ПОИСК
Україна

«Син в останню мить закрив своїм тілом побратима — нашого земляка»: відразу четверо нацгвардійців загинули на Луганщині

12:20 18 липня 2022
Михайло Богачук

Відразу четверо бійців полку Національної гвардії України (що відомий за старою назвою «Ягуар») з Калинівської громади Вінниччини загинули на Луганщині. Гвардійці боронили міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Про героїзм хлопців та останній у житті подвиг одного з них розповіли їхні бойові побратими та батько загиблого офіцера.

«На Луганщині ми за добу вистрілювали сотні снарядів…»

— Ворожі обстріли обірвали життя старшого лейтенанта Михайла Богачука, лейтенанта Вадима Варави, старшого солдата Івана Федоренка та солдата Дмитра Лещенка, — повідомили «ФАКТАМ» у пресслужбі Калинівської міської ради. — Іван Федоренко народився 8 лютого 1992 року у Корделівці. Після закінчення школи навчався у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту. У 2014 році проходив військову службу по мобілізації. Вдруге на захист України герой пішов відразу ж після повномасштабного вторгнення росії в Україну. У загиблого героя залишилися мати та молодша сестра.

Загиблий Іван Федоренко (фото надане Калинівською міською радою)

Дмитро Лещенко народився 7 серпня 1991 року у Калинівці. Після закінчення школи навчався у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту в одній групі з Іваном Федоренком. Після одруження проживав у Мончинцях. У загиблого залишилися батьки, п’ятирічний син та дружина.

Загиблий Дмитро Лещенко (фото надане Калинівською міською радою)

Старший лейтенант Михайло Богачук народився 16 листопада 1994 року у селі Іванів Калинівського району. Після закінчення школи навчався у Національній академії Національної гвардії України, має дев’ятирічний стаж військової служби. У героя залишилися батьки та сестра.

Останнє фото Михайла Богачука (крайній ліворуч), зроблене за 20 хвилин до загибелі. Двоє хлопців поруч із ним вижили

Лейтенант Вадим Варава народився 24 листопада 1987 року у м. Дрездені в Німеччині. Після закінчення школи навчався в Національній академії сухопутних військ імені П. Сагайдачного. Чотирнадцять років вірно служив Україні.

Загиблий Вадим Варава (фото надане Калинівською міською радою)

— Хлопці служили у роті артилеристів самохідних артилерійських установок, — розповів «ФАКТАМ» головний сержант роти нацгвардійців-артилеристів Ярослав. — Ми спільно із побратимами зі Збройних Сил України стримували вогнем наступ ворога на міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Бої дуже важкі. Було, що за добу вистрілювали кілька сотень снарядів і постійно міняли позиції. Інколи днювали й ночували у наших «саушках». Бо ж і росіяни були розлютовані величезними втратами від нашого вогню і самі оголосили «полювання» на нас.

Головний сержант Ярослав, бойовий побратим загиблих (фото надане пресслужбою в/ч Національної гвардії України)

Вадим Варава був командиром нашої роти. Він раніше служив у нацгвардійському навчальному центрі, а згодом закінчив вже військову академію саме за «артилерійським» фахом. Михайло — заступник командира роти по роботі з особовим складом. Ще у 2018 році ми разом служили в зоні АТО, де він був старшим на блокпосту. Бійці Іван та Дмитро — мобілізовані, зв’язківці. Навіть у самому пеклі війни вони тримали зв'язок на «відмінно».

«У наш командно-спостережний пункт прилетіла ракета…»

— Трагедія сталась близько 10-ї ранку, — продовжує розповідь нацгвардієць Ярослав. - Тоді наші бійці та офіцери зібрались на командно-спостережному пункті у невеликій будівлі задля вирішення службових питань. І був раптовий ракетний удар… Прилетіла одна ракета. Боєць Дмитро Лещенко та старший лейтенант Михайло Богачук загинули відразу… Лейтенант Вадим Варава, наш командир, та боєць Іван Федоренко померли під час надання медичної допомоги. На жаль, ми втратили кращих з кращих хлопців.

Але повірте, що за їхню смерть ворог заплатив і досі платить в рази вищу ціну. Бо ми вже й того дня після загибелі побратимів «кидали» росіянам та їхнім прихвосням дружні «подарунки» із написами «За Вадима», «За Михайла», «За Івана», «За Дмитра». А зараз ще кидаємо окремі «подарунки» — помсту за варварське бомбардування Вінниці.

Відео бойової роботи артилеристів НГУ

Наш колектив із мобілізованих, контрактників, кадрових офіцерів та офіцерів запасу утворився у перші дні широкомасштабної війни. Хлопці — всі різні за віком, освітою, характером, поглядами на життя. Але завдяки нашим командирам Вадиму та Михайлу це був справжній дружній та злагоджений організм. Пам’ятаю дні народження пацанів на фронті. Замість торту — солодка булочка чи круасан або печиво, замість свічок — сірники! І головне — щирі привітання, посмішки, побажання. Наші офіцери пам’ятали за кожного бійця.

Ми вже пройшли пекло боїв на Київщині, коли захищали села уздовж Житомирської траси. З 25 лютого десь до 2 квітня ми працювали там у режимі «нон-стоп» вдень і вночі. Пам’ятаю найзапекліші бої неподалік села Бузова. Там відділення наших спецпризначенців дало бій кільком десяткам озброєних до зубів росіян із бронетехнікою. Ми допомагали нашим побратимам. Вадим та Михайло були, як завжди, попереду, хлопці-зв'язківці Іван та Дмитро — теж на висоті!

Якщо в середньому за добу ми витрачали до 50 снарядів, то за кілька годин цього бою — більше сотні вистріляла кожна гаубиця. І завдяки нашим офіцерам та злагодженості колективу ми виграли бій та врятували хлопців! Звісно, ворог полював на нас і на Київщині. «Накривали» позиції. Були у нас і поранені. Але без загиблих. Проте бої на Київщині виявились «квіточками» у порівнянні з Луганською областю. Тож величезний багаж знань та досвіду неабияк допомагає нам досі. Вічна пам’ять та вічна слава хлопцям! Ми ще й надалі будемо мстити за вас усіх!

Читайте також: Діти більше ніколи не зможуть обійняти тата: у Рівному попрощалася з українськими воїнами, які загинули на сході

«Син та дружина священника московського патріархату навіть не соромились реготати під час скорботної служби»

Батько старшого лейтенанта Михайла Богачука згадує про останній подвиг молодого офіцера.

— Син в останню мить закрив своїм тілом підлеглого — нашого земляка, односельця, який сам попросився до підрозділу Михайла, — розповів «ФАКТАМ» батько загиблого офіцера Володимир Богачук. — Боєць отримав травми й поранення рук, ніг, тіла, але таки вижив у тому пеклі під ракетним ударом. Вже згодом, на похороні він із побратимами скупими чоловічими слізьми плакав над труною Михайла — свого рятівника. Ось так Мишко вчинив свій останній у житті подвиг.

Побратими Михайла розповідали, що, скоріш за все, їх «здали» місцеві прихильники росіян та сепаратистів… Бо коло їхньої бази наче вештались то якась дівчина, то підозрілий дідок. А напередодні обстрілу «гості» кудись зникли. Тому росіяни й вдарили по тому будинку високоточною ракетою. Фактично мого сина вбили двічі. Вперше, коли зрадили та здали. Вдруге — коли вбили фізично.

— Ми — проста сільська родина. Михайло з відзнакою закінчив сільську школу. Перед талановитим, розумним, фізично загартованим юнаком були відкриті усі двері. Але син обрав кар’єру військового, — із сумом згадує Володимир Богачук. — Спершу закінчив водійські курси. Далі у 2012 році пішов на строкову службу до нашої частини тоді ще внутрішніх військ МВС України, калинівського «Ягуару». Гідно відслужив належний рік, а далі отримав направлення на навчання до Харковської академії — Національної гвардії України.

Михайло Богачук з рідними (фото з сімейного альбому Михайла Богачука)

Поруч із сином вчились хлопці з Києва, Чернігова, Харкова, інших великих міст, військових династій. І він, простий сільський юнак. Михайло вчився на відмінно. Закінчив «бойовий» факультет вже Національної гвардії України із відзнакою і восени 2017 року повернувся до рідної частини офіцером. Ним пишалось усе наше село. Син неодноразово їздив до зони АТО захищати Україну. Але шкодував, що бійцям наказують лише стояти на блокпостах. Він прагнув в окопи. Далі Михайло став вже офіцером роти артилеристів-самохідників.

Коли почалось відкрите вторгнення росії до України він перебував вдома після чергового повернення із зони ООС. І вранці пролунав тривожний дзвінок. Так Михайло вирушив знову на війну. Тоді я ще був на заробітках за кордоном. Син особливо нічого мені не розповідав. На жаль, це відрядження стало для Михайла останнім. Приголомшливу новину мені повідомив сільський голова, який теж дуже добре знає нашу родину.

16 листопада Михайлу виповнилось б лише 28 років. Син так і не встигнув одружитись. Михайло дуже захоплювався спортом, особливо футболом. Полюбляв й рибалити у рідкісні вільні від служби хвилини. А ще захоплювався зброєю та полюванням. Планував врешті придбати собі рушницю, аби гуляти нашими полями. І не обов’язково добувати трофеї…

Володимир Богачук із сумом каже: на жаль, сина навіть й після смерті морально вбили. Вже втретє… І не лише його, а й рідних і близьких, сільську громаду, друзів, бойових побратимів…

— Михайла провели в останню путь рідним селом тисячі людей. Відспівували сина у місцевому Свято-Миколаївському храмі. І місцевий священник московського патріархату, до речі, наш давній знайомий, спершу навіть не пускав усіх бажаючих попрощатись із Михайлом. А син та дружина батюшки навіть не соромились реготати під час скорботної служби, так що свідки вимушені були робити їм зауваження. Але ті якось не особливо на них реагували.

Більше того, коли побратими Михайла, фронтовики-ветерани, капелан Юрій Волощук, йшли почергово попрощатись із сином, хтось із «групи підтримки» нашого попа сказав вголос: «Диви, вже вся нечисть злітається!» Це вони наших захисників, які боронять Україну від «руского мира», обізвали «нечистю»? А можливо, цей священик вирішив так от «помститись» мені, бо я ініціював вихід нашої громади з московського патріархату і створення релігійної громади рідної української Православної Церкви України. Ми усі не дамо нікому чинити наругу над світлою пам’яттю сина і захистимо його честь та гідність.

Читайте також: «Ракета влучила прямо у вікно кімнати, де перебували хлопці»: 9 вінницьких спецпризначенців загинули у Запорізькій області

На фото в заголовку загиблий Михайло Богачук (фото надане Калинівською міською радою)

Відео в тексті надане пресслужбою в/ч. Національної гвардії України

6762

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів