Фігурка дня. «Порцелянові історії». 3 червня 2022

Смішна історія, що сталася багато років тому, зайвий раз нагадає нам про розважливість і порядність. А це, мої друзі, повірте, ще нікому не заважало. Ані тоді, ані сьогодні. Жила в одному містечку людина, яка вечорами любила вивчати Тору. У нього була своя справа, і до певного часу все йшло добре. Але сталося так, що через невдалу угоду він розорився, і щоб хоч якось прогодувати дружину та дітей, вирушив до іншого міста і став там шкільним учителем.

За рік він вирішив надіслати зароблені гроші — сто монет! — дружині та дітям. Але пошти у ті часи ще не було, і вчитель почав шукати того, хто допоміг би йому. Звичайно, за винагороду. Він довго шукав таку людину, поки нарешті не зустрів дрібного торговця, який саме збирався до рідного міста вчителя.

Спочатку продавець відмовлявся передати гроші, але вчитель почав його умовляти:
— Допоможи мені, добра людина, моя дружина та діти живуть у страшній нужді. Передай їм ці гроші і візьми з них стільки, скільки захочеш.
— Добре, — погодився продавець, — тільки напиши про цю умову на папері, щоб ані у тебе, ані у твоїх дітей потім не було жодних претензій до мене.

Виходу вчителя не було, і він написав дружині такий лист: «Посилаю тобі з торговцем сто золотих монет. З них він дасть тобі стільки, скільки захоче».

Коли торговець дістався міста, він розшукав дружину вчителя, показав їй листа і сказав:
- Це лист від твого чоловіка. У ньому написано, що зі ста монет я маю віддати стільки, скільки сам захочу. Я даю тобі одну монету, а решту дев'яносто дев'ять залишаю собі.

Бідолашна жінка намагалася вмовити торговця бути милосердним, але нічого в неї не вийшло. Здавалося, що листа вчителя не залишає жодних шансів. І торговець твердив, що має повне право віддати лише одну монету, та й ту він віддає, мовляв, з доброї волі. У дружини вчителя залишалася одна надія — на місцевого рабина, який славився своєю винахідливістю та розумом.

Рабин вислухав обидві сторони і спочатку, як і дружина вчителя, спробував волати до милосердя торговця. Але той не хотів нічого слухати. Тоді рабина осяяла одна чудова думка.
— Покажіть мені листа, — сказав він.

Рабин довго вивчав листа, прочитав його кілька разів, а потім спитав у торговця:
— Так скажи мені, скільки монет ти хочеш взяти собі?
— Я вже сказав: дев'яносто дев'ять монет.
— Якщо так, то ти повинен віддати їх цій жінці, а собі взяти лише одну монету.
— Але ж де справедливість?! Де закон? — заволав жадібний торговець.
- Чого ти кричиш? — Здивувався розважливий раббі. — Справедливість вимагає дотримання договору, а в листі чорним по білому написано: «Дружина, розносчик дасть тобі стільки монет, скільки захоче». Ти сам щойно сказав, що хочеш дев'яносто дев'ять монет. От і віддавай їх тепер, а собі залиш одну монету.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.