«Плануємо навіть коктейль-паті — безалкогольне, звісно, але з настроєм!»: як молода пара барберів дарує позитивні емоції пораненим захисникам

— Працювати барбером я почала шість місяців тому. Це стало справою, яка приносить задоволення — і мені, і тим, кого стрижу. Я мала їхати працювати за цією професією в іншій країні, але в якийсь момент та за певних обставин зрозуміла, що вдома найкраще. Тому я в Україні, — розповідає «ФАКТАМ» Вікторія Гоч. — Роман — мій коханий хлопець. Познайомились завдяки барберингу, він навчав мене. Йому теж важливо бути корисним, тому він без вагань підтримав ідею з поїздками до госпіталю.

— А як у вас, барберів, виникла ідея їздити до бійців й надавати свої послуги?

- Це ініціатива моєї 25-річної сестри Марії. Вона відеоблогерка, волонтерка. Марія й раніше відвідувала воїнів, з іншими дівчатами вони проводили майстер-класи, які дозволяють розвивати дрібну моторику рук. Якось сестра сказала, що дуже доречно поїхати у центр бойової травми, зробити стрижки бійцям, гігієнічний манікюр. Я була не проти. Запропонувала Роману, бо самій було трішки тяжко. Він теж погодився.

Нам хочеться якось підтримати хлопців, зробити для них щось просте, але щире. Не лише підстригти, а просто поспілкуватись. Знаю, як їм важко серед чотирьох стін, як сумують за рідними, домом. Ми комусь волосся стрижемо, комусь над бородою чаклуємо. Обов’язково веземо захисникам щось смачне. Марія готує бійцям домашні солодощі, піцу, робимо навіть безалкогольні коктейлі.

— Як воїни реагують на такий волонтерський проєкт?

— Нам цікаво з захисниками познайомитись, дізнатись хто звідки, хто чим до війни займався. Такі, здавалось би, дрібниці важливі для воїнів. Вони кажуть, що це дуже нагадує їм дім, тому завжди чекають наступної зустрічі. Часто захисники нам дякують, обіймають, тиснуть руку. Приємно, коли дарують шеврони чи пригощають чимось у відповідь. Такі зустрічі завжди дуже теплі, і ми їдемо звідти хоч і втомлені, але наповнені всередині.

Читайте також: Потужна система, яка рятувала б життя нашим воїнам: українські волонтери створили прилад «Око» для стеження за ворогом

Бувають моменти, що залишаються в пам’яті надовго. Історії, які чуєш, чіпають дуже глибоко. Буває, стримуєш сльози, бо не хочеш показати емоції. Але вони дуже сильні — кожна по-своєму. Їздимо в лікарню, коли є змога, вільний від роботи день. Зазвичай з Романом і моєю сестрою. Такі поїздки важливі, бо вони про підтримку, про просту людську увагу. Ми не робимо нічого великого, але бачимо, що для хлопців це щось значуще.

— Мабуть, важко поєднувати роботу і волонтерство?

— Трішки складно, але коли є бажання — все виходить. Просто плануємо час і по можливості їдемо. Маємо багато ідей, як зробити наші поїздки ще теплішими. У нас великі плани! Хочемо робити не просто поїздки, а справжні маленькі події для хлопців — із приготуванням смаколиків прямо на місці, з музикою, спілкуванням. Навіть плануємо коктейль-паті — безалкогольне, звісно, але з настроєм! Хочеться, щоб це були моменти радості, тепла і відчуття, що про них пам’ятають і дякують не тільки словами. Потрохи працюємо над цим і віримо, що все вдасться. Тому слідкуйте.

Раніше «ФАКТИ» розповідали, як полтавські волонтери виготовляють маскувальні сітки для захисту в умовах міських боїв.

Читайте також: Витратила 240 тисяч гривень на котів з харківської Салтівки: гроші на це дівчина заробляє на продажу своїх авторських прикрас та залучає донати

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News