Переговори Зеленського та Меркель у Берліні: кожен залишився при своєму, — Віктор Бобиренко
Росія, як заявив Сергій Лавров, намагається «не спускати з гачка» Мінських домовленостей «пана Зеленського та всю його команду, хоча вони звиваються, як тільки можуть». Певно, однією з таких спроб «зірватися з гачка» була поїздка президента України до Ангели Меркель. Її авторитет на міжнародній арені ще залишається високим. На жаль, Меркель, схоже, продовжує прагматичну традицію німецьких політиків останніх десятиліть: чим ближче до пенсії, тим більш вони люблять Росію. Та президент України Володимир Зеленський, певно, не полишав надії, дивлячись в очі Меркель, переконати її в тому, що Україна для Європи важливіша ніж «бензоколонка, що намагається видавати себе за країну».
На жаль, візит президента Зеленського до Берліну, де він зустрівся зі своїм колегою Франк-Вальтером Штайнмаєром та повечеряв із Ангелою Меркель, навряд чи став доленосним для України. Хоча президент і відзначив, що задоволений зустріччю з Меркель, та його думку багато хто не поділяє. Так, журналіст-міжнародник Ігор Соловей розповів «ФАКТАМ»: «Судячи з небажання інсайдерів говорити на тему візиту Зеленського в Берлін, похвалитись дійсно немає чим». А політолог Віктор Бобиренко, керівник експертної групи ГО «Бюро аналізу політики», вважає, що основною метою візиту Зеленського було наробити фоток та відосиків, щоб показати який він успішний політик.
«Цей візит, ці зустрічі — театральні, вони нічого не вирішують»
— Це був візит ввічливості перед візитом вже власне Меркель до Байдена, — вважає Віктор Бобиренко. — Обмін любʼязностями — кожен залишився при своєму. Меркель наполягала, що «Північний потік» — економічне питання, Зеленський наголошував, що політичне і безпекове. І Меркель, як-то буває в таких випадках, просто сказала, що вона стурбована тим, що це питання безпеки хвилює українського президента. Я б сказав, що це була зустріч заради зустрічі, й нам потрібні інші механізми, щоб не допустити «Північного потоку-2». Бо у нас 2024 року закінчується контракт з Росією, після чого прокачування російського газу нашою територією, найімовірніше, вже не буде.
— Сайт президента повідомляє, що всі задоволені зустріччю, що Зеленський приїхав «з вирішенням безпекових питань… починаючи з Донбасу й закінчуючи питанням «Північного потоку-2», і що «Україна змогла навести Німеччині багато аргументів щодо ризиків, які містить у собі цей проєкт»…
— Я впевнений, що нічого він не доніс. Політичне рішення про добудову німцями прийнято, і «Потік» може бути недобудований тільки в тому разі, коли принципову позицію займуть Сполучені Штати Америки. А США з нами хочуть дружити, але Німеччину сприймають як ключового союзника в Європі. Тому коли вони постануть перед вибором, то перевагу перед Україною віддадуть Німеччині. Байден дасть добудувати «Потік». Сподіватись тут можна виключно на диво.
— Зеленський вважає, що на зустрічі Байдена та Меркель «буде обговорюватись, що принесе „Північний потік-2“ Європі та окремо Україні. Як гарантувати енергетичну безпеку для громадян України».
— Звісно, це питання буде обговорюватись. Думаю, що Байден навіть буде на позиціях України. Але рішення вже прийняте. І зараз розмови про «Потік» — це лише відлуння.
— Щодо війни на Донбасі, то Меркель дала зрозуміти, що вона не бачить іншого варіанту її припинення, ніж імплементація мінських домовленостей за формулою Штайнмаєра, проведення виборів на Донбасі…
— Думаю, що з цього питання всі, скоріш за все, погодяться на збереження статус кво. Тобто нинішньої ситуації «ні миру, ні війни».
Читайте також: Андрій Ілларіонов: «Мюнхенська змова — 2021. Загроза для України — на початку осені»
— Чи може на це питання вплинути зустріч Зеленського зі самим Штайнмаєром, який наразі обіймає посаду президента Німеччини й нічого не вирішує?
— Так, президент Німеччини нічого не вирішує. Тому це була така точкова зустріч для гарного ракурсу, для фотографії. Ми маємо розуміти: одна з цілей будь-якої міжнародної поїздки Зеленського — це нові відосики, що мають показувати його як успішного політика. Успішнішого, ніж Порошенко. І фотографування зі Штайнмаєром — саме з цією метою.
— Крім федерального президента, він зустрівся і з Арміном Лашетом, котрого називають найбільш ймовірним наступником Меркель на посту канцлера. Причому дуже лояльним до Росії, яку він закликає не демонізувати, а на анексію Криму «дивитись очима партнера по діалогу»…
— Чи він буде, чи зелені переможуть — ми поки що не знаємо, але так, ймовірний. Та все ж ключове для нас питання — «Північного потоку» — вже вирішене. І цей візит, ці зустрічі — театральні, вони нічого не вирішують. І зі Штайнмаєром, і з Меркель, і з цим паном він зустрічався для фоток і відосиків.
— У протоколі візиту ще була й зустріч з міністеркою оборони Німеччини Аннеґретою Крамп-Карренбауер. Але чомусь там «не зрослось», український міністр оборони Андрій Таран, чия участь у делегації була запланована, навіть не полетів до Німеччини.
— Певно, її скасували, щоб не підставлятись під непотрібну німцям розмову: Зеленський однозначно б завів мову про допомогу Україні озброєнням. І потім йому довелось би виправдовуватись, чому Німеччина не хоче допомагати, не продає Україні навіть озброєння оборонного типу.
«Багатьом політикам простіше відгородитися від Донбасу та забути про нього років на пʼятдесят»
— Повертаючись до мінського формату, нормандського формату. Меркель не бачить інших варіантів, крім формули Штайнмаєра…
— Всі розуміють, що мінський варіант — безперспективний, глухий кут. Але нинішня ситуація всіх влаштовує. Тим більш, що Путін вважає його єдиним можливим. І за ним це говорять і німці, й французи, та й наші повторюють. Але всі знають, що майбутнього у нього не буде. Постійне ввічливе коментування того, що буде зберігатися статус кво.
Читайте також: Павло Клімкін: «Путін у Женеві виклав російську логіку — це фактична окупація й анексія Донбасу»
— Україна досить давно і досить безрезультативно намагається залучити до мінського процесу США. На зустрічі Путіна з Байденом, складається таке враження, російський президент переконав американського, що альтернативи немає: Донбас потрібно повертати Україні, але — на умовах Штайнмаєра, Путіна. Ми розуміємо, що це буде не повернення, а підкладання міни сповільненої дії…
— Звичайно. Там у бюджетників, та й у більшості населення вже є російські паспорти. Тобто Україні «віддадуть» кілька мільйонів «руських громадян». І вибори там — це будуть проросійські вибори у будь-якому випадку. Зрозуміло, що багатьом політикам — і в Україні — простіше відгородитися від такого Донбасу та забути про нього років на пʼятдесят. Але таке повернення найближчим часом неможливе. Бо на версію Путіна «вибори, а потім відвід військ» Зеленський не погодиться — суспільство покаже йому червону картку, буде новий Майдан. У Зеленського розуміють, що до такого варіанту суспільство не готове, тому не поспішають, просто ведуть розмови заради розмов.
— Путін Байдена вговорює на свій варіант повернення Донбасу. Зараз Меркель, упевнена у формулі Штайнмаєра, буде спілкуватися з президентом США. Наскільки велика небезпека, що Байден пристане на ці пропозиції?
— Якби Путін хотів повернути Донбас, це можна було б вирішити в момент. Можна було б домовитись і ввести миротворців ООН на лінію розмежування спочатку, потім на кордон. Після чого вивести війська і під наглядом ОБСЄ провести вільні й прозорі вибори. Але вірогідність цього надзвичайно низька, бо Путіна теж влаштовує вихолощена Україна: з проблемами, війною, постійним хаосом.
Та я вважаю, що у Байдена краще розуміють Україну, і розуміють, як відлуння Майдану, голос громадянського суспільства. А це суспільство абсолютно проти формули Штайнмаєра, для нього неприйнятний настільки особливий статус нині окупованих територій. Ставлення до такого варіанту в Україні — як до Мюнхенської змови, і бути імплементованим у нас цей план не зможе.
— Найбільш вірогідні наступники Меркель — Лашет і кандидат від зелених Анналена Бербок, співголова якої у партії та лідер виборчого списку Роберт Габек нещодавно побував на Донбасі, вжахнувся побаченому та заявив, що Німеччина повинна підтримати українську армію, надати нам оборонне озброєння для захисту життя як військовиків, так і цивільного населення. Чи можемо ми розраховувати на більш проукраїнську політику після вересневих виборів у Німеччині?
— Чи стане Україна предметом коаліційної угоди — тут треба враховувати багато моментів. Які сили будуть створювати коаліцію, хто стане канцлером, хто — міністром закордонних справ. Якщо якусь із цих посад посяде представник зелених — це нам на руку. Бо вони більш за всіх виступають проти «Північного потоку-2» і тут фактично можуть стати нашими союзниками. Але поки що важко спрогнозувати, хто тягтиме міжнародну політику Німеччини.
— Тобто нам поки що лишається сподіватися на краще.
— Сподіватись на диво, що зійдуться зірки, Байден не пристане на пропозицію мирного врегулювання за планом Штайнмаєра, зелені виграють виборчі перегони та будуть агресивно протистояти «Потоку»… Хоча поки що все складається проти нас.
Читайте також: «Політична шизофренія», — Лілія Шевцова про політику Росії та зустрічі Путіна з Байденом
Фото з сайту president.gov.ua
2033Читайте нас у Facebook
