ПОИСК
Події

«Чоловіка застрелили просто через двері, бо відправив рашистів слідом за російським кораблем»

14:55 10 квітня 2022
Буча

Понад два тижні у постійному страху бути вбитою довелось прожити у холодному та темному підвалі Наталії Макієнко та її 16-річній доньці з Бучі, де від рук рашистів загинули сотні мирних мешканців. Вона знає, як ділити каструлю супу чи картоплі на 30 людей, як від безвиході помалу сходять з розуму, й на все життя запам’ятала, як боялась зайвий раз поворухнутись у машині, коли тікала з того пекла та була під дулами снайперів…

— Я мешкаю на 13 поверсі будинку, тому розуміла, що не встигну добігти до укриття після оголошення тривоги, — розповіла «ФАКТАМ» Наталя Макієнко. — Наші вікна виходили на аеропорт Гостомеля, і ми бачили все з першого дня, коли був напад о 12 дня. Спостерігали той запеклий бій. З того дня ми вже з підвалу не виходили, адже обстріли ставали все сильнішими. Підіймались у квартири на кілька хвилин лише ті, хто проживав на першому-третьому поверхах. Вони приносили теплий одяг, ковдри. А були такі, хто залишився вдома, це люди з інвалідністю. Я не знаю, як вони те терпіли, адже постраждав наш будинок, прилетіли осколки, почалась пожежа в одному з під’їздів, повибивало вікна. Перебувати там було вкрай небезпечно!

— Як виживали у таких умовах? Чим харчувались?

- Перші два дні ніхто нічого не їв через стрес. Це нормальна реакція організму — я психолог і розумію, що у більшості людей саме так. Ба більше, коли я бачила, що через нестійку психіку деяких людей та страх ситуація у підвалі стає неконтрольованою, розповіла про свою спеціалізацію та взяла ситуацію під контроль! Почала керувати певними процесами — формувала списки, хто був у підвалі. Якщо приходили нові люди, намагалась їх розмістити. Забрала родину з Ворзеля з маленькою дитиною, які дивом втекли від того холоду та голоду.

Потім прийшли волонтери й принесли із супермаркету «Новус» продукти, то це нам допомогло дуже. Ми тоді трохи розслабились, але коли почули, що сидіти нам ще довго, почали економити ковбасу, консерви, але дуже сумували за нашим запашним українським хлібом. І раділи як малі діти, коли нам привезли булочки з обстріляного орками «МакДональдзу». У нас полишались лоточки від сирної намазки, то використовували їх як посуд. Кожному ділили по черпаку супу, так і мирно жили.

Доки була електрика, то готували на ній. Але потім вона зникла. Зв'язок теж. Ми щодня бачили лише ворожі вертольоти. Два рази вони були у Бучі та намагались десантуватись. Це був найбільший страх.

Я досі пам’ятаю день, коли почали приходити повідомлення з вітаннями про те, що на над нашим містом здійняли наш прапор. А наш будинок на Варшавській трасі в цей час обстрілювали. Стіни тремтіли, ми тоді навіть на секунду не виходили з підвалу на вулицю. У інших жителів здавали нерви, вони намагались втекти. А орки їх всіх розстрілювали.

Коли ставало тихіше, ми готували на клумбах. Для дров розібрали сусідський паркан, знайшли сокири та рубали. Якщо не мали змоги, смажили все просто у підвалі. Смерділо дуже. Але краще нюхати те, ніж порох… Чоловіків серед нас було дуже мало, переважно старенькі, діти та жінки — компанія із 32 людей, серед них 5 діток, найменшому півтора року. Усі вижили та евакуювались завдяки тому нещасному «зеленому коридору»… Ми ще довго будемо від цього відходити. Моїй дочці 16 років, я знаю, чим все могло закінчитись. Я виїхала у першу чергу заради неї.

"Навіть в тих умовах ми жартували, називали орків «молоде бурятське м'ясо», - каже Наталія

— Зараз у мережі багато світлин, де видно, що орки виламували двері кожної квартири мирних людей. Що вони там шукали і чи були у вашому житлі?

- Я думаю, що йшли за наводкою… Вони шукали бійців АТО та зброю. В них була якась маніакальна думка, що ми в своїх домівках когось переховуємо. Ті тварюки були й в нашому будинку, обшукували його. Я чула, що у сусідніх будинках одного чоловіка орки просто викинули з восьмого поверху, бо щось не так сказав. Іншого застрелили через двері, бо відправив їх слідом за російським кораблем.

Мародери були, ми бачили самі, як вони з розбомбленого «Епіцентру» вивозили мікрохвильові печі та телевізори. Я вважаю, коли нема що їсти, то люди задля порятунку брали у магазині воду і харчі — це не мародери. А росіяни — просто нелюди.

Читайте також: «Ті, кого ми поховали, були з простреленими потилицями, вирізаними щоками»: свідок про звірства рашистів у Бучі

— Як зберегти розум, бачачи на вулиці все більше тіл земляків?

- У нашому підвалі теж були різні реакції. Хтось плакав, хтось поводив себе неадекватно, намагаючись вийти, коли йшли обстріли. Багато чого було. Я давала їм ліки, які принесли волонтери зі зруйнованої аптеки. Розповідала, що дуже важливо пити воду, люди слухались. Також боролись з негативом за допомогою роботи. Сусіди самі просили дати якусь їм роботу, щоб відволіктись.

Не раз у наш бік, коли виходили на вулицю, орки направляли дула. Кров стигла у жилах. Тіл було багато скрізь, на вулиці, на машинах. Неподалік лежав велосипедист без голови… Як би дико не звучало, але ми жили, незважаючи ні на що. Ви не повірите, але навіть в тих умовах ми жартували, називали орків «молоде бурятське м'ясо». Чорного гумору було вдосталь, і це теж допомагало вижити. І я не буду приховувати: коли нам хтось з волонтерів показував фото вбитих рашистів — ми на те дивились з насолодою і відчуттям, що вони все це заслуговують…

— Коли плануєте повертатись додому?

— Я зараз у безпечному місці за кордоном, але воно ж не моє. Дуже хочеться повернутись, та наразі там все заміноване. Тим паче рашисти певний час жили у нашому будинку, тому могли встановити розтяжки. Чекаємо, поки наші зроблять Бучу, Гостомель та інші населені пункти безпечними.

Читайте також: «Дали 20 хвилин, щоб зібрати по частинах свого друга і поховати його»: журналіст розповів про звірства рашистів у Бучі

3704

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів