Собор Архістратига Михайла: традиції свята і що суворо заборонено робити на Михайлів день

Михайлів день, або Собор святого архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада. Православні шанують цього архангела і вірять, що він захисник смертних від темних сил перед ликом Всевишнього. Які легенди, прислів’я, прикмети характерні для свята, «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

- Віряни відзначають день святого Михайла, або ще кажуть на нього архістратиг Михаїл, — уточнює Олена Громова. — Між всіма ангелами, архангелами він воїн найвищого рангу. Якщо до цього свята весь церковний календар прив’язували до хліборобського циклу, то свято Михаїла вже не відноситься до сільськогосподарського року селян.

Але важливим було те, що свято входило до розділу так би мовити заступницьких і мало захисну функцію. Це тому, що архистратиг Михаїл вважався борцем з нечистою силою (як казали в народі, з «відьмами, дідьком, чорним, сатаною»). Святий і був створений для протистояння сатанізму, тому що цю властивість надав йому сам Бог. На іконах архангела зображали з шоломом на голові, вогняним мечем в руках, він міг тримати і щит — це були атрибути найголовнішого воїна, який очолював загін небесних ангельських сил. А під ногами часто у Михаїла вився змій (лежав сатана), як уособлення зла.

Так зображений архангел Михаїл на іконі, написаній у другій половині XVII століття
Архангелу молилися, щоб захистив від зла, стихійних лих та війни. Церков святкує збір всіх безтілесних сил (ангелів), а збирає їх всіх саме архангел Михаїл.

А якщо зазирнути в глиб віків, у дохристиянську епоху, у праслав’ян теж був даждьбог Миха, який, за різними літописними джерелами, мав владу і небесну силу воїнства. Тобто у Михи теж була захисна функція і його почитали. Потім у пору християнства Миха перетворився в Михаїла (Михайла).

Люди створили легенду, за якою Бог вмочив палець у воду й створив святого Михайла. «Навіщо?» — спитав сатана. «Ну ти ж не хочеш мене слухати, то буде кому тебе надоумлювати», — відповів Всевишній.

Тоді сатана почав бризкатися водою, а з крапель створилися маленькі злі сили з войовничими намірами. І один Михаїл почав не просто протистояти багатьом різним чорним силам, а й воювати з ними.

В народі святий Михаїл був покровителем мисливців. І вони в його день виконували обов’язковий ритуал — чистити зброю, яка потребувала ретельного догляду. В селах завжди знали: якщо є родичі, які займалися мисливством, то їх обов’язково треба привітати. Самі мисливці на свято ходили до церкви, ставили свічку перед образом Михаїла і молилися за успіх справи. До речі, ще задовго до хліборобства у наших пращурів існувало мисливство (ловецтво, звіроловство). Відмічу, що в деяких регіонах воно навіть приносило більші прибутки, ніж землеробство (особливо де були небагаті землі).

- З ХII століття, починаючи від Мономаховичів, образ святого Михаїла князі обрали своїм патроном, — продовжує Олена Громова. — І на стародавньому гербі Києва було зображення архистратига Михаїла з мечем. Часто давньоруські князі при хрещенні мали подвійні імена. Так, онук Ярослава Мудрого київський князь Святополк став відомий як Михайло Ізяславович. Власно за його правління в 1108—1113 роках побудований в Києві Михайлівський Золотоверхий православний монастир на честь Архангела Михаїла. Монастир зруйнували у радянську епоху, а потім за часів незалежної України збудували знов на тому ж місті. І зараз це одна з візитівок Києва.

За часів Богдана Хмельницького на головній хоругві його війська, а також на багатьох козацьких прапорах зображували архистратига Михаїла, як національний символ. Часто архистратиг Михаїл згадується у Тараса Шевченка («Гайдамаки»). По Україні возводили церкви на честь святого. Наприклад, на козацькій Чортомлицькій Січі існувало 3 храми архистратига Михаїла. А у нас в Пирогово стоїть Михайлівська церква 1600 року, яка перевезена до музею з села Дорогинка Фастівського району. Церква тридільна, триверха, з домінуючим центральним куполом, рублена з соснових брусів. Зберігся шестиярусний бароковий іконостас.
Михайлівська церква в Пирогові — найстаріша дерев'яна церква Київщини, яка збереглася.

У києвському літописі від 1198 року зазначено: «…того ж року заклав Святослав стіну кам’яну коло Дніпра, під церквою святого Михаїла, що на Видубичі». На території Видубецького монастиря з ХI сторіччя існує унікальна старовинна Михайлівська церква.
Михайлівська церква на Видубичах — пам’ятка архітектури.

Далі в літописі пишеться: «…а ти, архистратиг Михаїл, його (йдеться про Київ — авт.) прикривай, бережучи покровом крил твоїх нині, завжди і в будучі віки. Амінь…»

В народних традиціях до дня Михаїла вже потихеньку завершувався сезон весіль (до пилипівского посту, який розпочинався 28 листопада). І вже для тих, хто не встиг посвататись, діяла заборона — не можна було засилати сватів. А в селах про непросватаних дівчат казали, що «Після Михайла хоч за шкандибайла…».

Часто на Михайлів день міг випасти сніг, тому вважалось, що ця прикмета діє як гарний прогноз на майбутній врожай і на здоров’я. А в народі казали, що святий «приїхав на білому коні», або «зима саньми приїхала». Як гримів грім, то люди вважали, що Михаїл веде війну з нечистими силами: де б вони не заховалися, влучні стріли архистратига їх наздоженуть…

З давніх давен помітили, «якщо на Михайла вітер з полудня, до буде тепло і до пів грудня», якщо «На Михайла ніч ясна, то й буде зима сніжна і красна». Зазвичай після Михайла могло й добряче приморозити, то побутувало:

«Від Михайла зима файна», на західній Україні вважали, що якщо люди «Михайла шанують і святкують, то на страшному суді він теж буде на своїй вазі всіх людей важити».

«Якщо стоятимуть густі тумани, то така погода очікується до Миколи зимнього».

«Якщо Михайло дощем служить — добру й суху весну ворожить».

«Як Михайло закує, то Микола не розкує». «День Михайла похмурий і з’явився іней — до хорошого врожаю».

«З Михайлова дня зима стоїть, земля мерзне».

Згідно з народними повір’ями, «Михайло — усім святкам запихайло», — побутувало в народі.

В день Михайла не робили важкої роботи (а хто не послухається, то буде покараний): не дозволялось рубати, різати, пиляти, прати, ткати. Але не можна відмовляти нужденним в допомозі, підтримці, доброму слові. Треба уникати сварок, осуду.

В свято варто гостювати: йти до когось або приймати у себе гостей. Їжа в цей день була різноманітна й ситна. Бувало, свято розтягувалось до настання Різдвяного посту (28 листопада).

Крім всього, що ставили на столи, традиційно подавали юшку з домашньою локшиною. Варили для неї бульон (він повинен бути прозорий і без зайвого жиру) з курки (додаючи різні коріння, овочі, зелень, сіль) і окремо зроблену господинею локшину (борошно, яйця, сіль). А в тарілці потім все поєднували.

Традиційними були і вергуни:
2−2,5 склянки борошна, 3 яйця, 2 ст. ложки вершкового масла, 3 ст. ложки молока, 3 ст. ложки цукру, 0, 5 склянки води, 0, 5 ст. ложки рому (або горілки), можна додати 15 штук мигдального горіха і ванілін.

Тісто робиться круте, розтираючи яйця з цукром і додаючи поступово масло, молоко, ароматизатори и спиртові інгредієнти. В масу потроху додають борошно, додаючи води. Тісто розкатують пластом товщиною 2−3 мм, нарізають смужки (ширина 2,5 см і довжина 10−12 см). Посередині кожної смужки роблять надріз і протягують почерзі обидва кінці. Потім в кип’ячий смалець кидають вергуни і тримають до золотистого кольору. Обсмажене печиво викладають на тарілку і посипають цукровою пудрою. Смачного!

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки.

Нагадаємо, 19 вересня християни східного обряду згадують диво Архистратига Михаїла. Цей день в народі також називають Михайлове чудо.

Фото з відкритих інтернет-джерел