«Він був для мене всім світом»: дружина про вертолітника-аса Олександра Григор’єва з позивним «Шумахер»

Олександр Григор'єв із міста Броди був одним із найдосвідченіших українських вертолітників. Він пройшов шлях від льотчика-штурмана до начальника служби безпеки польотів 16-ої окремої бригади армійської авіації. Офіцер неодноразово брав участь у миротворчих місіях й один з небагатьох, хто виконував посадку у кратер вулкана Ньямлагіра у Конго. Від 2014 року військовий льотчик виконував завдання на Донбасі, врятувавши тим сотні побратимів. А вдома він кожну хвилину віддавав найдорожчим — дружині та сину. Загинув боєць з позивним «Шумахер» 28 лютого під час виконання бойового вильоту біля селища Макарів на Київщині (через яке рашистська армада намагалася прорватися до столиці України). У його вертоліт влучила ворожа ракета… За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента Олександру Григор'єву посмертно надано звання Герой України.

— Олександр — син військовослужбовця, батько його був зв’язківцем на літаках «Іл», — розповіла «ФАКТАМ» дружина загиблого Тетяна Григор'єва. — Спочатку родина, у якій є ще старша сестра, мешкала у Литві, після того переїхала у Мелітополь, де й Сашко пішов до школи. Вибір стати льотчиком-штурманом коханий зробив самостійно, він був цілеспрямованим та наполегливим. Маючи відмінну спортивну форму та високий рівень знань, з першого разу вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба.

Олександр був курсантом, коли ми з ним зустрілись у спільній компанії, хоча про існування один одного знали давно, наші будинки у Мелітополі знаходились по сусідству. Коханий відразу підкорив моє серце. Чим? Своєю неймовірною усмішкою. У ній було стільки любові, теплоти та ніжності. Я не могла встояти. То ж ми почали зустрічатись. Коли ж після закінчення університету Олександра розподілили служити у Броди, я вирушила за ним. Невдовзі ми розписались й стали батьками сина Максима, якому вже 12 років. Я всю себе віддавала сину та чоловіку, дбала про наше сімейне гніздечко. За всі роки подружнього життя ми жодного разу не сказали один до одного поганого слова. Для мене Саша був «пташечкою»…"

Олександр Григор'єв брав участь у миротворчих місіях в Ліберії та Конго, постійно покращував майстерність під час навчань, був інструктором. Коли ж у 2014 році почалась антитерористична операція, він евакуйовував поранених військовослужбовців та цивільних.

— Попри те, що українські військові, на жаль, зазнавали і втрат, я чомусь завжди була впевнена у своєму коханому Олександрі, — продовжує Тетяна. — Він був справжній ас, у нього завжди все було добре. Недарма ж він мав позивний «Шумахер» — тобто профі. Отримав його через любов до «Формули -1». Крім того, чоловік займався велогонкою. А я, як надійний тил, підтримувала кожну шалену ідею чоловіка й готова була з ним підкорити весь світ. А як виявилось, всім цим світом був для мене мій Саша… Ми багато мандрували.

За словами співрозмовниці, від 24 лютого чоловік виконував бойові завдання у складі екіпажу вертольота Мі-8. Маючи неабиякий досвід та навички, літав і вночі. Коли ж траплялась вільна хвилина, писав дружині. Але навіть бувши в пеклі війни він все одно більше турбувався про родину та просив берегти себе… А себе не зміг.

— Ми були більше, ніж друзі, з Олександром, — каже про побратима вертолітник Василь Мулік. — Я хрестив його сина, він хрестив мою доньку. Ми знайомі вже двадцять два роки. Разом вчилися, разом літали, разом моталися по аеродромах-полігонах-навчаннях. Разом намотували гвинтокрилі кілометри над ліберійськими джунглями та узбережжям Атлантики. Змінювали один одного в африканських місіях-ротаціях. Разом літали в АТО/ООС. І від першого дня широкомасштабного вторгнення — разом випалювали колони русні. «Шумахер» — профі. Найвищої проби професіонал. Талант. Інструктор. Один із дуже небагатьох українських вертолітників, хто виконував посадку у кратер вулкана Ньямлагіра у Конго.

Олександр Григор’єв загинув 28 лютого 2022 року під час бойового вильоту під Києвом біля селища Макарів. Я — ведучий, «Шумахер» — ведений. Раптово, з-за лісу вискочили на колону ворогів і як слід «дали» їм. Але й у відповідь отримали. Дуже сильно. Критично. Ми вже відходили, хоч і суттєво пошкоджені обоє, але — на куражі, на адреналіні. Ми весело перемовлялися про те, як вдарили по окупантах, проте за три хвилини Олександр Григор'єв зник з ефіру назавжди. І докричатися до нього я не зміг. І знайти його борт — не зміг. Понад місяць та територія, де впав гвинтокрил, була під окупацією. Лише коли Збройні Сили України звільнили Київщину від ворога, з'явилася можливість розшукати екіпаж. Я зміг виїхати на місце катастрофи, знайти тимчасове поховання військових біля місцевого храму та привезти екіпаж «Шумахера» додому.

16 квітня Олександра Григор'єва, льотчика-штурмана Василя Гнатюка та бортового техніка Дмитра Нестерука поховали поруч у Бродах на Львівщині…

Читайте також: «Завдяки його мужності уникнули більшого числа жертв»: українці просять надати звання «Герой України» 22-річному розвіднику посмертно

2349

Читайте нас у Facebook