«В рік різниця між довжиною ніжок у сина була 9 сантиметрів»: проблему вирішили завдяки унікальним операціям ортопеда Віталія Веклича

Ще до народження сина, на 30-му тижні вагітності, Олена дізналась, що з ніжками у дитини проблеми.

— Перед пологами психологічно я до цього вже була готова, ми з чоловіком не сумнівалися, що треба шукати лікарів, щоб виправити дефекти ніжок: кісточки виявилися вкороченими, малої гомілкової взагалі не було, — згадує Олена, мама чотирирічного Костика.

— Коли ви вперше побачили сина, цей дефект впадав у вічі?

— Ні. Права ніжка була трохи тоншою через те, що не мала однієї кісточки, а вкорочення складало лише півтора сантиметри. Після виписки з пологового будинку ми показали дитину ортопедам у Дніпрі, і вони порадили в три місяці загіпсувати ніжку. А коли я запитала, чи знадобиться операція, то почула, що в подальшому, через три-чотири роки, можна починати подовжувати ніжку з допомогою апарата Ілізарова. У дитячих ортопедів ми були під постійним наглядом, але не розуміли, чим зарадити дитині. Відставання ніжки стрімко наростало: в шість місяців в порівнянні зі здоровою воно складало вже п’ять сантиметрів. Чекати далі? В цьому не було сенсу.

— І ви почали шукати інших лікарів…

— Так. Знайомі кияни розповіли про ортопеда Віталія Веклича («ФАКТИ» не раз писали про його унікальні методики. — Ред.). Ми поїхали на консультацію. Лікар одразу, навіть не подивившись спочатку на рентгенівські знімки, визначив усі вади ніжок, які були у дитини, розказав про свій досвід у лікуванні таких дітей.

Ми були вражені. Операцію Віталій Вікторович порадив зробити, коли дитині буде один рік. Робити її одразу лікар не ризикнув: необхідно було виконати надто складне комплексне втручання.

— Ви погодились?

— Ми були раді, що Віталій Вікторович візьметься виправити ситуацію. Адже інші ортопеди не змогли продемонструвати нам жодного вдалого випадку лікування подібної патології. А в багатьох країнах світу дітям з подібною патологією пропонують ампутацію стопи і протезування. Хіба життя з протезом може бути найкращим виходом з ситуації? Адже є можливість виростити кісточки ноги. Хоча на це, як каже лікар, знадобиться понад 15 років — весь час, доки ростиме здорова ніжка.

Звичайно, я переживала. А чоловік був налаштований рішуче: «Син маленький, він легко перенесе втручання і навіть про нього не згадає». Те саме сказав і свекор: «Навіть якщо буде боляче, це минеться. А от якщо не виправите дефект, в десять років син вас спитає, чому ви, батьки, нічого не зробили, щоб я був таким, як інші діти?» Саме так могло статися.

— Як Костя переніс першу операцію?

— Під час неї Віталій Вікторович встановив апарати зовнішньої фіксації на стегно та гомілку. Відставання ніжки було майже дев’ять сантиметрів. Через дисплазію довелося прооперувати кульшовий суглоб, поставити в правильне положення коліно, стопу.

Наступного дня після операції син вже повзав по кімнаті. Лікар показав, як підкручувати гвинти в апаратах, щоб нарощувати кістковий мозоль. Це тривалий процес. Апарати стояли у сина сім місяців, і за цей час вдалося виростити ніжку на вісім (!) сантиметрів. Синхронно відбувався й ріст судин, зв’язок, м’язів.

Коли апарати зняли, Костя швидко відчув свободу, зміг ходити, спочатку тримаючись за мою руку, а потім і сам. Ми розуміли, що лікування триватиме довго, але перші результати вражаючі й дають надію на те, що син не буде відчувати себе інвалідом.

«Син дорослішає, і ми можемо пояснити йому, чому зараз треба ходити в апаратах»

Завдяки першій операції, яку Віталій Веклич виконав Кості, коли тому був один рік, вдалося подовжити ніжку на вісім сантиметрі. Апарат зовнішньої фіксації, з допомогою якого відбувався цей процес, хлопчику довелося носити сім місяців. Зараз дитині встановили апарат повторно, щоб знову наростити кісточки.

— Другу операцію син психологічно переніс важче: переживав, боявся, не одразу зміг стати на ніжку, — розповідає мама хлопчика Олена. — Костя дуже скучив за дитячим садочком — дітьми й вихователями. Треба було пояснювати, що права ніжка хворіє, її необхідно лікувати, щоб вона нормально ходила. А до садочка син неодмінно повернеться. Лікування вимагає терпіння і від нас, і від Кості. Він потроху дорослішає, тому наші аргументи вже спрацьовують. Костя більше грається зі старшим братом (йому десять). Хлопці знаходять спільну мову. Звичайні діти і не відрізняються один від одного.

Якби батьки Кості були менш активними, тобто повірили місцевим лікарям і чекали, доки дитині виповниться чотири-п'ять років, допомогти хлопчику, використовуючи методику Віталія Веклича, було б дуже складно, а якщо відверто, практично неможливо. Це підтверджує досвід лікаря.

— Так сталося, що майже одночасно до мене на консультацію приїхали дві сім’ї, в яких діти народилися з подібною патологією — вкороченими кістками на одній нозі, а при цьому звичайними стопами, — розповідає відомий ортопед Віталій Веклич. — Я все пояснив батькам: розповів, що найважливіший період для того, щоб подовжити ніжку, — до трьох років. Тому що в цей час дитина стрімко росте. Якщо буде подовжуватись кісточка, то разом з нею будуть рости шкіра, м’язи, судини, сухожилки, тобто всі інші структури. Потім дитина росте повільніше, і, якщо запізнитись з першою операцією, повністю подолати різницю між ніжками ми не зможемо.

— Костю ви прооперували, коли йому був один рік…

— Так. Його батьки зважились на операцію. Результат лікування, на мою думку, дуже хороший. А от інша сім’я, з Житомирщини, зникла з мого поля зору на три роки. Дитину привезли нещодавно, і мені дуже прикро було, коли я побачив, що вкорочення ніжки становить вже 15 (!) сантиметрів. Мама хлопчика просто благала мене хоч трохи покращити ситуацію, зменшити різницю між ніжками.

— Це можна зробити?

— Не розраховую на те, що ваду вдасться прибрати повністю, але зроблю все, що від мене залежить.

«Першому пацієнту, якому я подовжив ніжку через вроджену ваду, зараз 29 років»

…Матеріал про надзвичайно талановитого лікаря Віталія Веклича «ФАКТИ» опублікували в грудні 1999 року. Це історія семирічного Сашка Ковальчука, у якого була вроджена вада ніжки: довжина стегнової кістки складала всього кілька сантиметрів. Коли ми з ним познайомилися, ніжки у хлопчика вже були однакові, бо за шість років лікування Віталій Вікторович подовжив хвору кінцівку на 25 сантиметрів.

— Це був перший в Україні пацієнт, якому в віці одного року я за своєю методикою зробив операцію з приводу такої вродженої вади, — згадує Віталій Веклич. — Працював тоді в Інституті травматології і ортопедії. Таких маленьких пацієнтів там ще не оперували. Мені навіть довелося з батьками хлопчика скласти легенду, начебто вони мої родичі, і взяти на себе всю відповідальність за можливі наслідки, щоб керівництво інституту дало дозвіл на операцію. Але у мене була внутрішня впевненість у тому, що саме так можна допомогти дитині.

— Ви застосували методику лікаря Ілізарова?

— Частково. Мене дуже зацікавили винайдені ним конструкції для зовнішньої фіксації кісток. Я навіть побував у клініці Ілізарова в Кургані, щоб освоїти цей метод. Але там секретів не розкривали, і доводилося самому читати, аналізувати, винаходити нові інструменти. Принцип зовнішньої фіксації, який дозволяє без розрізу м’яких тканин закріпляти кістки, — це основний підхід.

— Як відбувається подовження кістки?

— Під рентген-контролем через проколи вводимо спеціальний інструмент і робимо штучний перелом кістки — розрізаємо її. А потім фіксуємо так, щоб у місці перелому був невеличкий проміжок: тут має утворитися кісткова мозоль. Це відбувається на п’ятий — сьомий день після операції. Тоді ми починаємо розтягувати мозоль з допомогою апарату зовнішньої фіксації (підкручувати спеціальні гвинти) — на півтора міліметра щодня. За місяць можна подовжити кінцівку в середньому на 4,5 сантиметра. Протягом першого курсу лікування вдається досягти результату 8—10 сантиметрів.

— А кістка виростає досить міцна? Вона ж має витримати навантаження тіла…

— Так. Нарощена кістка навіть міцніша, бо трохи товща за звичайну. Досвід показує, що вона не ламається.

— Лікування триває майже 15 років?

— При такій вродженій патології — так. Звичайно, шаблонів немає. Все індивідуально. Сашку ми виконували операції щороку. Це близько 15 втручань. Зараз намагаємося робити більші інтервали між операціями.

— Пам'ятаєте фото двох хлопчиків, ваших пацієнтів, яке ми опублікували в газеті у 1999 році як ілюстрацію до матеріалу про вашу хірургічну методику?

— Звичайно. Я вважаю її фотодокументом: на ній Саші Ковальчуку сім років, він з однаковими ніжками. А поряд — десятирічний хлопчик, батькам якого лікарі радили відкласти операцію. Платформа на одному черевику 30 (!) сантиметрів.

— За всі ці роки ніде в світі так і не навчились виправляти подібні вади, хоча я регулярно виступаю на міжнародних конференціях і знайомлю колег зі своєю методикою, — продовжує Віталій Вікторович. - За кордоном застосовують інший метод: ампутацію стопи і протезування кінцівки. Для лікарів це простіше. Для людини — тяжка інвалідність. Без операції й протезування різниця між довжиною ніг може скласти близько 50 сантиметрів і більше.

На щастя, з героєм публікації «ФАКТІВ» Сашком Ковальчуком такого не сталося. Зараз йому 29 років. Ніхто й здогадатись не зможе, що з ногою у нього були проблеми.

Я запитала у Олександра, як склалося його життя.

— У мене все добре, — говорить Олександр Ковальчук. — Живу у Вінниці, працюю в галузі економічної кібернетики. Займаюся спортом — неодноразовий чемпіон України з пауерліфтінгу. А на весілля, звичайно, запросив свого лікаря — Віталія Веклича. Ми з дружиною були дуже раді з ним зустрітися.

Раніше під час прямої лінії «ФАКТІВ» ортопед-травматолог Дмитро Яровий пояснив, як лікувати суглобові болі після ковіду та коли потрібно замінити уражений суглоб ендопротезом.

1670

Читайте нас у Facebook