Храмовий комплекс неймовірної краси у Камбоджі: як людство дізналось про Ангкор-Ват
20 січня 1972 р. Почалася друга хвиля арештів дисидентів в Україні.
21 січня 1796 р. Англійський лікар Едвард Дженнер розробив метод вакцинації від віспи.
23 січня 1960 р. Жак Пікар і Дон Уолш на батискафі «Трієст» дісталися дна найглибшої у Світовому океані западини, досягнувши рекордної глибини 10 тисяч 916 метрів.
26 січня 1802 р. Створена бібліотека Конгресу США, яка нині налічує понад 30 мільйонів книг.
Першими європейцями, які побачили величний камбоджійский храм Ангкор-Ват, стали португальські монахи Діогу ду Коуту (1550 рік) та Антоніу да Мадалена (1586), який залишив спогади: «Описати храм пером неможливо — він не схожий на жодну іншу споруду в світі. У неї є вежі і всі тонкощі, які людський геній тільки може собі уявити». Але по-справжньому відкрив храм для людства французький мандрівник Анрі Муо. Це сталося 22 січня 1861 року.
Муо прожив всього 35 років, але встиг попрацювати викладачем французької мови у військовій школі в Санкт-Петербурзі, об`їхати пів Європи, опанувати орнітологію і конхіологію (науку про молюски, що мають мушлю), помандрувати Сіамом (нині Таїланд), Лаосом і Камбоджею. Коли перед ним вперше відкрився Ангкор-Ват, Муо не міг повірити, що бачить таке на власні очі: «В блакитній глибині неба, в буйній зелені лісів, у своїй незапланованій самотності, ці грандіозні лінії елегантної і величної архітектури, здавалося, з першого погляду намалювали мені гігантські контури гробниці цілого вимерлого народу». У своїй книзі «Подорож до королівств Сіам, Камбоджа, Лаос та інші країни Індокитаю» Муо розповідає, що розпитував місцевих про те, хто міг побудувати таке. Йому відповідали, що це були давні гіганти або ангели. «Вигляд цього храму забирає розум, на нього дивляться і мовчать. Бо де знайти слова, щоб описати архітектурний шедевр, який не має рівних на планеті? Золото, прикраси майже повністю зникли зі споруди, не залишилося нічого, крім каміння, але які красномовні ці камені!» — писав Муо, зізнаючись, що це відкриття вартувало того, щоб жити.
Ангкор-Ват — найбільший храмовий комплекс планети, побудований в ХІІ столітті. Він присвячений богу Вішну і споруджений в стародавній столиці кхмерів Ангкор (звідси і назва). У той час кількість жителів в місті досягала 500 тисяч, воно було одним з найбільших міст на Землі. Вішну — один з головних богів в індусів, який відповідає за світобудову і мешкає на високій горі Меру (житло всіх богів). До складу Меру входить п`ять вершин, тому храмовий комплекс складається з п’яти веж (центральна, найвища — 65 метрів). Ангкор-Ват вважався місцем проживання богів, увійти туди могли тільки вищі чини релігійної та політичної знаті. Також це було місце поховання царів.
Комплекс займає площу близько 200 гектарів і має форму прямокутника. Його оточує стіна заввишки 4,5 метра, а також рів з водою завширшки 200 метрів. Увійти в комплекс можна через одну з чотирьох надбрамних веж, розташованих по частинах світу і з’єднаних між собою галереями. Ці галереї дуже широкі, крізь них можуть пройти слони, тому їх називали слонячими воротами. Західні ворота є центральними, мають найвищу вежу. Від неї до храму, що розташований в центрі, веде 350-метрова широка дорога зі скульптурами семиголових змій по боках. Дорога має шість спусків в місто, всюди видно мальовничі водойми.
В архітектурі скульптури і барельєфи на теми індуїстської міфології займають особливе місце, їх тут безліч. Навколо храму розташовані триярусні галереї. На першому ярусі можна побачити 8 величезних панно, на яких зображені сцени з міфології, на другому — встановлено понад 2 000 фігур небесних дів. Кожен сантиметр поверхні оброблений різьбленням, всюди зображення драконів, слонів, буйволів, колісниць з воїнами, танцюючих дівчат.
.jpg "Барельєфи Ангкор-Вата")
Кам’яні блоки привозилися здалеку, їх сплавляли по річці з каменоломень, всього було привезено понад 5 мільйонів тонн. Експерти підрахували, що з використанням сучасних технологій на будівництво комплексу пішло б понад 100 років, а в ХІІ столітті Ангкор-Ват побудували менш ніж за 40 років.
Якщо сам храм побудований з якісного каменю і зберігся до наших днів, то навколишні споруди, зроблені з нетривких матеріалів, практично повністю зруйновані — лише де-не-де видно обриси вулиць, зарослих деревами. За минулі століття комплекс неодноразово був розграбований, і багато чого безповоротно втрачено.
З 1986 по 1992 рік у Ангкор-Ваті проводилися реставраційні роботи. З 1990-х збільшився потік туристів. Храм став частиною комплексу Світової спадщини, який частково надав фінансування й заохотив уряд Камбоджі до захисту пам’ятки. Ангкор-Ват є національною гордістю і з 1863 року зображається на прапорі Камбоджі.
2317
Читайте нас у Facebook
