«Починаю день під AC/DC»: принц Вільям про улюблену пісню принцеси Діани та свою першу дівчину

«Я можу годинами говорити про польоти»

Ще дитиною я здійснив кілька польотів на гелікоптері у Вессексі разом з моїм батьком. За штурвалом був він чи пілот, а я сидів поруч із ними попереду. Вертоліт був дуже-дуже старий, він уже давно не літає. Тоді я не зовсім розумів, яке глибоке враження справлять на мене ці польоти. Тоді я їх просто любив. Мені подарували фотографію, зроблену під час одного з таких польотів. Я повісив її на стіну у себе в кімнаті й часто роздивлявся знімок. А він ніби розмовляв зі мною, питав: «Тож яким буде твій наступний крок?»

І я зробив цей крок — почав навчання як пілот вертольота. Одразу зрозумів, що це було найкраще моє рішення. Це заняття захопило мене повністю. Це одна з тих небагатьох речей, про які я можу твердо сказати: це справді круто. Але це було просто розвагою. Я людина практична. Практичний в усьому. І прагнення отримати ліцензію пілота означало для мене те, що я хочу зробити це своєю професією. У січні 2009 року я вступив на службу до Королівських військово-повітряних сил (RAF). Після ще одного курсу тренувань став членом рятувального підрозділу RAF у Північному Вельсі. Завершивши службу в армії, я не залишив гелікоптери назавжди. У 2015 році став пілотом вертольота швидкої допомоги в East Anglian Air Ambulance. Мені довелося піти з цієї роботи через два роки, тому що я мав повністю присвятити себе виконанню обов'язків члена королівської сім'ї. Але для мене служба в RAF і у швидкій допомозі була дуже важливою частиною життя. Вона допомогла мені зрозуміти суть того, ким я прагну стати у підсумку.

«Мама, Гаррі та я їдемо в машині під пісню Тіни Тернер»

Мені було вісім років, коли мене віддали до школи Ладґроув у Беркширі. То був інтернат. Потім до нього віддали Гаррі. Ми більше проводили часу у школі, ніж удома. І після канікул нам із братом ніколи не хотілося туди повертатися. Мама, щоби підняти нам настрій, влаштовувала поїздки під музику.

Найбільше запам'ятав, як ми їхали в інтернат під пісню Тіни Тернер Simply The Best. Мама була за кермом. Ми з Гаррі сиділи позаду пристебнуті ременями безпеки. А ще в машині був офіцер поліції, який відповідав за охорону.

У машині була встановлена стереосистема. Мама врубала пісню на повну гучність і сама співала на весь голос! Вікна були відчинені. Ми з Гаррі підспівували їй із задоволенням. Наше королівське тріо, очевидно, було таким заразливим, що поліцейський не втримався й теж заспівав.

До речі, мамин метод завжди спрацьовував. Ми були настільки захоплені співом, що не встигали схаменутися, як уже опинялися на порозі інтернату, а мама махала нам рукою.

Сьогодні, коли я чую Simply The Best, відразу згадую ці поїздки, та інші моменти з мамою. І мені хочеться знову й знову крутити цю пісню, бо вона пов'язана з яскравим епізодом, який дає мені відчуття справжньої родини.

(Видання The Mail On Sunday звернулося за коментарями до колишнього офіцера поліції Кена Варфе, якого згадує принц Вільям. Варфе зараз 73 роки, і він співає у церковному хорі. «Це були справді щасливі часи. Так, у стосунках між принцом Чарльзом та принцесою Діаною вже були проблеми, але вони обидва робили все для того, щоб їхні сини цього не відчули… І хлопчикам було весело з мамою… Я пам'ятаю, як ми співали разом у машині… Принцеса тоді їздила на зеленому Jaguar XJS. Та у неї в автівці був встановлений CD, вона слухала Тіну Тернер, Кліфа Річарда іноді…» — розповів Варфе).

А ще мама возила мене та Гаррі до притулків для безхатьків. Вона хотіла, щоб ми зрозуміли, що життя — це не лише палаци з їхніми залами та слугами. За стінами палаців є інше життя. Саме воно справжнє. І там, за цими стінами, живуть люди, яким не дуже пощастило, які зіткнулися зі справжніми труднощами. І ми сиділи та слухали оповідання цих людей. Це був реальний світ.

Читайте також: «Наша мати втратила через це життя»: принци Вільям і Гаррі різко розкритикували Бі-бі-сі через інтерв'ю принцеси Діани

«Батько моєї першої дівчини зробив мене захисником природи»

З Джеккою Крейґ я познайомився у Кенії. У її батька Єна було величезне ранчо — 55 тисяч акрів — у гірській частині країни. Це було 1995 року. Ми з Гаррі гостювали в них. Зізнаюся, я закохався у Джекку. Але після закінчення Ітона я вступив до Сент-Ендрюського університету, та наші шляхи розійшлися. А там я познайомився з Кейт.

На ранчо Крейґів я був надзвичайно вражений! Єн тримав там слонів! Він робив це заради науки, заради захисту дикої природи. Мені було тоді 16 чи 17 років. І мене захопили його ідеї.

Це було щось неймовірне — торкатися слона, бачити, як ця величезна тварина лежить перед тобою та повільно дихає, як його великі ребра підіймаються та опускаються. Ми перевозили у вантажівці сплячого слона. Його гучне дихання лунало прямо в мене над вухом. То справді був неймовірний досвід. Це було круто.

Єн вважав, що людина не має права втручатися у світ дикої природи. Його ідеї були радикальними. Він вважав, що цивілізація та дика природа можуть і мають мирно співіснувати. Цілком розділити їх неможливо. І я з ним згоден.

(Джекка Крейґ, як і її батько, є затятою захисницею природи. Вона одружена, виховує двох дітей).

«Волинка? Я починаю день під AC/DC!

У мене іноді питають, під яку музику я прокидаюся. Всім відомо, що моя бабуся, Її Величність Єлизавета II, прокидається під звуки шотландської волинки. Мій ранковий вибір теж пов'язаний із Шотландією, але дещо в іншому сенсі.

В університеті я звик прокидатися під пісню Thunderstruck у виконанні рок-гурту AC/DC. Особливо — у понеділок. Немає нічого кращого, ніж ледве продерти після вік-енду очі й почати робочий тиждень під гуркіт цього важкого року! AC/DC точно тебе розбудить і налаштує на краще. Ти відчуваєш, що впораєшся з будь-якою перешкодою. А ще під цю пісню важко не затанцювати. Або хоча б притоптувати у такт.

«Мені важко зберігати серйозний вираз обличчя під час Різдвяної служби у церкві»

Зараз я стою біля церкви Святої Марії-Магдалени у Сандрінґемі. Знаходжусь якраз біля дверей, через які всі члени королівської родини зазвичай заходять усередину на Різдво. Я робив це багато разів. І в мене з цим днем пов'язано безліч спогадів. На Різдво наша сім'я, як і всі інші родини, збирається разом. Я дорослішав, зі мною дорослішали мої кузени та кузини. Але поки ми були ще дітьми, нам було нудно під час церковної служби, і ми часто кривили міни один одному. І тепер, коли я бачу тут свою рідню, то не можу втриматися від дурнуватих посмішок, згадуючи, як ми дуріли. Тому мені не вдається зберігати серйозний вираз. Добре, що у церкві ніхто не фотографує та не знімає відео!

Моє перше Різдво тут було у 1987-му. Мені тоді було п'ять років. Своїх старших дітей — Джорджа та Шарлотту — я привів сюди вперше у 2019 році. А за нами з'явилася ціла армія фотографів та телерепортерів.

Сумно усвідомлювати, що це буде перше моє Різдво без принца Філіпа… (Дід Вільяма, чоловік Єлизавети II, помер у квітні у віці 99 років. — Ред.)

То була наша сімейна традиція. Ми завжди зустрічали Різдво тут, у Сандрінґемі. Тут ростуть напрочуд гарні сосни. Обожнюю сосновий запах взимку. Він такий свіжий та бадьорий. І в мене стільки чудових спогадів, пов'язаних з дідусем та Різдвом. Філіп завжди ходив дуже швидко. Так швидко, що інші за ним не встигали. А ми з Гаррі носилися між дідом та іншими членами сім'ї. Це були веселі часи.

«Діти танцюють на кухні під пісню Шакіри Waka Waka»

Більшу частину карантину ми з дружиною та дітьми провели в Анмер-холі. Цей котедж XIX століття бабуся подарувала нам із Кейт до нашого весілля. Проводячи багато часу з дітьми, я раптом звернув увагу на те, що Джордж, Шарлотта та Луї успадкували від мене любов до музики.

Майже кожен ранок у нас починається з серйозної суперечки між Шарлоттою та Джорджем через те, яку пісню ввімкнути. Мені довелося втрутитися, як батькові сімейства, та встановити правило: один день пісню обирає Джордж, наступного дня — Шарлотта, наступного — ще хтось. Начебто правило працює. Смаки в усіх різні. Але одна з пісень зараз подобається всім нашим дітям. Це Waka Waka у виконанні Шакіри.

О, коли вона звучить, там стільки рухів стегнами! І стільки переодягань. Шарлотта особливо радіє. Вона бігає кухнею, міняючи сукні та свої балетні пачки. Вона божеволіє, а Луї слідує за сестрою та намагається її копіювати. Це такі щасливі моменти, коли діти насолоджуються танцями, співають та бешкетують. Тож можу офіційно заявити, що Шакіра посідає перше місце у моєму хіт-параді!

Читайте також: «Багато рухів стегнами»: принц Вільям розповів, чим його діти займаються вранці на кухні

Діти зараз удома, але я весь час про них думаю. Ось тут, у цьому місці, ми бачили, як зайці тікали через поле, злякавшись помаранчевого трактора. Луї схиблений на тракторах. Джорджу вони також подобаються. Їхній дідусь, принц Чарльз, часто бере онуків із собою, коли вирушає перевіряти техніку на своїй фермі. Після цих поїздок удома тільки й розмов, що про трактори.

А ще наші діти люблять тварин. Їх багато у тутешніх місцях. Ось там пасовища із вівцями. Поруч ставок, де живуть гуси та качки. Дуже гарне місце. Ось наша прогулянка й добігла кінця. Мені шкода, що діти не пішли зі мною. Зараз вони були б утомленими та нам із Кейт легко було б укласти їх спати.

«Я почувався як цуценя…»

Найнезручніший момент у моєму житті? Думаю, це було у листопаді 2013 року. Ми влаштували благодійний концерт — збирали гроші для безпритульних. Раніше цим займалася моя мама.

Ні, мені не хочеться вам розповідати цю історію! Гаразд, якщо вже розпочав… Головними зірками того шоу були Тейлор Свіфт та Джон Бон Джові. Я приїхав заздалегідь, привітався з кожним із учасників. Безліч рукостискань, багато розмов. Я намагався бути люб'язним, товариським. Зізнаюся, того дня я мав не кращий настрій. І мені це все давалося не дуже легко. Але це частина моєї роботи. Я мріяв тільки про одне — аби швидше все закінчилося. Ще кілька хвилин побуду на банкеті, а потім тихенько змиюся. Навіть уявити не міг, що станеться насправді!

Я сидів біля Тейлор Свіфт. Її крісло було ліворуч від мене. На сцену виходить Джон Бон Джові та починає співати свою першу пісню. Раптом він замовкає, і в цій тиші Тейлор повертається до мене, кладе свою руку на мою, дивиться прямо в очі та голосно каже: «Давай, Вільяме! Ходімо на сцену та заспіваймо разом!»

Досі не можу зрозуміти, що на мене найшло. Чесно, навіть зараз червонію, згадуючи, що сталося далі. Не можу зрозуміти, як поступився їй. З іншого боку, багато хто мене зрозуміє. Коли Тейлор Свіфт дивиться тобі у вічі, торкається тебе й промовляє: «Ходімо зі мною…» Хто ж тут не піддасться?! І я, немов щеня, встав і пішов. Промимрив щось на кшталт: «Так, добре, це чудова ідея. Я йду…»

На сцену піднявся, перебуваючи у якомусь трансі. І в цьому ж стані заспівав разом із Джоном його хіт Livin' On A Prayer. І лише після цього прокинувся! Продовжую співати, а в голові пульсує думка: «Невже я стою на сцені з Джоном Бон Джові, і ми співаємо його найкращий хіт, а я навіть не пам'ятаю слів?!»

Але в залі люди були у захваті. Усі схопилися й кричали. Оплески були оглушливі. І я подумав: «Якщо людям подобається, нехай так і буде — я продовжую співати. Адже цей вечір влаштований для них». Після цього згадав слова пісні та намагався щосили. Проте зізнаюся, що сухою на мені тоді залишилася тільки моя чорна краватка. Я спітнів від хвилювання та збентеження. Багато хто чомусь думає, що я почуваюся на сцені впевнено та комфортно. Так і є, коли говорю промови. Але я не звик співати!

З іншого боку, іноді корисно виходити з зони комфорту. Отримати струс. Думаю, сьогодні ми набагато частіше всі опиняємося на уявній сцені. Цьому сприяє популярність соцмереж. Ми переживаємо, який вигляд маємо на фотографіях, що інші користувачі подумають про наші пости. Що пишуть про мене? Про мій одяг? Усе це створює додатковий психологічний пресинг. Але це не дуже й страшно насправді. Головне, як мені здається, не ставитися до цього та до себе занадто серйозно. Іноді корисно сказати собі: сьогодні можна розслабитися.

Нагадаємо, що нещодавно британська королівська родина посварилася з телеканалом Бі-бі-сі через новий документальний фільм «Принци та преса», присвячений принцам Вільяму та Гаррі та «інформаційним війнам» між ними.

Фото у заголовку Daily Mail

8037

Читайте нас у Facebook