ФІГУРКА ДНЯ.
«Порцелянові» історії.
9 травня 2022

Днями українська прокуратура висунула заочне звинувачення декільком військовослужбовцям РФ, які вчинили злочини у Бучі під Києвом. Як було встановлено слідством, ці два представники російської Бурятії під час місячної окупації селища ходили по домівках місцевих жителів, знущалися з жінок, били автоматами чоловіків, виносили з житла все, що траплялося на очі. Рано чи пізно «хоробрим» бурятським воїнам доведеться відповісти за зло, вчинене не лише у багатостраждальній Бучі, а й в інших регіонах України, що на якийсь час опинилися під окупантами. Зараз я хочу розповісти вам про інше. У пошуках витоків такої дикої поведінки доблесних синів бурятського народу я вирішив шанувати бурятські народні билини. Ось одна з них. Включена, до речі, до шкільної програми початкових класів.

«У давні-давні часи жили в Сибіру леви. Були вони кудлаті, оброслі довгою шерстю і не боялися морозів.

Якось зустрів лев вовка:

— Куди біжиш, як божевільний?

— Від смерті рятуюсь!

— Хто ж тебе злякав?

— Гучний. Він раз чхнув — убив мого брата, вдруге — сестру, втретє — ногу мені перебив. Бачиш, шкутильгаю.

Лев загарчав — гори затремтіли, небо заплакало.

— Де цей голосний? Я його в шматки розірву! Голову кину за далеку гору, ноги на всі чотири боки!

— Що ти! Він і тебе не пощадить, тікай!

Схопив лев вовка за горло:

— Покажи мені голосного, інакше задушу!

Пішли вони. Зустрічають хлопчика-пастушонка.

— Цей? — люто питає лев.

— Ні, цей ще не доріс.

Прийшли вони до степу. Стоїть на пагорбі старий старий, пасе стадо.

—  Цей? — вишкірив зуби лев.

—  Ні, цей переріс.

Ідуть далі. Назустріч їм скаче на швидкому коні мисливець, за плечима у нього рушниця. Лев і спитати вовка не встиг — мисливець скинув рушницю і вистрілив. Загорілася на леві його довга шерсть. Кинувся він бігти, за ним вовк. Зупинились у темному яру. Лев по землі катається, шалено гарчить.

Вовк його питає:

— Чи сильно він чхає?

—  Замовч! Бачиш, тепер я голий, тільки грива залишилася та пензлики на кінчику хвоста. Холодно, тремтіння мене бере.

— Куди ж нам тікати від цього голосного?

— Біжи до лісу.

Вовк зник у далекому переліску, а лев втік у спекотну країну, у безлюдну пустелю.

Так перевелися в Сибіру леви…"

Однією лише фрази явно не вистачає у цьому програмному творі. Вона очевидно напрошується. Як висновок із усього розказаного. «І залишилися в Сибіру тільки дикі боягузливі вовки…» Тепер їх відловлюють гуртом і, озброївши до зубів, відправляють в іншу країну вбивати і грабувати мирних людей. У бою вони, як і раніше, залишаються такими ж дурними і боягузливими, як у своїх народних епосах, включених до шкільної програми.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.