ПОИСК
Україна

Я впевнена, що скоро помру: крик відчаю з Маріуполя

16:05 20 березня 2022
Маріуполь

Саме по Маріуполю росіяни скидають найбільшу кількість бомб на добу, пише Telegram-канал «Азов-Маріуполь». «За підрахунками Пентагону, російська авіація здійснює близько 200 літаково-вертолітних вильотів на день на територію України, понад 100 припадає лише на Маріуполь. Вдумайтеся: протягом місяця кожен день. Літаки поперемінно літають над містом, скидаючи бомби кожні 10−15 хвилин». Окрім цього, постійні атаки артилерії, танків, РСЗВ… Кораблі обстрілюють Маріуполь… Тільки уявіть, скільки смертей приносить кожен ворожий удар… А скільки страждань, що повільно вмирають під завалами, думаючи, що про них забув світ, що їх не чує Україна…"

Ось як описує те, що відбувається, мешканка міста-героя Надія Сухорукова. Наводимо її текст у Facebook повністю.

«Я виходжу на вулицю в перервах між бомбардуваннями. Мені потрібно вигуляти собаку. Вона постійно скигліть, тремтить і ховається за мої ноги. Мені весь час хочеться спати. Мій двір в оточенні багатоповерхівок тихий і мертвий. Я вже не боюся дивитися довкола.

Навпаки, догоряє під'їзд сто п'ятого будинку. Полум'я зжерло п'ять поверхів і повільно жує шостий. В кімнаті вогонь горить обережно, як у каміні. Чорні обвуглені вікна стоять без шибок. З них, як язики, вивалюються обгризені полум'ям фіранки. Я дивлюся на це спокійно та приречено.
Я впевнена, що скоро помру. Це питання кількох днів. У цьому місті всі постійно чекають на смерть. Мені тільки хочеться, щоб вона була не дуже страшною. Три дні тому до нас приходив друг мого старшого племінника та розповідав, що було пряме потрапляння до пожежної частини. Загинули хлопці-рятувальники. Однією жінці відірвало руку, ногу та голову. Я мрію, щоб мої частини тіла залишилися на місці навіть після вибуху авіабомби. Не знаю чому, але мені це здається важливим. Хоча, з іншого боку, ховати під час бойових дій все одно не будуть. Так нам відповіли поліцейські, коли ми зловили їх на вулиці і спитали, що робити з мертвою бабусею нашого знайомого. Вони порадили покласти її на балкон. Цікаво, на скільких балконах лежать мертві тіла?
Наш будинок на проспекті Миру єдиний без прямих влучень. Його двічі по дотичній зачепило снарядами, у деяких квартирах вилетіли шибки, але він майже не постраждав і в порівнянні з іншими будинками виглядає щасливчиком.
Увесь двір покритий кількома шарами попелу, скла, пластику та металевих уламків. Я намагаюся не дивитись на залізну дурепу, що прилетіла на дитячий майданчик. Думаю, це ракета, а може, міна. Мені байдуже, просто неприємно. У вікні третього поверху бачу чиєсь обличчя і мене пересмикує. Виявляється, я боюсь живих людей.
Мій собака починає вити й я розумію, що зараз знову стрілятимуть. Я стою вдень на вулиці, а довкола цвинтарна тиша. Немає ані машин, ані голосів, ані дітей, ані бабусь на лавках. Помер вітер. Кілька людей тут все ж таки є. Вони лежать збоку будинку та на стоянці, накриті верхнім одягом. Я не хочу на них дивитись. Боюся, що побачу когось із знайомих.
Все життя в моєму місті зараз тліє у підвалах. Воно схоже на свічку у нашому відсіку. Погасити її — нічого робити. Будь-яка вібрація або вітерець і настане пітьма. Я намагаюся заплакати, але мені не виходить. Мені шкода себе, моїх рідних, мого чоловіка, сусідів, друзів. Я повертаюсь у підвал і слухаю там мерзенний залізний скрегіт. Минуло два тижні, а я вже не вірю, що колись було інше життя.
У Маріуполі у підвалі продовжують сидіти люди. З кожним днем їм все важче виживати. Вони не мають води, їжі, світла, вони навіть не можуть вийти на вулицю через постійні обстріли. Маріупольці мають жити. Допоможіть їм. Розкажіть про це. Нехай усі знають, що мирних людей продовжують убивати".

Раніше «ФАКТИ» писали, що нелюди розстріляли колону біженців із Маріуполя.

1601

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів