Валентин Наливайченко: «Бойову зброю „Альфи“ вивезли до Донецька ще в лютому 2014-го, а оперативні матеріали СБУ — до Сімферополя»

«На весь загін київської „Альфи“ було тільки два гранатомета»

— Валентине Олександровичу, після Майдану в Україні панували плутанина і хаос. Державна машина практично не функціонувала. Багато хто не сприйняв нову владу і вийшов на мітинги проти неї, бездумно закликаючи на допомогу братську, як їм тоді здавалося, Росію. Кремль скористався дуже сприятливою для нього ситуацією. Про що говорили тоді в кабінетах, де вирішувалася доля країни? Як приймали рішення, з ким радилися, до кого апелювали, чого побоювалися?

— Найголовніше моє враження тоді — це усвідомлення, що розвалена не тільки державна машина, але і знищені цілі інституції, в першу чергу Служба безпеки України, її кадровий і технічний потенціал.

Пізно ввечері 24 лютого, відразу після призначення главою СБУ, я зайшов до абсолютно порожнього будинку на Володимирській, 33. У дворі попелище, де до мого приходу спалили дуже багато матеріалів про незаконну діяльність під час подій на Майдані. Попереднє керівництво втекло до російських кураторів (як ми з'ясували пізніше, 22 лютого Якименко полетів до Криму на приватному вертольоті з Труханового острова). У кабінеті — порожній сейф, взагалі немає ніяких папок з документами. У кабінеті першого заступника голови СБУ — керівника Антитерористичного центру («Альфа») — те ж саме, хоча його з посади ще ніхто не зняв. 70 відсотків керівників підрозділів центрального апарату не було на місці. Для мене особливо болючим став факт, що все керівництво севастопольського і сімферопольського підрозділів замість того, щоб захищати країну, зрадили Батьківщину і перейшли на службу в ФСБ РФ. Вони вже з 20−21 лютого відкрито працювали на агресора і віддавали підлеглим накази, які прямо суперечать присязі. Мої накази з 24 лютого вони не виконували.

Але треба було діяти, залучати «Альфу». Мені доповіли, що бойова зброя «Альфи» відсутня. Виявляється, все озброєння ще до 22 лютого вивезли до Донецька і Сімферополя.

— І багато вивезли?

— Так. Всі сучасні снайперські гвинтівки і приціли до них, плюс бронежилети і екіпіровку — все, що купували для «Альфи» до Євро-2012. А особисті справи співробітників і оперативні матеріали (тобто те, на чому будує роботу будь-яка спецслужба), завчасно і незаконно вивезли до Сімферополя.

Незабаром ми дізналися, що з початку лютого 2014 року снайперським підрозділам видали фотографії та установчі дані тих учасників протесту, кого влада «призначила» мішенями на Майдані. Пізніше я розсекретив і опублікував цю інформацію. Серед них — Вікторія Сюмар, Дмитро Ярош, Олег Ляшко, я (Наливайченко був активним учасником Революції гідності. — Авт.) Та інші.

Ось який результат подій планувала влада Януковича наприкінці лютого насправді. Але це тільки верхня частина айсберга. Головне, що державні структури були розвалені і недієздатні, а керівники втекли до РФ.

Читайте також: Віце-адмірал Гайдук: «Викладач Академії Генштабу в 2008-му сказав: «Україні потрібна маленька війна. Щоб зрозуміти, хто ми такі»

За добу до мого призначення ми думали, що президент Янукович ховається на одній з кримських держдач. У парламенті тоді прозвучало звернення: хто хотів би підтримати щойно призначеного виконуючим обов'язки міністра внутрішніх справ Авакова і привезти Януковича до Києва? Ордера на арешт у МВС не було. Напевно, тому єдиним, хто зголосився, став я, на той момент народний депутат і всього день як уповноважений з контролю за діяльністю СБУ.

— Сподівалися, що він буде з вами розмовляти?

— Ні. Але після розстрілів людей у мене не було і немає ніяких сумнівів у тому, що Янукович повинен сидіти на лаві підсудних.

Кримські ж силовики не виконували накази з Києва. Вони боялися затримувати Януковича. Тому необхідно було терміново міняти більшість з них.

— На кого?

— Це було питання надзвичайної важливості. Щоб замінити 90 відсотків керівного складу СБУ, мені потрібен був місяць.

Бойові накази я віддавав групам, які залишалися вірними присязі, і новоствореним підрозділам.

Дуже складно, наприклад, було знайти нового командира «Альфи». П'ятеро кандидатів відмовилися від пропозиції.

— Чому?

— У лютому-березні 2014 року було бойова обстановка, і не всі навіть в «Альфі» виявилися до цього готові. Як тільки на фронт були відправлені бойові групи, кожен розумів: головне — виконати завдання, не потрапити в полон і залишитися живим.

Ризик втрати державності тоді був величезний, адже були зруйновані майже всі силові інституції та, по суті, армія була небоєспроможною. Що б зараз не говорили у своє виправдання «паркетні» генерали з персональними пенсіями.

Гірше того, в руках у Російської Федерації був головний козир — колишнє керівництво країни. Янукович, Азаров, Якименко, Захарченко — носії найважливіших державних секретів. Їх використав агресор у проєкті під назвою «окупація України».

Щодня, починаючи з 26−27 лютого, Турчинов, Аваков, Тенюх і я отримували повідомлення військової розвідки України про те, що вночі такі-то російські військово-десантні літаки готуються вилетіти з території Ростовської області і приземлитися в аеропортах Києва та на аеродромах області. Тому щоночі офіцери СБУ та Управління держохорони (там багато хто зберіг вірність присязі) за моїм наказом виїжджали перекривати злітні смуги, щоб не допустити висадки десанту агресора. Зброї критично не вистачало, сили були на межі. На весь загін київської «Альфи» було тільки два гранатомета. Ось уявіть, з чим ми протистояли ворогові.

— Експерти кажуть, що тоді ми не змогли б захистити навіть Київ.

— Київ ми захистили і від диверсійних груп агресора, і від терактів, і від інших загроз.

Тим, хто дійсно хоче знати правду про ці події, розповім, що тоді співробітники «Альфи» вдень ходили на допити в Генпрокуратуру, а їхня зброя була віддана на експертизу. Тільки після цього я міг повертати їх у стрій. Звичайно, люди перебували в непростому морально-психологічному стані.

До цього, під час подій на Майдані, їх більше місяця не відпускали додому. Влада Януковича була так перелякана, що вони кращих бійців антитерористичних підрозділів тримали в головній будівлі СБУ. Офіцери спали на підлозі на поверхах в повній бойовій екіпіровці.

А тих казкарів, які тепер розповідають про неймовірні можливості спецназу зразка 2014 року, я не бачив ні на фронті, ні в СБУ, ні в «Альфі».

До слова, на початку березня я оголосив мобілізацію всіх генералів, колишніх голів СБУ. Прибули тільки Ігор Дріжчаний, Євген Марчук, Володимир Радченко та Валерій Маліков. І це з одинадцяти глав СБУ. Хтось не зміг через похилий вік, інші або злякалися, або перейшли на бік агресора, як, наприклад, Якименко.

— А що робилося в обласних центрах?

— Мініпроєкція Києва. Те ж саме. Якщо не гірше.

Пам'ятаю, ми призначили молодого патріотичного офіцера керівником одеського управління. Він і його команда вирішували відразу два завдання — не допустити захоплення управління і висадки російського військового десанту в районі порту. А це були прямі і безпосередні загрози тоді. Тобто ми щодня одночасно займалися чисткою рядів, внутрішньою безпекою і давали відсіч спецслужбам агресора.

— Загроза створення так званих «народних республік» в інших областях України була дуже серйозною. Як вдалося зірвати плани ворога?

— Особливо серйозною загроза була на південному сході країни. Цей проєкт Росія почала реалізовувати одразу після підписання Харківських угод (угода між Україною і Росією про продовження перебування Чорноморського флоту на території України до 2042 року, яку Янукович і тодішній президент РФ Медведєв підписали в Харкові 21 квітня 2010 року, а Верховна Рада ратифікувала через шість днів. — Авт.).

Мій висновок ґрунтується на зібраній нами доказовій базі. Серед іншого ми виявили внутрішні розпорядження керівників Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської та Харківської обласних адміністрацій часів Януковича, де ще в 2010 році з'явився термін «Південно-Східна Республіка».

РФ планувала розчленовування країни, створення штучних квазіреспублік від «Бессарабської Народної Республіки» до «Харківської Народної Республіки» на всій території південного сходу України. Діяли всюди за єдиним сценарієм агресора. Організовували смуту, сепаратистські мітинги, провокації. У перші ряди виставляли масовку. У ній були ряджені козаки, «афганці» та інші провокатори, завезені з Росії, а також «реконструктори» з ГРУ.

Особливо проявляли активність члени комуністичних осередків. Згадайте, як Кілінкаров тоді бігав по Луганську з автоматом. А тепер ллє бруд на Україну на всіх російських ток-шоу. При цьому натовп завжди був лише димовою завісою для перебуваючих за лаштунками ефесбешників. А безпосередньо військовими операціями керували і брали участь у них представники російського ГРУ, тобто військовий спецназ. Як тільки ми почали заарештовувати гереушніков, ефесбешників і їх агентів, коли спливла правда про Стрілкова-Гиркина і інших, відразу ж росіяни стали замітати сліди: оформляти їм липові контракти в своєму Міністерстві оборони.

— У Донецьку «міністром державної безпеки» став бойовик Ходаковський, колишній керівник обласного відділу «Альфи».

— Саме він зрадницьки заманив у пастку трьох «альфівців» під час спецоперації зі знищення угруповування на чолі з Безлером, що вбивало і тероризувало жителів Горлівки.

Спочатку туди пішла передова група «Альфи». На щастя, основна група зайняла іншу, невідому зраднику Ходаковському позицію, що і вберегло їх від провалу і загибелі. Ми все-таки переграли супротивника — лише троє офіцерів потрапили в засідку. Потім мені вдалося їх обміняти і повернути з полону додому.

— Вони живі?

— Так. Для себе я зробив два висновки.

Перший. «Альфа» — це еліта, і її дійсно треба берегти. Другий. Дуже хочу, щоб зрадники, готові здавати ворогові своїх же побратимів, хоч раз поспілкувалися і подивилися в очі дружинам і дітям цих офіцерів. Після зустрічі з сім'ями трьох захоплених в полон «альфівців» я вирішив: якщо можу врятувати хоч одного, хто потрапив в полон, буду діяти без роздумів. Ми тоді повернули хлопців. Не скликаючи нарад на Банковій.

«Протягом перших двох місяців працювали цілодобово, спали по дві-три години»

— 28 лютого 2014 року було скликано екстрене засідання РНБО, щоб вирішити, вводити воєнний стан чи ні. Була інформація, що Росія готова до повномасштабного вторгнення. Всі учасники чітко розуміли, що у нас немає сил на адекватну відповідь. Звучали жахливі цифри про стан нашої армії, тому на захоплення країни росіянам може вистачити кількох годин, що Захід просить Україну не робити кроків поспіхом і що скарбниця порожня. Ви ж констатували: «Наші військові та силовики деморалізовані. Багато хто з них не сприймають нову владу і не готові виконувати накази або взагалі порушили присягу».

— Такі засідання проходили щодня або щоночі. Ми протягом перших двох місяців працювали цілодобово, спали по дві-три години. І то добре, якщо вдавалося. Я знаходився то в кабінеті, то на фронті, то десь в областях.

На тому засіданні, стенограма якого розсекречена (я, до речі, виступаю за те, щоб розсекретити зміст усіх засідань того періоду), я, перебуваючи четвертий день на посаді, чітко доповів про ситуацію в Криму. Що це ніякі не «зелені чоловічки», а російські військові і зрадники, які перейшли на бік ворога.

Читайте також: Віктор Муженко: «Ніхто не знає до кінця, як все було в 2014 році»

Напередодні вночі ми отримали повідомлення військової розвідки, що на Київ висувається десант і в Кремлі чекають тільки одного — будь-якої провокації, щоб перейти до повномасштабного вторгнення в Україну вздовж усього кордону, в тому числі в Донецькій і Луганській областях. Наше завдання було — не допустити вторгнення.

У перші місяці нам вдалося організувати опір, що перешкодило здійсненню планів ворога на Україну в повній мірі. В Одеській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях ми припинили спроби агресора організувати «армію південного сходу», «народні республіки», а головне — не допустили перетворення південного сходу України на «Новоросію».

Наші активні дії змусили керівництво РФ нервувати і відмовитися від своїх початкових планів. Тому-то Росія і збила малайзійський «Боїнг» 17 липня 2014 року. Їм потрібен був сasus belli (в перекладі з латинської «привід для війни». — Авт.). Вони дуже чекали, що ми врешті-решт зірвемо і десь відкриємо вогонь по своїх громадянах. Ось які плани виношувалися в Кремлі на початку агресії.

Незаслужено забуте моє рідне Запоріжжя. Там новий голова обласного управління СБУ генерал Шмитько почав з того, що став зводити бетонні загороджувальні споруди для запобігання захопленню органів влади, знайшов і відремонтував БТР (подібні засоби захисту ми мали на той момент). І такі віддані Україні люди були скрізь. Вони робили все можливе в тих обставинах. Ось що стало для агресора абсолютно несподіваним. І це те, чого, на жаль, не було в Криму.

Знаєте, хто був готовий на півострові давати відсіч? Меджліс кримськотатарського народу. Вважаю зараз великою помилкою те, що до Кримської платформи (новий консультаційний і координаційний формат, ініційований Україною для підвищення ефективності міжнародного реагування на окупацію Криму, посилення тиску Заходу на Росію, захисту жертв окупаційного режиму тощо. — Авт.) як співзасновники не увійшли Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров, Ахтем Чийгоз та інші лідери кримськотатарського народу. І цю помилку нинішньої влади не пізно виправити.

— Чи усвідомлювали ви тоді, після Майдану, масштаб катастрофи, що наближаєтьс? Коли ви особисто зрозуміли, що насувається справжня війна?

— Те, що це війна, я зрозумів від самого початку. Розповім про один епізод. Як наша група на околиці Слов'янська вступила в бій з військовим спецназом ворога.

За моїм наказом частина «Альфи» з бойового завдання рухалася в напрямку міста, з ними були мій заступник Віталій Циганок і новий керівник «Альфи» Геннадій Кузнєцов — професіонал, на якого ми тоді покладали великі надії. Вони висунулися невеликим загоном, були озброєні автоматами Калашникова. Іншого озброєння на той момент у «Альфи» не було.

Противник скористався цинічною антигуманною тактикою: вони сховалися за спинами жінок. Вискочивши, відразу ж відкрили вогонь з АК-100 (у наших були АК-74). Першим героїчно загинув капітан «Альфи» з Полтави Геннадій Біліченко. Але, незважаючи на втрату, наші продовжили бій. Важке поранення отримав Кузнєцов. Циганок надав йому допомогу, а Кузнєцов продовжував керувати підлеглими. І це не сцена з серіалу Netflix. Це реальність 2014 року і її герої!

Але той бій показав і інше. Буквально поруч в цей момент знаходився підрозділ ЗСУ. З трьома БТР, з ККВТ (крупнокаліберний кулемет Владимирова танковий. — Авт.) на кожному. І вони дали чергу в повітря тільки після мого дзвінка міністру оборони з вимогою надати вогневу підтримку офіцерам СБУ. На той час наші хлопці вже знищили частину групи Гиркина, інші забрали вбитих і швидко ретирувалася на приватних машинах.

До речі, західні партнери тоді сумнівалися, що проти нас воює регулярна російська армія. Тому я завжди ставив одним із завдань бойовим групам (говорю тільки про СБУ) збір доказів агресії — відео- і аудіофіксація, дані про бойову техніку і військові підрозділи РФ. Цю інформацію ми потім передавали в ООН і до Військової прокуратури України.

Я зробив усе, щоб президент Порошенко зміг показати канцлеру Німеччини пані Меркель (щоб розвіяти її сумніви) перші знімки з космосу, які ми змогли добути. На знімках було видно, як на нашу територію заходили і де дислокувалися російські «Гради». Ми все це задокументували. І найголовніше — те, що РФ використовує проти мирного населення системи залпового масованого вогню. Деякі наші західні партнери не наважувалися повірити в це навіть тоді, коли ми викладали на стіл докази.

До речі, американські партнери, треба віддати їм належне, досить швидко розібралися в ситуації. Швидше за все, використовували і свої можливості, плюс у нас були прямі канали комунікації з ними. Першими приїхали в Україну (причому це ж не просто візит, а й інформаційна і технічна підтримка) керівники ЦРУ, військової розвідки і навіть американського розвідувального співтовариства (17 окремих урядових установ, що займаються збором інформації і розвідувальною діяльністю в інтересах США. — Авт.). Пан Клеппер (директор Національної розвідки США з 2010-го по 2017 рік. — Авт.) Зустрівся зі мною в перші місяці російської агресії. Всі ці люди потім доповідали своєму президенту, що насправді відбувається в Україні. Те ж саме зробили керівники британських спецслужб. Ні для кого не секрет, що у мене тоді побували керівники Мі-6.

Одним з найважливіших завдань, які я вирішував у той період, був збір доказів російської агресії в Україні і передача цих даних в ООН, щоб наша країна отримала підтримку міжнародної спільноти. І мені це вдалося. На основі зібраних доказів були прийняті резолюції ООН на підтримку України.

— Чи траплялися моменти відчаю, коли ви розуміли, що країна не вистоїть?

— Ні. З точністю до навпаки. Я для себе сформулював завдання так: що необхідно зробити, щоб ми вистояли.

Кожен патріот тоді робив все, що міг. Першу сучасну снайперську гвинтівку приніс в «Альфу» мій заступник Юрій Артюхов. Він попросив знайомих бізнесменів купити її і привезти. Нічних прицілів теж не було. Але в перші ж дні прем'єр Яценюк зібрав нараду і вислухав наші заявки про невідкладні запити. Відразу ж почалися цільові закупівлі.

Читайте також: Чекають слушної нагоди: генерал США Ходжес нагадав про плани Путіна «пробити сухопутний коридор» до Криму

У бійців «Альфи» не було сучасних бронежилетів. А ті, що були… Пропоную «диванним» теоретикам і «паркетним» генералам надіти на себе бронежилет третього класу, який прострілюється з автомата. І скільки метрів ви пройдете (не те що пробіжите) в спорядженні, яке важить 40 кілограмів, — зброя, боєкомплект і бронежилет.

Те, у що ми екіпірували бійців до кінця 2014 року, навіть не порівняти з тим, що було на початку агресії.

«Запитайте колишнього прем'єр-міністра Азарова, чому біля нього постійно перебували офіцери розвідки Російської Федерації»

— Повертаюся до засідання РНБО 28 лютого. Тоді раптово пролунав телефонний дзвінок — на зв'язок з Турчиновим вийшов голова Державної думи Росії Наришкін, який став погрожувати жорсткими рішеннями щодо України.

— Так, дзвінок був. Тому що керівництво РФ було впевнене, що їм вдалося зламати нас. У той час одне з перехоплень СБУ було про те, що сім вертольотів готові вилетіти з Бєлгородської області до Києва — «привезти» Януковича. У Кремлі вже вважали себе переможцями.

— Чому відбувалися такі метаморфози з людьми, які дали присягу? Одні продовжували служити Україні, інші переходили на бік окупантів.

— Перші зрадники — тодішні керівники країни і відомств, які роками, якщо не десятиліттями, крали, брехали і були готові при першому ж сигналі перейти на службу Російськії Федерації. Я не раз озвучував їх прізвища, починаючи з Януковича.

Наприклад, запитайте колишнього прем'єр-міністра Азарова, чому біля нього постійно перебували офіцери розвідки Російської Федерації.

— В якому сенсі — біля нього?

— Буквально в найближчому оточенні. Питання: які їхні цілі і завдання?

На якій підставі цілі підрозділи ФСБ працювали в центральній будівлі СБУ, зокрема в департаменті кібербезпеки? Знаєте, чому колишній глава СБУ Якименко це робив? Щоб з перших днів агресії у російських військових патрулів в Криму були всі бази даних про українських офіцерів, співробітників Міноборони, СБУ, МВС, політиків і патріотів. Ось для чого ефесбешнікі сиділи на Володимирській, 33. Тому окупанти так оперативно затримували людей на поїздах, на вокзалах і площах під час анексії Криму.

Дуже складно було визволити групу активістів-автомайданівців (13 березня в Криму були затримані старший син колишнього міністра оборони Олексій Гриценко, Сергій Супрун та Наталія Лук'янченко, які купували і розвозили по військових частинах півострова продовольство, медикаменти, електричні генератори та інше. — Авт.). Російські спецслужби про них знали все — хто батько, хто мати, чим займаються і т. д. Лише після того, як наші контррозвідники затримали в Херсонській області офіцера ГРУ РФ, пройшла операція з обміну. Була не меньш захоплююча сцена, ніж у фільмі «Міст шпигунів» з Томом Хенксом, але не на мосту. Думаю, Голлівуд зацікавився б таким сценарієм. Тільки це було реальне життя…

— Деякі експерти стверджують, що захоплення Криму був спонтанним — мовляв, Путін, злякавшись Майдану, дочекався завершення сочинської Олімпіади і почав діяти. Ви ж вважаєте, що проект «Новоросія» готувався давно. Повністю згодна з вами.

— Кремль не відмовився від цього проекту і зараз. Думаю, до окупації Криму спецслужби Росії почали готуватися з перших років незалежності України. Поясню це на конкретних прикладах нашої роботи. У 2007/2009 роках ми закрили сепаратистську організацію в Криму під назвою «Севастополь — Крим — Росія» і заарештували її керівника. З'ясували справжні цілі цієї організації і джерела її фінансування. І така організація була не одна.

У 2007 році ми добилися рішення суду про заборону громадської організації «Донецька республіка», створеної в 2005-му. Вони вже тоді писали на плакатах «Донецьк — російське місто».

Далі. Згадайте, який галас підняли на всю Україну, як обурювалися регіонали і комуністи у Верховній Раді, коли я в 2009 році вигнав з Криму спецслужби Росії, розуміючи, що вони ведуть ворожу діяльність. І що зробив Янукович після моєї відставки в 2010-му? Підписав Харківські угоди і на наступний день повернув спецслужби Росії до Криму. І вони перейшли до підготовки анексії. У 2014 році ми побачили результат їх роботи.

Так що деякі люди, які називають себе експертами, або не знають фактів, або навмисно їх замовчують. А я спираюся на конкретні факти.

До речі, кримінальне провадження за Харківськими угодами військова прокуратура України відкрила ще в 2016 році. Була проведена величезна робота — обшуки, вилучення документів, допити, експертизи, розслідування. Судом вже винесено 26 рішень в рамках цієї справи. Минуло п'ять років. У мене питання: а що з раніше отриманими доказами? Навіщо повторно відкривати провадження по одній справі? Суспільство має право почути відповідь. І цю відповідь має дати РНБО України. А Генеральна прокуратура зобов'язана доповісти, куди поділося все, що у цій кримінальній справі напрацьовано.

Друге. Я переконаний, що необхідно розсекретити і оприлюднити всі докази. Засідання суду повинно бути відкритим, а звинувачення в суді — представляти генеральний прокурор. Такий рівень цього державного злочину.

Третє і найголовніше — не треба знову починати все з нуля і потім роками чекати фіналу цієї історії. Мене дивує, чому всі мовчать про це.

— Можете прокоментувати історію з «вагнерівцямі»? На ваш погляд, вона мала місце?

— У мене є одне питання, на яке досі ніхто не відповів. Я двічі очолював спецслужбу України (з 22 грудня 2006 року до 11 березня 2010-го і з 24 лютого 2014 року до 18 червня 2015-го. — Авт.). Знаю особисто багатьох керівників спецслужб західних держав: США, Великобританії, Німеччини, Литви, Молдови та інших. Ми часто співпрацювали. Але жоден з них, повірте, та й я сам, ніколи не обговорював би ні на якому рівні фінальну стадію спецоперації. По-перше, щоб не піддавати ризику життя офіцерів, які задіяні, а також агентів, які допомагають її проводити. По-друге, щоб уникнути витоку інформації і провалу.

З цього випливає наступне питання: чи була така спецоперація? Я поважаю і знаю співробітників Bellingcat, вони допомогли нашій країні в розслідуванні трагедії МН17, виконавши величезну роботу. Чекаю на їх сюжет про «вагнерівців» і поки не поспішаю нічого коментувати, оскільки не ясно, навіщо треба було обговорювати фінал спецоперації на нараді (!) на Банковій. Ну, о'кей, можна доповісти президенту. Але якщо на нараді присутній ще кілька чиновників, робити це категорично не можна! Це як мінімум непрофесійно.

— Зараз чергове загострення на фронті. Путін буквально сказився через закриття телеканалів Медведчука, Крим страждає від безводдя. Одні експерти вважають, що Путін не самовбивця і не зважиться на масштабну війну, інші — що ймовірність її дуже велика. Як ви оцінюєте ситуацію?

— Хочеш миру — готуйся до війни. Україні варто розраховувати тільки на власні сили. Перше завдання — зміцнення ЗСУ, навчання військових і забезпечення для них гідних умов служби. Влада повинна займатися цим день і ніч. Наша оборонна промисловість може виробляти на своїх заводах сучасне озброєння, обов'язок влади — завантажити їх замовленнями і забезпечити фінансування.

Друге завдання — зміцнення контррозвідки. Від самого початку агресії мені вдалося створити дієздатну результативну контррозвідку СБУ. У найважчі часи наші офіцери пішли на фронт. Жителі Донбасу повинні знати, що українські спецслужби там досі — разом з ними для їх безпеки. Ще я обов'язково доводив би справою, що такі, як Штепа, ніколи не повернуться до влади.

І найголовніше. Нам давно пора мати реальний план конкретних дій з деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій. Це цілий комплекс заходів у всіх секторах — оборона і безпека, інформаційна, гуманітарна, економічна, соціальна, медична та інші сфери.

Такий план дій я підготував і направив президенту ще в 2019 році перед зустріччю «нормандської четвірки» в Парижі.

Над виконанням плану дій, який зшиває Україну, повинен працювати кожен орган влади. А бездіяльність — це потурання російської окупації.

Раніше «ФАКТИ» розповідали, що, на думку військового експерта Олега Жданова, Росія не готова до масштабних військових дій в Україні. «Напади з Криму або Білоруси не буде», — зазначив експерт.

Фото надані прес-службою Валентина Наливайченка

8264

Читайте нас у Facebook