«Можна зневіритися та поставити на собі хрест, а можна жити повноцінним життям»: незряча танцівниця та її чоловік стали фіналістами шоу «Україна має талант»

— Олено, дозвольте привітати вас з Олексієм із приголомшливим виступом. Ви професійні спортсмени чи аматори?

— Займаємося пол-денсом лише чотири роки, — каже Олена Ткаченко. — Освіта у мене зовсім інша, точніше, їх навіть декілька. В юності я закінчила медучилище, працювала в лікарні масажистом. Пізніше, після народження дитини, закінчила юридичний факультет Запорізького національного університету. Тепер у приватному виші здобуваю третю освіту — реабілітолога, планую захищати дисертацію. У мене багато авторських методик реабілітації, причому всі діючі й дуже ефективні, адже вони перевірені на собі.

Я з дитинства росла хворобливою. Крім проблем із зором, у мене був поліартрит, сильно опухали суглоби. Вилікувала себе самомасажем. Та й пол-денс, у який я пішла вже після сорока років, був своєрідним науковим експериментом: я хотіла зрозуміти, як, займаючись спортом, підтримувати та покращувати здоров'я, а не гробити його. Адже ви знаєте, що професіонали досить рано йдуть з великого спорту? Скалічені непомірними навантаженнями, виснажені. А я намагаюся знайти такий підхід, щоб спорт приносив не тільки перемоги в турнірах, а й користь для здоров'я. Поки що виходить. У 44 роки я почуваюся набагато краще, ніж у 25, і виглядаю, чесно кажучи, теж. В юності я важила на 15 кілограмів більше, була пухкенькою дівчинкою, а зараз підтягнута, з гарними м'язами та розтяжкою.

— Коли у вас почалися проблеми із зором?

— Мені ще в дитинстві дали групу інвалідності через дистрофію сітківки. У нас багатодітна сім'я — батьки лікарі-нейрохірурги, обоє з нормальним зором. У мене сім братів та сестер. Але добре бачать тільки троє з них, у чотирьох такий же діагноз, як у мене. При дистрофії сітківки людина рано чи пізно все одно повністю сліпне, це неминуче, але можна по-різному реагувати. Можна зневіритись, здатися, поставити на собі хрест (так зробили деякі з моїх братів і сестер, коли осліпли), а можна жити повноцінним щасливим життям. Я вибрала другий варіант.

Раніше я бачила нормально, але згодом зір став погіршуватися. Почалася так звана куряча сліпота. Ти нормально бачиш вдень, у сонячну погоду, але в сутінках або в похмурий день сліпнеш.

Ця особливість відштовхувала від мене людей, зокрема чоловіків, із якими зав'язувалися романтичні відносини. Я не раз обпалювалася, але вдячна життю навіть за ці опіки. Без них я не цінувала б свого улюбленого чоловіка Льошу.

«Боженька просто обдарував мене моєю половинкою»

— Де ви познайомилися?

— На дні народження у друзів, — згадує Олена. — Сиділи поряд, розмовляли. Було цікаво. Тоді, в юності, Льоша експериментував зі своєю зовнішністю і відростив довге волосся, яке мені жахливо не сподобалося. Це була така дивна невідповідність — очі бачать одне, а душа відчуває, що то моя людина, рідна…

Ми стали дружити. Льоша дуже допомагав мені, проводжав, зустрічав. І при цьому я ніколи не відчувала з його боку жалю, за що дуже вдячна. Він ставився до мене як до звичайної дівчини, не акцентуючи уваги на моїх проблемах із зором, коли вони виявилися повною мірою. Боженька просто обдарував мене моєю половинкою. Це дивно прозвучить, але я вдячна за те, що не бачу. Адже саме це допомогло мені гідно оцінити кохану людину.

— Для мене не було проблемою те, що Олена втратила зір, — пояснює Олексій Ткаченко. — Моє ставлення до неї від цього не змінилося. Ми набагато більше часу стали проводити разом. Адже раніше дружина могла сама вдень кудись піти або поїхати, а тепер її треба супроводжувати. Після того, як вона перестала бачити, я освоїв багато різних професій, навчився робити те, що раніше не вмів. Наприклад, разом з Оленою навчився масажу, щоб допомагати їй на роботі. Сам роблю дружині зачіски, макіяж. І тому закінчив спеціальні курси.

— Олено, розкажіть, як Льоша робив вам пропозицію?

— Та це я сама якось йому сказала: ну скільки ти будеш кататися туди-сюди, з одного кінця міста в інший, проводжати мене?! Давай вже одружимося! — сміється Олена. — Льоша зрадів: «Я сам хотів запропонувати». Я дуже вдячна його батькам, що мене прийняли, запропонували переїхати до них. У нашій маленькій квартирі, де мешкала моя велика сім'я, нам із Льошею, а потім ще й з маленьким Єгором, коли він народився, просто не було місця.

— У сина немає проблем із зором?

- Ні, він добре бачить. Але в нього виявилася бронхіальна астма, син ріс хворобливим. Пізніше я вилікувала його масажем. Щоправда, труднощів у сімейному житті й без астми вистачало. То ми виплачували іпотеку на квартиру, щоби жити окремо. З цією іпотекою була пов'язана скандальна історія, і нашу квартиру я відстояла лише завдяки юридичній освіті.

А двадцять років тому настав критичний період — зір у мене почав падати катастрофічно швидко. Я розуміла, що незабаром зовсім осліпну. Тут головне не піддатися паніці. Я переконувала себе, що чому бути, того не оминути. Довго дивилася на обличчя чоловіка та сина, намагалася запам'ятати, сфотографувати їх у пам'яті. Але навіть коли повністю осліпла, продовжувала вести активний спосіб життя, вчитися, працювала реабілітологом та масажистом.

Благо за роки роботи в лікарні про мене вже знають, передають контакти по сарафанному радіо, тож нестачі в клієнтах немає. А чотири роки тому в моє життя прийшов пол-денс.

— Як це сталося?

— Почувши одного разу про шоу «Україна має талант», одразу сказала: я там буду. Щоправда, не знала ще, як. Пробувала різне, зрозуміла, що співи чи класичні танці — це не моє. А потім потрапила на пробне заняття з танців на пілоні. Льоша подивився і м'яко так сказав: «Оленочко, напевно, не вийде…» І в мене в голові наче щось клацнуло. Усміхнулася і кажу йому: «А тепер я точно знаю, що вийде».

«Оскільки виступаємо в парі з чоловіком, учусь орієнтуватися за положенням його тіла»

— Так, у мене спочатку справді були сумніви, що Олена впорається, — пояснює Олексій. — Пілон треба бачити — як мають виглядати ті чи інші рухи. Себе теж у цьому не уявляв. Хоча спорт я завжди любив, катався на велосипеді, в дитинстві займався гімнастикою. Але пол-денс це, звичайно, інше. Тут, крім сили, витримки, координації, потрібна гарна розтяжка. Ось із цим у мене проблеми, зв'язки з віком дубіють. Але нічого, працюємо. Загалом, я подивився на те, що робить Олена, і на третій раз приєднався до неї.

Подружжя Ткаченків вже кілька разів брало участь у всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Наприклад, у 2018 році в Одесі на Всеукраїнському чемпіонаті з пол-денсу вони ставили номер за мотивами фільму «Вогні великого міста», де Олексій грав бродягу Чарлі Чапліна, а Олена — сліпу продавчиню квітів. Тоді глядачі чемпіонату, дивлячись на цю зворушливу історію кохання, навіть не здогадувалися, що «квіткарка» і справді незряча. Пара Ткаченка зайняла перше місце.

Того ж року вони поїхали на чемпіонат світу з танців на пілоні, де посіли призове третє місце. Навіть удома в них тепер стоїть пілон, посеред кімнати. Олена та Олексій кажуть, що іноді можуть вечеряти чи просто розмовляти, як раптом їм приходить цікава ідея щодо якогось елемента чи виконання складної зв'язки. Кидають все й біжать пробувати. Чим не перестають дивувати свого 22-річного сина Єгора, який дуже пишається батьками.

— Олено, що найскладніше дається в танцях на пілоні?

— Це взагалі важкий вид спорту. Потрібно дуже багато сил, витривалості. З іншого боку, на змаганнях велике значення має ракурс. Ти повинен бути в такому положенні, щоб глядач і судді бачили красу елемента. У жодному разі не попою до зали, за це знімається багато балів. А я не бачу, де зал! Для мене пілон — палиця, з усіх боків однакова. Оскільки виступаємо в парі з чоловіком, навчаюсь орієнтуватися за положенням його тіла. Балансування також іноді дається дуже важко. Ну, наприклад, треба застрибнути йому на плечі й не звалити його цим стрибком, а я ж тільки приблизно розумію, де Льоша знаходиться і куди мені стрибати. А стрибок має бути дуже точним, розрахованим до сантиметра. Ледь недотягнула або надто сильно відштовхнулася — падіння, травма.

— Ви часто травмувалися?

— Бог милував. А Льоша на останньому чемпіонаті невдало впав. Номер витримав до кінця, але все закінчилося операцією на коліні. Лікарі йому, до речі, після операції казали, що на спорті доведеться поставити хрест, але завдяки моїм реабілітаційним процедурам та масажу чоловік незабаром відновився та повернувся до пол-денсу. А от на «Україна має талант» я була як ніколи близька до падіння та травми. Якимось чином під час виконання елемента деталь мого костюма потрапила між тілом і пілоном. Я почала зісковзувати. Просто неможливо було втриматися, а я ще мала балансувати та тримати Льошу. Сил не вистачало зовсім, руки оніміли. Але я зчепила зуби та втрималася. І в результаті все вийшло. А в Льоші від перенапруження стався бронхоспазм і зник голос.

— Так. Коли усвідомлюєш, скільки людей на тебе дивляться в залі, та плюс мільйонна аудиторія телеглядачів, дуже хвилюєшся, — зізнається Олексій. — З'являються скутість, тремор. Та й сили не ті. Але я все одно дуже радий, що ми зробили це і втілили у життя давню мрію Олени.

— Як ви потрапили до проєкту? Чи проходили якийсь відбір?

— Не повірите. Я мріяла про це, але не знала, як потрапити туди. І тут організатори, які самі якось довідалися про нас, зателефонували та запросили. Це було неймовірно! Я така вдячна і суддям, і глядачам за їхню підтримку, і, звичайно, нашим вчителям — керівнику студії Оксані Кір'яновій та нашому безпосередньому тренеру Ані Лісановій.

— Оленка стала нашою першою незрячою ученицею, — розповідає «ФАКТАМ» керівниця Запорізької студії пол-денсу «Кориця» Оксана Кір'янова. — І вона, і Льоша неймовірно працьовиті, відповідальні. Не соромляться, не скуті, не шкодують сил і ніколи не йдуть на поводу у лінощів. Ми мали багато інших учнів у віці за сорок. Вони, бувало, здавалися, намагалися поберегти себе, мовляв, вік. І це зрячі! А уявляєте, наскільки важко доводиться людині, котра ще й не бачить. Усі елементи має заучувати тілом. Як у неї в голові малюнок танцю укладається, я гадки не маю. Адже показати Олені, що ми від неї хочемо, продемонструвати нові елементи практично неможливо. Доводиться, так би мовити, ламати її, розкладати, згинати, пояснювати на її тілі, наосліп. Це важко, часом боляче та травмонебезпечно. Тому їхній тренер Аня Лісанова спочатку боялася, переживала, не знала, як підступитися. Прийшла до мене: Що робити? А я подивилася на настрій Олени і кажу: «Як, що робити? До чемпіонату готувати!»

Завдяки щоденній роботі та завзятості Льоша та Олена отримали такі високі результати. За перший рік вони освоїли трирічну програму з пол-денсу. Коли поїхали на чемпіонат світу до Бразилії у 2018 році, там мала бути категорія парапол (як Паралімпійські ігри, але у пол-денсі), однак не набралося достатньої кількості учасників. І Льоші з Оленою довелося виступати у загальній категорії, разом зі зрячими. Тобто особливість їхньої пари і незрівнянно вища складність, враховуючи сліпоту Олени, взагалі не бралися до уваги. І при цьому вони посіли третє місце! Думаю, що й у телешоу «Україна має талант» на них чекає великий успіх. Я, коли дивилася ефір, ревіла не перестаючи. Глядачі у залі, до речі, теж. Вони неймовірні!

— Одна з найважливіших ідей виступу на шоу — допомогти людям усвідомити, що незалежно від їхніх проблем, діагнозу, стану здоров'я ніколи не можна опускати руки і здаватися, — каже Олексій. — Потрібно мріяти, планувати, здійснювати мрії. Ми з Оленою, окрім навчання, роботи та танців, вже встигли підкорити карпатські вершини, випробували водні лижі. Тепер ось збираємось стрибнути з парашутом. І я точно знаю: все в нас вийде.

Раніше суддя «Україна має талант» хореограф Євген Кот зізнався, що учасники талант-шоу буквально приголомшили його.

Фото та відео: stb.ua/talant