху маємо підстави. І ця різниця між тим, якою Україна мала б бути, і тим, чим насправді є, не грає на користь настрою українців.
— Чому ми не змогли створити те, про що мріяли? Чому ми такі? Що з нами?
— Ми не є «такі». Вважаю, що Бог чи природа розподілили таланти та риси більш-менш рівномірно по всій земній кулі. Ми не є ані надто добрі, ані надто погані. Ми нормальні. Наша сила в тому, що ми можемо давати собі ради в найтяжчих ситуаціях і маємо страшенний потенціал до виживання. По-друге, як-не-як ми досить освічені. Можна і треба мати застереження до нашої освіти. Але все дається у порівнянні: коли приїжджаєш за кордон і, скажімо, порівнюєш українців з португальцями, іспанцями й навіть італійцями, часто бачиш різницю на нашу користь.
Тому справа не в людському матеріалі. Річ у тому, що ми досі не спромоглися зробити критично важливі реформи. У нас було багато реформ, але не було найважливіших. Для мене критичною є й залишається судова реформа. Я це весь час повторюю: поки не буде створення незалежних судів, можна вважати, що революція не вдалася.
Й останнє: є таке негласне правило трьох поколінь. Біблійна оповідь про Мойсея і 40 років у пустині не є пустою. Вона каже про щось дуже важливе: зміни йдуть поволі й потребують часу. Я весь час повторюю: Україна не спринтерська, а стаєрська країна. Це не означає, що можна покластися на час, бо час грає на Україну. Певні моменти цієї дистанції треба пройти спринтерським темпом.
Першу частину ексклюзивного інтерв’ю «ФАКТАМ» історика Ярослава Грицака читайте тут.
Фото зі сторінки Ярослава Грицака у Facebook
446Читайте нас у Facebook
