ПОИСК
Шоу-бізнес

Застрелитися чи померти від кулі — для путіна надто легка смерть, — Андрій Данилко

6:05 23 березня 2022
Андрій Данилко

Народного артиста України Андрія Данилка війна застала вдома у центрі Києва. Він відразу собі вирішив, що нікуди не поїде. Допомагатиме родичам, знайомим та українській армії. Андрій зізнається: розуміння, що Україна переможе у цій війні, до нього прийшло вже на третій день.

В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Андрій розповів, як живе в умовах воєнного часу, чому не хоче їхати з Києва та де мріє побачити путіна.

«З 24 лютого пісня «Dancing Lasha Tumbai» співатиметься тільки як «раша, гудбай»

— Андрію, весь час у голові крутяться слова однієї з твоїх героїнь — балерини Белли Куценко: «Геть з України, москаль некрасивий!»

— Це мініатюра була написана мною у 2004 році. Зрозуміло, що слова вирвані з контексту. Але сьогодні вони дійсно звучать абсолютно недвозначно. За великим рахунком, усе, що робила Сердючка на сцені, мало якийсь сенс. Ми завжди були спірними. Я часто дивувався, чому розважальний персонаж Сердючки викликає весь час якісь розборки! А потім до цього звик. Бо навіть коли я нічого не мав на увазі, це додумувалося за мене.

— Усі пам'ятають зойки Росії, коли ти поїхав на «Євробачення» з піснею «Dancing Lasha Tumbai» та багато хто почув це як «Раша гудбай».

— Взагалі весь мій виступ на «Євробаченні» у 2007 році був наповнений неймовірними ревнощами від Росії, що я беру участь у конкурсі, представляючи Україну. Адже тоді протягом трьох років ми вже були в Росії гастролерами номер один! Фінансова успішність була такою, що заздрили перші зірки.

— «Євробачення» стало для тебе доленосним.

— Воно відіграло велику роль у моєму житті. Так, моя участь коштувала нервів, але про Сердючку дізналися у Європі, нас запросили взяти участь у голлівудському фільмі. Зрозуміло, музика дає більше можливостей, ніж розмовний жанр. Мені казали, що Сердючка — персонаж, який зрозумілий лише на пострадянському просторі. Але виявилося, що це не так! Її прийняли, полюбили. До чого як персонаж трагікомічний, а не просто комедійний. Але де б не виступав, я завжди казав: це персонаж з України.

— Чи багато російських колег подзвонили тобі після початку війни?

— Мені не хотілося б підставляти нікого, називаючи імена, бо вони можуть мати проблеми. Зателефонували буквально кілька людей.

— За твоїми відчуттями — розкол між Україною та Росією стався ще до анексії Криму та війни на Донбасі?

— Зрозуміло, що очевидним розколом було захоплення Криму та Донбасу у 2014 році. А тепер усі росіяни починають повторювати тупе pfпитання: що ви робили ці вісім років? Наприклад, я скасував усі афішні гастролі в Росії, починаючи з 2014 року.

— Тоді вирішили, що ти пішов зі сцени.

— Так, я в пориві якогось емоційного стану сказав: «Я втомився та йду». Але це було як у Карлсона — йду, щоб повернутись. Просто на той момент я був внутрішньо виснажений, сталося внутрішнє вигоряння, коли розумієш, що треба виходити на сцену, а ти порожній, як барабан. Мені треба було перезарядитись. Але це була моя реакція на дії росії в тому числі.

— Тепер вони кажуть, що розпочали спецоперацію з порятунку Донбасу.

— Та це війна! Коли о п'ятій ранку починають бомбити мирні міста, про яку спецоперацію може йти мова. Знаєш, я справді ніколи раніше не співав словосполучення «раша, гудбай». Але з 24 лютого пісня «Dancing Lasha Tumbai» співатиметься лише як «раша, гудбай»! Ви хотіли це почути — ви почули.

«Ми купуємо для українських бійців тепловізори, бронежилети, каски»

— Де тебе застав початок війни?

— Я був удома, у Києві. Спав, прокинувся близько першої години дня і побачив, що в мене безліч пропущених дзвінків. Я спочатку нічого не зрозумів: яка війна? Звичайно, я чув розмови, але до останнього не вірив, що це станеться.

— Ти відчув страх?

— Ні. У критичних ситуаціях я досить зібраний, дуже мобілізуюсь. Я не розкисаю, а навпаки — контролюю емоції. Зізнаюся, раніше раз на тиждень я міг добре випити. Але з часів війни я взагалі не пив! Навіть не дивився у цей бік. Був зібраний, розуміючи, що мені тепер треба самому займатися і побутовими питаннями в тому числі. Хатньої робітниці немає, водій не міг виїхати зі свого села. Перші дні я був у під'їзді свого будинку єдиний мешканець! І ще охоронець Кузьмич. Звичайно, коли ти вперше чуєш сирену на Хрещатику, ситуація, м'яко сказати, неприємна. Був момент, коли я виразно зрозумів, що снаряд може впасти біля нас.

— Спускався у бомбосховище?

— Перші дні — так. Бомбосховище знаходиться в моєму будинку — воно будувалося ще за радянських часів. Колись воно було підготовлене за всіма правилами такого місця, але зараз це просто недоглянуте підвальне приміщення. Коли закінчиться війна або здохне путін, я обов'язково порушу питання про те, щоб привести підвал у належний стан. Нині я в парадному вже не один. В одній із квартир, яка була раніше нашою творчою базою, живуть люди з мого колективу, яким довелося покинути свій будинок.

— Не думав їхати з Києва?

— Навіть не розглядав цю ідею. Не хочу я нікуди їхати! Мої родичі залишаються у Полтаві і теж нікуди не збираються. Знаєш, таким пустим, як зараз, я Київ ніколи не бачив. Дивлюся на Хрещатик уночі — лампочки не горять, звучить лише сирена, і таке враження, що місто вимерло.

— Зараз є сили на творчість?

— Іноді я щось пишу. Але, за великим рахунком, я зайнятий цілий день. Я вирішую побутові питання та пов'язані з допомогою нашим бійцям. Роблю те, що можу. Ми купуємо тепловізори, бронежилети, каски. Причому вирішуємо все досить швидко.

— В інтерв'ю Дмитру Гордону ти зізнався, що застрелив би Путіна, якби у тебе була можливість його зустріти.

— Це була така моя емоційна історія. Але на 26-й день війни я розумію, що мені таки хотілося б побачити його в суді. Просто застрелитися чи померти від кулі — для путіна вже надто легка смерть. Хочу бачити його на лаві підсудних. Разом з оточенням, що йому потурає. Адже там, на верхівці, всі пов'язані. І вони це розуміють. Звичайно, багатьом хотілося б зараз знайти вихід із ситуації, вигадати варіант Б, В, а виходить тільки Ж — ж*па!

— Але з ними все зрозуміло — вони залежні, але прості люди свято вірять у те, що вони прийшли в Україну когось захищати!..

— Є хороша фраза, сказана одним журналістом: люди, які підтримують цю війну, або покидьки, або дебіли. Нормальна людина не може її прийняти! Кого тут захищати? Зрозуміло, що мовне питання — розмінна монета. Але я завжди звертаюся до власного досвіду — я п'ять років був у журі «Х-фактора» і завжди розмовляв російською. Потім у національному відборі на «Євробачення» — теж російською. Ніяких проблем!

- До речі, цього року відбір був без твоєї участі.

— Я відмовився — у цей час у мене була робота в Дніпрі. Але, чесно, мені вже набридло сидіти у журі національного відбору. Я не знаю, з кого вибирати. Хочу, щоб це були особи, за яких хотілося б боротися. А просто вибирати із набору артистів… Я оцінюю музику у контексті участі на «Євробаченні». А в результаті домішуються зовсім інші моменти. Хотілося, щоб національний відбір був святом, а не скандалом, який ледве загасили.

— Україні пророкують перше місце на конкурсі цього року.

— Виходить, тоді ми голосуємо не за пісню, а йдемо за ситуацією, що розгортається в Україні. Звісно, все може бути. Зрозуміло, що увага всього світу зараз прикута до України, і я бажаю нашим хлопцям удачі.

— Ти маєш відчуття, що кінець війни близький?

— Знаєш, у мене воно з'явилося на третій день. Я слухав кілька зафіксованих розмов російських солдатів зі своїми близькими. Іншим словом, як «дурні», я цих мам і дружин назвати не можу. Все, що російська армія зробила з Маріуполем, Харковом, Черніговом, — це просто помста путіна за те, що Україна почувається незалежною. Помста, яку підтримують і артисти, які танцювали на нещодавньому «балі Сатани» на честь кримських подій. З владою ніколи не можна дружити. Інакше потім важко відмовити. І вони нічого не вимагають, а просто кажуть: «Це особисте прохання Володимира Володимировича».

— Ти стикався з подібними проханнями?

— Так, у часи, коли ще гастролював у Росії. Пам'ятаю, мені зателефонували й сказали: «Андрію, треба щоб ви взяли участь у Дні міліції у Кремлі». Кажу, я не можу — мій номер театральний, не естрадний. Мені у відповідь: «Це особисте прохання Костянтина Львовича!» Але я не поїхав. І все подальше цькування мене, яке виходило від Ернста, — це набір помсти за те, що я не підкорився. Просто вони не розуміють, що нас можна налякати, заборонити, але ми ніколи не будемо плазувати. Цієї функції в нашому телефоні просто немає.

Знаєш, я ніколи особливо не цікавився політикою. Для мене історія Зеленського була певною мірою «кіношною». Як може простий хлопець, який грав у КВК, стати президентом країни. Я не оцінював — правильно це чи ні, а спостерігав зі сторони. Але я спостерігаю зараз і бачу, що Зеленський перестав бажати подобатися. Якщо спочатку було трохи таке акторство, то тепер він справжній. Дуже природний та органічний, і мені це подобається.

— Про що мрієш після перемоги?

— Я просто мрію про перемогу. Дуже хочу, щоб усі винні були покарані. Хочу побачити Нікіту Міхалкова з його отруєними голубами на лаві підсудних. І Соловйова також. Я називаю його «каструля». Соловйов нагадує мені каструлю, яку причепили на дріт і тягнуть, — гуркоту багато, а толку ніякого. Нещодавно, говорячи про мене, він кричав: «Данилко — це мерзота!» А я думаю: «Отже, я хороша людина!»

Наразі ми всі проходимо іспит. На відносини між людьми у тому числі. Але люди в нас переважно хороші. У критичних ситуаціях усі включаються. Я впевнений, що перемога буде за нами. Тому що ми маємо рацію. І настане нова сторінка історії України. Зрозуміло, що багато людей вже не повернути. Але це ціна за те, що ми матимемо вільну країну. І ще хочу: щоб усі пам'ятали, хоч би як було складно, головне — залишатися на позитиві. Повірте, це рятує.

Читайте також: Наталія Могилевська розповіла, як виживає у Києві в умовах війни

2688

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.