Такої України путін не боїться: журналіст про те, як ми програємо війну і шанс бути нацією

Різдво, Новий рік, ковзанки, корпоративи, «Укрзалізниця» запустила нові потяги для любителів зимових Карпат… Дивлячись на Київ та інші міста країни стає зрозумілим, що так не живуть в країні, яка хоче перемогти 140-мільйонного монстра. Якщо фронт не гуде в грудях і голові навіть за сотні кілометрів від нього — то це не країна, яка прагне перемоги. І тут не про «всі йдіть на війну». Ні, тут про «всі працюйте на перемогу». Про стан українського суспільства пише на своїй сторінці у соцмережі український журналіст та письменник Василь Зима.

«Це просто сьогодні зачепило. І не треба про те, що економіка має заробляти, люди мають відпочивати, всі повинні радіти і т.д. Це просто сигнал. Дуже чіткий і симптоматичний. В Києві відкривають величезну ковзанку на лівому березі Дніпра просто неба. З підсвітками, яскравими прикрасами. Тут нема жодної критики. Просто констатація: так не живуть в країні, яка хоче перемогти 140-мільйонного монстра.

Я запитав сьогодні голову МВА Покровська про те, чи відчувається дух свят? Спеціально запитав. Ні, каже, не відчувається. За кілька десятків кілометрів гуде фронт і бʼється Авдіївка. Каже, потім, спершу треба перемогти. Якщо фронт не гуде в грудях і голові навіть за сотні кілометрів від нього — то це не країна, яка воює і хоче перемогти. І тут не про: всі ідіть на війну. Ні, тут про: всі працюйте на перемогу. Хоч трохи, хоч як…

Які катки, нехай і за приватні гроші? Які корпоративи? Які закупи, щоб пакети хіба в зубах не виносили? Які, б**дь, веселощі, коли ми вже на півночі будуємо укріплення? Якщо фронт не гуде в грудях і немає навіть емпатії до воїнів в холодних окопах і тих, хто одразу за ними, це не про народ, який хоче здолати 140-мільйонного монстра.

Я сьогодні зрозумів: путін не хоче відступити, бо він бачить країну, яка не живе війною. І такої країни він не боїться. Таку країну він рано чи пізно виснажить. Він не боїться ковзанок і корпоративів. Він так виснажив Ічкерію, він так виснажить будь-кого, хто має в рази менше ресурсів. Лише тотальна мобілізація ресурсів, виробництва, фінансів, людей. Лише це продемонструє рішучість, яка налякала путіна на початку 2022-го. Нема ні бажання, ні сил ані переконувати, ані апелювати.

Історія всім дає шанси. Але коли ставиться крапка, історія перегортає сторінку. І не обовʼязково в новому розділі буде мова про тих, в історії про яких поставили крапку. Війна не триватиме вічно. Вона триває зараз. І напружитись треба зараз. Всім. Геть усім у міру сил. Кожна нація виборює право бути. І доля дає шанси. Щоправда, лише раз. Нам дала вдруге. Після 1921-го. Третього просто не буде".

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

232219

Читайте нас у Facebook