ПОИСК
Политика

Олесь Доній: «Що у нас було справжнє кохання, розуміємо, здається, лише тоді, коли його втрачаємо»

8:30 1 августа 2013
Олесь Доній
Инф. «ФАКТОВ»
Наша газета продолжает публикацию анкет известных людей, согласившихся поделиться с читателями своими самыми сокровенными мыслями

— Как вы сами представились бы нашим читателям?

— Олександр Доній. Часто можна почути і Олесь Доній, бо в українській мові імена Олександр та Олесь — синоніми. Маю три види діяльності. У формальній політиці — не такі великі досягнення, бо я є народним депутатом, а рівень парламентарів в Україні геть нівельований. В громадській діяльності, або «народній політиці», в мене значно більше успіхів. Я був автором досить багатьох дієвих ініціатив, в тому числі «Студентської революції на граніті» у жовтні 1990 року, а вона була найпотужнішою молодіжною акцією на теренах всього СРСР. Також очолюю мистецьке об’єднання «Остання Барикада», а це вже культурна сфера, в якій, можливо, маю найбільшу кількість цікавих проектів — літературних, музичних, загальномистецьких.

— Ваши любимые цвет, запах, продукты, напиток?

— Улюблені кольори відповідають кольору моїх очей, а він дещо змінюється від настрою, освітлення, оточення. Найчастіше присутні в моєму одязі фарби лісу та моря.

РЕКЛАМА

Найкращий запах — це запахи улюблених жінок. Мені взагалі здається, що ми обираємо жінок значною мірою через те, як вони пахнуть.

В їжі я маю надто багато вподобань. Моя матуся і моя перша дружина відмінно готували, та і бабуся вміла побавити стравами кримської кухні. Тож люблю і м’ясо гриль, і чебуреки, і в різних варіантах баклажани, перці, цвітну капусту, і італійську пасту, і морепродукти, і карпатський бануш, і різноманітні супи та юшки... Щодо напоїв — в дитячі та юнацькі роки любив квас. Але такий, як тоді, тепер не виробляють, тому віддаю перевагу зеленому та трав’яним чаям і сокам, а з алкоголю — сухим винам.

РЕКЛАМА

— Чем для вас пахнет детство?

— Вдома і в дідовій хаті — книжками, у школі — різними жартівливими витівками, в туристичних походах — вогнем від багаття ввечері та ранковим лісом, коли висовуєш своє обличчя з намету.

РЕКЛАМА

— Счастье — это... что? Вы счастливый человек?

— Принаймні, я не є нещасливим, бо у світі набагато більше людей, кому менш пощастило. В той же час є багато чого, що хотілося б досягти, а отже ще є куди рухатися.

— В чем видится смысл жизни?

— В старших класах школи було легко відповісти на це питання. Тоді я для себе визначив, що моя мета — «боротьба за незалежність України». Пам’ятаю, коли на кухні розповідав матусі, що вирішив поступати в університет Шевченка... Я готував себе до довгих років таборів і тюрем. Зараз про це можна згадувати з посмішкою, але коли у 1988–1991 роках мене і справді «за політику» виключали з університету, проводили вдома обшук, а потім саджали в Лук’янівську тюрму, то мої рідні були до того морально готові. Після здобуття країною незалежності присвятив життя нації, намагаючись просувати українську ідею, тобто займатися здебільше просвітницькою діяльністю. Але все частіше виникає питання: а чи потрібно все це нації? Чи потрібні їй чесні та щирі політики й громадські діячі? Тому чим дорослішими ми стаємо, тим складніше відповідати на питання про сенс життя.

— Что такое любовь?

— Розуміємо те, що у нас було справжнє кохання, здається, лише тоді, коли його втрачаємо. Я не маю якоїсь чітко визначеної дефініції кохання, але знаю, що воно містить і пристрасть, і повагу.

— Вы хорошо помните самый счастливый день своей жизни? А самый непростой?

— Це достатньо інтимні (в сенсі — особистісні) переживання, тому не певен, що їх варто знати громадськості.

— Чего вы ни за что не сможете простить другим людям?

— Подобається нам чи ні (віруючі ми або ні), але ми в переважній більшості в Україні належимо до християнської цивілізації, а однією з базових християнських чеснот є прощення. Як показує досвід, час притлумлює біль і злість, тому на багато що з часом ми дивимося спокійніше. Втім є деякі люди, яким я не подаю руки. Ні, я не ображаюсь на них за якісь їхні непорядні вчинки, просто ці люди мені більше не цікаві.

— Что-то может довести вас до слез?

— Якісь удари, злоба чи агресія викликають в мене навпаки не слабкість (з якою у нас асоціюються сльози), а готовність дати відсіч. А от якісь сентиментальні речі можуть поставити в ситуацію, коли, як кажуть, сльози на очі навертаються.

— Какими качествами нужно обладать, чтобы добиться успеха?

— В нашій країні досягають політичного та фінансового успіху здебільше ті, хто мають агресію, не поважають інших, користолюбні та нечесні. Ті ж, хто чесніші та мають вищий рівень культури (в першу чергу — моральної), поки що нацією не запитані належним чином. Це, до речі, одна з вагомих причин українських негараздів. В той же час нині є чимало можливостей для самореалізації, тому не варто опускати руки — кожна активна людина може досягти вагомих результатів.

— Есть у вас личная формула успеха?

— Найуспішніші мої акції пов’язані з креативом, тобто новими нестандартними підходами. Мені цікаво займатися новаторством. Наприклад, при розробці «Студентської революції» я придумав поставити наметове містечко на площі Жовтневої революції (тепер — майдан Незалежності). Цю оригінальну колись методу вже понад 20 років використовують різні політики та громадські діячі. Колись я відкрив перший в Києві україномовний арт-клуб «Остання Барикада» й аналогічний — у Харкові. На мистецьких фестивалях першим поєднав музичні та літературні сцени. Першим в столиці влаштував поетичні виступи в кафе, потім відновив (після розгромлених шестидесятників) виступи поетів просто неба...

— Какую роль в вашей жизни играют деньги?

— Я був вихований так, що гроші ніколи не були в числі пріоритетів. На каву і на джинси я собі спроможний заробити своєю головою і руками. Щодо моїх мистецьких проектів, то вони потребують ресурсів. Тому від моменту, коли я їх придумую, до моменту реалізації іноді проходить значний час. Так, «Останню Барикаду» я задумав ще у 1991 році, а реалізував аж у 2000-му. Підмовив матусю продати стару дідівську квартиру, щоб відкрити клуб у Києві, а потім мама ще продала стару дідівську дачу, щоб «Остання Барикада» з’явилася у Харкові. Більше у родини продавати нічого, тому не певен, що такі клуби відкрию в інших містах. А ті, хто мають кошти, за невеликим винятком чхати хотіли і на українську культуру, і на необхідність підвищувати рівень культури нації.

— Что для вас означает быть свободным?

— Свобода — це розум. У тому сенсі, що ніхто не може мене контролювати і ставити мені рамки, але це не означає, що я не маю самоконтролю і самообмеження. Закладені в дитинстві розуміння, що таке добре і що таке погане, і є моїм виміром свободи.

— Испытываете ли вы страх перед смертью?

— Кожній нормальній людині притаманне почуття страху. В той же час наше життя не є безкінечним. Тож до смерті в мене нема ніякого страху, а є бажання встигнути зробити все (чи хоча би по максимуму), що придумав чи напланував.

— Что бы вы стали делать, узнав о том, что вам осталось прожить ровно семь дней?

— Спочатку роздарував би все майно та все, що маю, своїм коханим і тим, кого кохав раніше. Потім зайнявся б добрячим сексом — аж до повного виснаження. А потім сів би за написання мемуарів. За кілька днів ані роману, ані повісті не написати, але парочку смішних оповідань-спогадів залишив би.

— Вы никогда не задумывались над тем, есть ли жизнь после смерти?

— Фізичного життя не існує. А от духовне життя продовжується доти, доки ми когось пам’ятаємо. В цьому плані досі живі наші рідні і друзі, яких ми згадуємо, і загиблі герої, яких ми знаємо. Наприклад, ми вже вп’яте робимо фестиваль «Київська барикада» імені нашого друга Юрка Покальчука. Думаю, там на небі Юркові приємно...

Але досі живі і мертві диктатори... Очевидно, це плата суспільств за те, що допустили покидьків до влади або вчасно не зупинили злочини.

— Что вы вкладываете в понятия добра и зла?

— Ці поняття закладаються в дитинстві. Я виріс у надзвичайно принциповій родині. Тому і нині в політиці мені непросто. Бо в ній добро — принципи, честь, щирість, правда — не користується повагою. От зараз, наприклад, у Верховній Раді борються з «кнопкодавством», та мало хто знає, що значна частина нинішніх борців у попередньому скликанні самі були «кнопкодавами». Я був єдиний з 450 народних депутатів, який жодного разу не здавав своєї картки. І мої ж союзники з «НУ—НС» і БЮТ попередили: якщо не припиню «надмірну принциповість», то в список не візьмуть. Дійсно, не взяли, але мені не соромно, тому що своїм принципам я не зрадив.

— Вас часто предавали?

— Вороги ж не зраджують, зрадити можуть лише близькі і друзі. І це дуже болісно. А з ворогами просто: з ними борешся, як на фронті, — відкрито.

— Что вам помогало преодолеть периоды полного отчаяния?

— Якщо нам вдається долати відчай, значить, відчай був не повний. Мені щастило, що у важкі часи завжди знаходилися ті, хто підставляв своє плече підтримки. А себе я навантажую додатковою працею, так що намагаюсь не лінуватися у будь-якій ситуації.

— Существует ли Бог?

— Я досить чітко розділяю три речі: віру, релігію та церкву. На щастя, переважна більшість з нас має хоч якесь ефемерне розуміння, що таке «добре». В загальній уяві от це «добре» і персоніфікується в поняття «Бог», як би ми його не називали в залежності від релігії.

— В вашей жизни случались чудеса?

— Наше життя — це вже чудо. Мені багато що в житті вдалося. Це можна вважати наслідком моєї активності, або родинного виховання, або допомоги належного оточення, або вдалим збігом обставин. А можна вважати просто чудом.

— Сколько времени вы смогли бы прожить на необитаемом острове и что взяли бы с собой?

— Красиву і розумну жінку.

— В какую эпоху вам хотелось бы жить и с кем из представителей той эпохи — пообщаться?

— Я брав участь у виборюванні незалежності своєї країни, здійснив багато цікавих проектів, мав щастя бути знайомим та спілкуватися з безліччю яскравих особистостей — мені однозначно пощастило, тож ні на який інший час я свого не проміняв би.

— Как вы считаете, красота действительно может спасти мир?

— Наразі легше перерахувати ті суспільні вади, які гублять наш світ: агресія, злість, безкультур’я, егоїзм, жадібність. Щодо краси, то криваві диктатори могли жити в красивих палацах і резиденціях, навколо них могли бути красиві жінки, і чи врятувала ця краса світ від злочинів цих диктаторів? Не дають знищити наш світ розум, честь, порядність, культура, доброта, альтруїзм. Тому кожному з нас варто плекати в собі ці позитивні якості.

Беседовал Александр ГАЛУХ, «ФАКТЫ»

8823

Читайте нас в Facebook

РЕКЛАМА
Заметили ошибку? Выделите её и нажмите CTRL+Enter
    Введите вашу жалобу
Следующий материал
Новости партнеров