Пошуки папороті, ворожіння на судженого, очищення вогнем і росою: традиції магічного свята Івана Купала

Виготовлення опудала та стрибки через багаття

— Олено Петрівно, в чому особливість свята Івана Купала?

— До прийняття християнства наші предки святкували пік літа. У природі є такий день літнього сонцевороту, який припадає на 7 липня. День літнього сонцестояння по старому стилю 20−22 червня, а по новому — в ніч з 6 на 7 липня. Після весняного рівнодення, наприклад, коли день з ніччю однакові, поступово день починає рости, а зараз, навпаки, літо повертає на осінь і зиму. І світловий день поступово скорочуватиметься. Ми живемо за цим земним циклом. Саме в цей літній період наші пращури-язичники вшановували бога Сонця — Дажбога. З небесним світилом вони пов’язували існування світла, тепла, самого життя. Тому йому молилися, його вшановували, Сонце якраз наповнювало сакральним змістом святкування Івана Купала.

У XVII столітті один з істориків Інокентій Гізель писав: «Ідол „Купало“ — це бог плодів земних». А ще його пов’язували з так званими «бесівськими обрядами» (у вигляді подяки сил природи за літні дари). Ідол «Купало» для наших предків був символом родючості.

Багато наших свят мають язичницькі корені. Водночас Івана Купала збігається з християнським святом (але вони різні), адже 7 липня — Різдво Іоана Хрестителя (він пророкував пришестя Ісуса, проповідував хрещення, хрестив у водах Йордану Ісуса Христа). І свято наче має дві назви — з язичництва воно іде як Івана Покупала, а з християнських часів — як Іоана Хрестителя.

Письмово про свято Купала в Україні згадується й у літописах XIII, XVII століть, а у XVIII столітті в ряді документів знаходяться дані про намагання побороти купальські обряди. Але язичницькі основи свята все ж перемогли, хоча зараз обряди існують в основному у формі відродженого інсценованого дійства. Наприклад, у Пирогові ми завжди демонструємо, як все відбувалося в далекі часи.

— Назвіть основні символи свята Івана Купала?

— Дійства на Івана Купала відбувались в ніч з 6 на 7 липня. Всі гуляння проходили в основному біля води, обов’язково використовували купальський вогонь, який теж мав магічну силу. Все починалось з виготовлення опудала головних персонажів свята — «Купала» та «Марени». Ці символи в залежності від традицій виготовляли по-різному. Наприклад, на Середній Наддніпрянщині (Черкащина, Київщина), Поділлі, Волині дівчата робили «Купальницю» з вербових гілок, або брали ціле деревце. Його прикрашали квітами, вінками, стрічками. На Полтавщині робили ляльку з соломи й одягали на неї жіночу сорочку, голову прикрашали віночком або стрічками, а на шию вішали намисто з бруньок калини. Подекуди цю «Купальницю» робили у вигляді дерев’яної фігури з руками. Таку ляльку прикрашали вінками. Опудало називали «Марою», «Мареною», «Маренонькою». Інколи робили їй «пару» — «Івана» з трави (з вусами, поясом і капелюхом).

Взявшись за руки, дівчата ходили навколо «Купала» й «Марени», співали пісень, водили хороводи, основною темою яких було кохання.

— Як саме проходило святкування? Напевно, не обходилось без ворожіння, обрядів, що пов’язані з захистом здоров’я, домівки?

— Святкування розпочиналось у заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок, водойм, озер. Люди десь з п’ятої години вечора збиралися за селом, де встановлювали виготовлених ляльок (їх могло бути дві), а деревце вкопували в землю, обкладаючи соломою і кропивою. Дівчата, які хороводили навколо «Купальниці», стерегли її й захищали від хлопців, щоб не викрали (бо як унесуть, то кинуть у воду). Пізно вночі фігурки, які могли горіти, кидали у велике багаття. Тоді молодь бралася за руки й перестрибувала через вогнище, яке мало очистити й захистити від всього поганого. Пари випробували силу почуттів, загадували на долю. Якщо закохані, взявшись за руки, долали вогняний бар'єр, не розмикаючи рук, то вважалось, що вони створені для міцного та щасливого подружжя. Якщо руки разом не втримають, то й парі бути не судилось.

Це видовище мало і спортивну сторону: кожний намагався не тільки красиво стрибнути через багаття, та й ще якнайвище і якнайдалі. Традиція купальських вогнищ була поширена по всій Україні.

А після того, як молодь настрибається, деякі хазяї переганяли через згаслий купальський вогонь і худобу, щоб не хворіла, відьми не відбирали молоко і щоб мор не чіплявся. Уявляєте: дівчата-хлопці бігають, веселяться, а тут жіночка веде теличку або корову, у якої на розі ще й вінок почеплений… Вогонь ніколи не заливали водою — мав сам догоріти. З недужої людини теж знімали сорочку, щоб спалити її у вогні й так позбутися хвороби.

На Закарпатті був такий звичай: хлопці вдосвіта 7 липня йшли в гори по росі та шукали верхівку (коричневу і без хвої) у смереки («сувершок»). Треба було лізти високо (метрів 20−30), щоб її зрубати. З цією верхівкою обходили пасовиська, городи, щоб зберегти від граду. Потім пагони кріпили над вхідними дверима — тобто «били царі» і так захищались від блискавки, відьом, злих духів, бо казали люди: «Ілько-громовик обминає ту хижу, де є «царі» (брайцарі).

Ворожіння по вінку та купання в святкову ніч

Як і на Трійцю, на Івана Купала жінки збирали трави (з 5 по 7 липня). Саме цей період вважається апогеєм літнього травництва: знахарі заготовляли рослини, які мали цілющу силу. Деякі трави збирали вдень, інші на світанку. Збираючи, примовляли: «Зілля на поміч». Хто добре знався на них, той мав можливість захищати дім від негараздів, зміцнювати здоров’я. Збирали канупер, любисток, барвінок, васильки, руту, боже деревце (жасмин), м’яту. Дівчата ж використовували цей матеріал та польові квіти для плетіння віночків (часто плели й по два).

Спочатку їх вішали на «Купальницю», а перед тим, як її спалити ввечері, перед заходом сонця, знімали віночки й пускали по воді. На прикрашеному віночку часто закріплювали свічку, яку було добре видно здалеку. Дівчина могла загадати на себе і свого судженого обидва віночки. Якщо вони сходились, то це був гарний знак, а якщо, не дай Боже, якийсь потонув, то вважали, що все складеться погано, навіть трагічно. Якщо вінок підхопила вода і понесла далеко, то і дівчині судилось поїхати в далекі краї. Поганою прикметою служила і погасла свічка.

На Київщині у давнину своєрідно практикували ворожіння на вінку. Обирали кращу дівчину (що зробити було дуже непросто, бо кожна вважала себе особливою). Її називали Купальницею, вели до лісу. Напередодні там у ярок всі дівчата кидали свої віночки (хто раніше приніс, хто пізніше). Купальниці з зав’язаними очима один за одним подавали чийсь вінок. Якщо підносили свіжий, то це пророкувало власниці вдалий шлюб, а якщо пов’ялий — на бідну долю.

Часто «Мареноньку» могли спалити або кинути у воду. Взагалі, за народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв, а людську жертву замінило її символічне зображення — купальське деревце. Практикувалось і купання у святкову ніч, бо вважалось, що літнє очищення водою допомагає набути здоров’я. Переважно лізли у воду хлопці, а дівчата вмивались.

— Для святкування завжди обиралось саме місце біля води?

— Якщо в селі не було водойми, річки, то люди йшли до сусіднього села. Або розташовувалися у полі, на великій галявині — як домовлялися. Але саме тому важлива була вода, що, за народними віруваннями, на Трійцю ще в воду не заходили, бо боялись русалок, а з Купалова дня «сонце у воді купається», і розпочинався купальний сезон. У воду заходили з молитвою: «Водице-студенице, ти вмиваєш луги-береги, каміння-креміння, омий і моє тіло, і мою душу».

Нагадаю ще один старовинний звичай: на Івана Купала люди намагались викупатись не тільки у водоймі, а ще й у росі. До схід сонця 7 липня жінки, дівчата брали білий головний убір «намітку», або «обрус» (це головний убір з рушника) і волочили по росі, потім викручували. Так черпали росу, якою треба було умитися, щоб бути здоровим і красивим.

Чого не можна робити на свято

— Якщо гуляння починались ще засвітла, а дійство продовжувалось до ранку, то люди не могли бути голодними. Якою їжею частувались?

— Йшли на свято цілими сім’ями, та з дітьми, та на всю ніч, тому треба було багато їжі. І ніхто не залишався голодний, хоча частування припадало на період Петрового посту (тривав до дня Петра і Павла — 12 липня). Готували вареники з вишнею, чорницею і медом, голубці з пшона і моркви, бублики, іноді подавали й сирні продукти для дітей і літніх. Господині робили вареники й на пару, й просто на воді — то вже за гастрономічними уподобаннями в кожній місцевості. А ще на великих палицях (десь по 30−40 см) з черешні або вишні (їх рвали з хвостиками) густо виплітали качани на кшталт кукурудзяних. Ними хлопці відкуплялись від дівчат, щоб ті не насміхались і не кепкували.

— А чого не можна було робити на свято Івана Купала?

— Господині до цього могли прибратися в домі, зробити основну роботу, щоб не виконувати важку працю на Купала. Взагалі на це свято не зафіксовано багато суворих обмежень. Як завжди, не можна було сваритись, давати в борг гроші або речі. Єдине категоричне застереження: не спати в ніч з 6 на 7 липня. В цей час веселились, виконували обряди — до ранку люди були насторожі, щоб не причепилась нечисть, яка шукає собі жертву. Вночі, як вважалось, не тільки лиха сила активізується, а й тварини, рослини набувають магічних якостей і ознак: рослини набирають дивовижних якостей, істоти розмовляють між собою, а дерева міняють місце розташування.

— Як в Пирогові готуються до свята?

— У музеї на Співочому полі 6 липня відбудеться свято, на яке запрошені фольклорні колективи з різних регіонів України. Вони зберуться і покажуть купальські обряди, зокрема й стрибки через вогонь (початок свята о 17:00). А в експозиції «Середня Наддніпрянщина» (в сільській управі) можна відвідати й виставку «Ой, на Івана та й на Купала». Гості побачать і «Купальницю» зі стрічками, віночками, свічками, також манекенів, вбраних в аутентичні сорочки з Черкащини.

Дівчата на Купала не носили поясний одяг, а могли підв’язати поясом сорочку на випуск. Одяг носили чистий, святковий, але з дуже делікатною вишивкою. Водили хороводи просто в сорочках.

На виставці представлені картини народних художників Михайла Онацька, Миколи Лисенка, які присвятили свою творчість саме святкуванню Івана Купала.

— Саме час згадати про чарівний цвіт папороті, що з"являється раз на рік. Щоправда, дослідники кажуть, що легенда склалася завдяки особливості цієї рослини «страусове перо звичайне» (Matteuccia struthiopteris), спороносні листки якої виділяли олію, яка може випромінювати слабке світло…

— Квітку щастя завжди шукали в лісових хащах, тому що за повір’ям, кому в купальську ніч поталанить її знайти, може не тільки розуміти мову тварин, птахів, дерев, завоює найвродливішу і розумнішу дівчину, а ще побачить заховані в землі скарби. Народні перекази з цього приводу використав і Микола Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала». Папороть з таємничим цвітом мала дістатися найсміливішому. В уявленні народу ця квітка була в червоних кольорах, художники бачили її білою на зеленому фоні.

Про свою пригоду на Івана Купала мені особисто розповідав Іван Петрович Місячний (1905 року народження), мешканець села Лісники Києво-Святошинського району. Це було в минулому столітті до Голодомору. Іван ще молодим шукав квіт папороті. Він взяв з собою тільки ніж, який дев’ять років поспіль святив на Пасху (проносив у церкву у кошику). Коли вони з хлопцями піднялись високо в цій гористій місцевості (Змієві Вали) і опинились серед папороті, піднявся скажений вітер, який жбурляв у людей корчі, гілля — наче нечиста сила оберігала папороть. Шукачі пригод різко захотіли покинути це місце. Іван свяченим ножем обвів себе на землі колом і його зачепило злегка, бо хлопці постраждали сильніше — додому поверталися подряпаними та побитими. Довелось кинути ніж і чимдуж тікати з хлопцями. Хоча Іван не побачив самої квітки, але помітив золотисте сяйво від листя — наче там вогонь палав. Як йдеться у переказах, треба було зірвати квітку, але ж цього не сталося. Не можна сказати, що у людини з того часу прибуло багатства, як йшлося в легенді, але все необхідне чоловік мав, прожив довге життя.

Нехай в Купальську ніч рослини відкриють чарівні особливості, вінок дістанеться по призначенню і буде диво, якого чекають. Адже Івана Купала — свято магічне і дивовижне.

Читайте також: Букети-обереги для оселі, русалчині мандри та обряд «куста»: народні традиції святкування Трійці