ПОИСК
Блоги

«Політична шизофренія», — Лілія Шевцова про політику Росії та зустрічі Путіна з Байденом

13:19 17 червня 2021
Лілія Шевцова
Інф. «ФАКТІВ»
На думку російського політолога Лілії Шевцової, саміт Байдена і Путіна у Женеві не був пошуком довіри. Президенти США та РФ все одно залишаться по різні боки барикади.

«Женева: Байден і Путін глянули один одному в очі. І вирішили знімати напругу, — пише Лілія Шевцова на своїй сторінці у соцмережах. — Але при збереженні своїх позицій з тих подразників, ліквідувати які неможливо.

Саміт викинув на поверхню те, що можна назвати драмою, до якої залучені обидві країни. Драма в тому, що обидві сторони не можуть вискочити з пастки взаємної ворожості. Обидві сторони шукають спосіб управління несумісністю своїх принципів. Але постійно втрачають кермо управління. У Женеві Байден і Путін спробували повернути управління.

Для США відносини з Росією важливі для підтримки глобальної стабільності, але і для вирішення власних зовнішньополітичних завдань теж. Для Росії США стали чимось набагато більшим, внутрішньосистемним фактором. Ці відносини — підтвердження державності, яка залишається хребтом російської системи. Америка грає і роль «Ворога», коли Кремлю потрібний засіб мобілізації суспільства. Чим слабкіше легітимація влади через вибори, тим необхідніше «Ворог».

Жодна нація не викликає у російської еліти настільки сильні почуття. Америка викликає у неї одночасно Веймарський синдром та зловтіху з приводу очікуваного занепаду. США грають для Росії системну роль в будь-якій якості — і як противник, і як ситуативний партнер. Найпринизливіше для державної логіки — якщо Америка почне Росію ігнорувати. Але Росія може знайти привід повернути увагу! Згадаймо квітневу ескалацію поблизу українського кордону.

РЕКЛАМА

Той факт, що Вашингтон намагається згладити конфронтацію з Москвою, говорить про те, що там є і усвідомлення небезпек у разі ігнорування Росії, і надія на користь діалогу. Головне: Байден прийшов до висновку, що ізолювати Путіна собі дорожче.

Обидві сторони давно намагаються знайти модель «стримування-діалогу». Але обидві розуміють цей баланс по-своєму. В результаті ми бачимо постійні «гойдалки»: кожна спроба Москви і Вашингтона «перезавантажитися» закінчується ворожнечею. Зрозуміло чому — збіг тактичних інтересів не здатний пом'якшити несумісність системних принципів.

РЕКЛАМА

Поки не видно, що у Захода в цілому є стратегія щодо Росії. Важко будувати політику щодо Суб'єкта, який існує за рахунок амбівалентності: «Бути проти Заходу — Бути всередині Заходу — Бути з Заходом».

Росія демонструє вищий клас еклектики. Кремль не втомлюється стверджувати, що США у занепаді. Путін твердить, що США «твердим кроком йдуть прямо шляхом Радянського Союзу». Але якщо вік Америки завершується, навіщо вимагати у США поваги і скаржитися на американські загрози? І навіщо погоджуватися на саміти?!

РЕКЛАМА

Це виглядає як політична шизофренія. Але в ній сила! Немає нічого небезпечнішого за Суб'єкта, від якого не знаєш, що очікувати. Суб'єкта, який то готовий дружити, то загрожує, демонструючи ядерні боєголовки.

Ось і доводиться Вашингтону шукати діалог з системою, яка побудована на грі в «обманки». Іронія в тому, що поки обидві сторони шукають точки дотику, вони виявилися у тіні китайського Дракона, який чекає шансу скористатися їхньою ворожнечею.

Те, що Байден до саміту не викотив хворобливі санкції щодо Росії і навіть забув про плановані на 2 червня санкції за отруєння Навального, примітно. Для Байдена жорстокість Кремля, видно, небезпечніше, ніж невдоволення у власному таборі, який вимагає жорсткості.

Вашингтону доводиться болісно шукати спосіб поєднувати боротьбу за демократію і необхідність займатися з Росією геополітикою. Щоразу доводиться вибирати, що важливіше: Україна, Навальний і свобода або ракети, Сирія, Іран, Афганістан. Поки жодному американському президентові не вдалося вирішити проблему дисонансу.

На тлі розвалившихся російсько-американських відносин женевський саміт виглядає проривом. Завершення «війни посольств», рішення про початок консультацій з питань безпеки та регіональних конфліктів говорить про бажання вийти з окопів. Поважні відгуки лідерів один про одного (Байден: «У нас була позитивна розмова»; Путін: «Говоримо однією мовою») і сама «картинка» саміту дозволяють припустити, що вони знайшли взаємне розуміння. При цьому вони залишилися по різні боки ідеологічної барикади.

Їхні перемовини не були пошуком довіри. Це була розмова про інтереси і як їх просувати так, щоб не викликати обвал. Починається спроба Вашингтона і Москви знайти нову форму мирного співіснування. Примирливий тон саміту, однак, не гарантує навіть «холодного миру» між нами. Співпраця ядерних держав за відсутності довіри між ними — це ходіння канатом над прірвою без страховки.

Поки неясно, наскільки цей саміт допоможе Росії і США зблизити свої уявлення про «лінії Мажино». Важко домогтися заспокійливого балансу сил при їхньому дисбалансі.

Продовження розмови можливо, якщо питання цінностей буде відкладене у довгий ящик («котлети окремо, мухи окремо», як каже Путін). Байден, запросивши Путіна на зустріч, вже зробив пріоритетним «інтерес». Не обов'язково тому, що вважає агресивність Кремля основною загрозою. А тому, що Вашингтон повинен догодити Путіну перед тим, як сконцентруватися для відповіді на основний виклик для Заходу — Китай.

Виникає виклик для Росії: як в ситуації протистояння двох гігантів не опинитися пішаком когось з них?! Бути на лінії вогню небезпечно. Але для Росії опинитися у китайському таборі ще небезпечніше.

Байден намагатиметься перетворити Росію і Китай з фактора розмивання Заходу на фактор його консолідації. Іронія в тому, що Париж і Берлін вважають за краще бачити основний виклик у Росії — не в Китаї. «Росія є основним викликом», — стоїть на своєму Меркель, а слідом за нею і Макрон. Значить, Байдену не вдалося «вишикувати» Європу і поле маневру для Кремля залишається.

І все ж: позитивне значення саміту в тому, що є надія, що обидві сторони побачили прірву. І вирішили від неї відповзти. Ніхто не хоче ескалації.

Однак, платою за стратегічну стабільність зазвичай виявляється свобода. А сама «стратегічна стабільність» є пошуком статус кво, який постійно вислизає.

Правда, Баден сподівається, що вдасться поліпшити відносини з Росією «без відмови від принципів». Відповімо словами самого президента Байдена: «We'll find out». Поживемо побачимо. Але будемо готові і до похмурої погоди".

Фото Лілії Шевцової із соціальних мереж.

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

1733

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів