ПОИСК
Україна

За допомогою дронів врятували жінку з лінії вогню: про унікальну операцію українських військових знято фільм «Йди за мною»

12:20 30 грудня 2022
Андрій та Валерія

— Українські військові використали дрони для порятунку моєї дружини Валерії, коли в червні біля Ізюму (Харківська область) росіяни розстріляли наш автомобіль (ми з нею їхали забрати з зони бойових дій моїх батьків), — розповів «ФАКТАМ» перед початком допрем’єрного показу фільму Follow me («Йди за мною») один з його героїв Андрій Богомаз. — Росіяни шарахнули по моїй машині з якоїсь зброї. Після цього автівка стала, мов решето, від рою осколків, які в неї влучили. Вони сильно поранили мене. Валерію, на щастя, не зачепило. Вона перев’язала мене, тим, що було під руками. Все це бачили наші військові, бо там літав їхній розвідувальний дрон з відеокамерою. За допомогою дрону вони й вивели мою дружину до своїх позицій.

«Не було можливості вислати групу до розстріляної росіянами машини: ворог знаходився метрів за 30 від тієї автівки»

— Ми вели розвідку місцевості за допомогою дрону, коли командир сусідньої роти повідомив, що в наш бік рухається цивільна автівка, — розповів «ФАКТАМ» про події, за якими знято фільм «Йди за мною», командир роти окремої механізованої 93-ї бригади «Холодний Яр» ЗСУ старший лейтенант Михайло Мелещук з позивним «Сід». — Ми направили коптер до Т-подібного перехрестя, де мала з’явитися машина. Ту місцевість ворог накривав артилерійським вогнем, не шкодуючи боєприпасів. Я сподівався, що на перехресті водій цивільного легковика поверне праворуч — тоді б приїхав до нас. Але, на жаль, він рушив прямо — якраз в бік позицій ворога. Росіяни відкрили вогонь по машині: спершу з автоматів і кулеметів, а потім — з АГСа (автоматичного гранатомета).

Читайте також: «Батьки закрили собою 5-річну донечку від куль, врятувавши їй життя. Самі ж загинули»: болюча історія з Харківщини

Граната з АГСа розірвалася перед автомобілем з боку пасажирського місця, на якому сиділа дружина Андрія Богомаза Валерія Пономарьова.

РЕКЛАМА

— Ми з чоловіком вийшли з машини, мерщій попрямували до розбитої зупинки автобуса, щоб там сховатися, — згадує ті події Валерія. — Але навколо весь час вибухало, тому ми побігли назад до машини, щоб поїхати звідти. Андрій намагався завести двигун, коли в автівку щось влучило (українські військові впевнені, що то була граната з російського АГСа. - Авт.). Я вискочила з автомобіля, крикнула Андрію: «Біжимо звідси!». Подивилась в його бік, а він лежить біля машини: мого чоловіка поранило, голова в крові. Кинулась до нього, обмила закривавлену голову, почала перемотувати рани рушниками. Повторювала: «Не помирай, будь ласка, не кидай мене».

— Ми направили до них ще один коптер, щоб за його допомогою показати жінці й чоловіку дорогу до нас, — продовжує командир роти з позивним «Сід». — Вислати туди групу бійців було неможливо: ворог знаходився метрів за 30 від машини, шансів пробитись туди у наших не було. Ми бачили з відео, яке надсилав дрон, що біля чоловіка розтіклася чимала калюжа крові. Він міг загинути від втрати крові. Ми спускали коптер якомога нижче (навіть до 20 метрів), щоб дати зрозуміти цим людям, що треба йти за ним. Їм було небезпечно знаходитись на відкритому незахищеному місці. Сховатись мали де: поруч знаходився великий капонір, виритий, щоб укривати в ньому техніку. Ми намагалися за допомогою дрону показати цивільним з машини, що слід забратись в капонір, бо ворог продовжував вести вогонь. Але в тій стресовій ситуації вони не збагнули, що ми хочемо їм сказати.

«Три доби я поранений і непритомний пролежав у ямі. Коли отямився, 8 годин босий йшов до позицій наших військових»

— Я розуміла, що завдяки камері, встановленій на дроні, якісь люди бачать мене, показувала їм на Андрія, впала на коліна, благала допомогти йому, — каже Валерія.

РЕКЛАМА
Валерія впала на коліна та благала допомогти її чоловіку (кадр з фільму «Йди за мною»)

— Тим часом в коптері закінчувався запас електроенергії, тож довелося повернути «пташку» на підзарядку, — каже старший лейтенант «Сід». - Поки її заряджали, я придумав, як дати зрозуміти жінці, що слід прямувати за дроном: великими літерам написав на аркуші «Йди за мною». Цей листок ми прикріпили до коптера, і направили його назад до машини.

РЕКЛАМА
Коптер прилетів до подружжя з листком з написом «Йди за мною»

— Дрон незабаром повернувся, спустився досить низько, і я побачила, що на ньому щось прикріплено, врешті роздивилась білий листок з написом «Йди за мною», — каже Валерія. - Я змогла якраз додзвонитися до брата мого чоловіка, коротко розповіла, що відбувається. Він сказав, щоб йшла за дроном — це дає шанс врешті врятувати Андрія. Я дуже не хотіла лишати пораненого чоловіка самого. Але виходу не було. Вирішила, що спробую дістатись до військових і повернутись з ними за Андрієм. Йшла під гуркіт вибухів — російський обстріл не припинявся ні на секунду.

Читайте також: «Людей ховали у дворах, квіткових клумбах, на дитячих майданчиках»: заступник мера Ізюма про жахіття окупації та відродження міста

— Жінці треба було пройти метрів 500, — продовжує старший лейтенант «Сід». — Жінка рушила слід за коптером, не надто віддалилася від розстріляної машини, як до тої автівки почали наближатися ворожі солдати, які вийшли зі свого укриття. Вони гукали жінці, щоб повернулася. На щастя, вона, певно, їх не чула. А ми завдяки камері на дроні прекрасно бачили цих російських солдатів. Вогонь по них не відкривали, бо сподівались, що вони нададуть допомогу пораненому чоловіку. Але вони підняли його з землі, кинули в капонір, а самі швиденько пішли з відкритої місцини. Шансів вижити в чоловіка було обмаль, судячи з поранень, які ми бачили за допомогою камери на коптері. Тим часом жінка дійшла до посадки, де на неї вже чекав спеціально направлений туди наш військовий. Вона була в шоковому стані. Наша людина супроводила її в безпечне місце.

Старший лейтенант «Сід» демонструє листок, з яким коптер полетів до Валерії та Андрія

І надалі не було можливості відправити групу бійців за чоловіком Валерії Андрієм.

— Я три доби непритомний пролежав в ямі, куди мене кинули російські солдати, — розповів «ФАКТАМ» Андрій Богомаз. — Прийшов до тями, коли почався дощ. Вирішив йти босим, щоб краще відчувати асфальт та ґрунт під ногами, і завдяки цьому не наступити на міну. Бо міг і не помітити міни — щось сталось із зором, наче сітка була перед очима. Тож босий, в одних трусах, накинувши на себе простирадло, 8 кілометрів йшов, поки не дістався позицій українських військових. Вони почали розпитувати, хто я такий? Коли пояснив, що був за кермом розстріляного росіянами легковика, бійці повідомили радісну звістку: «Ми врятували вашу дружину». Мене відправили до лікарів. Певно, в моєму тілі було більше осколків, ніж у всіх пацієнтів лікарні, в якій я лежав. Лікуватися довелося 6 місяців.

«Ми зробили англомовну версію, щоб цю історію побачив увесь світ»

— Перші 4 місяці після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну ми з товаришами займались виключно волонтерською роботою, про творчість я й не думав, — розповів «ФАКТАМ» режисер фільму «Йди за мною» Любомир Левицький. — Але потім прийшло розуміння: я ж досвідчений кінематографіст, тому маю говорити світу про війну мовою кіно. Для цього мені потрібні конкретні воєнні історії. Вони мають бути унікальними й надихати (історії про страждання вирішив не брати, бо про них і без мене розповідають багато колег). Один з моїх товаришів журналіст Василь Крутчак подзвонив і каже: «Любомире, в мене є для тебе історія». Розповів, яка, я був вражений. Наступного дня Василь познайомив мене з двома волонтерами (адвокатами Миколою і Віталієм), які мали відеозаписи з камери дрона, зроблені під час рятувальної операції в районі села Велика Комишеваха на Харківщині. Волонтери хотіли віддати ці записи CNN, але я наполіг, щоб ми зробили фільм, в якому про ті події розкажуть на камеру їх учасники. Так й виник задум стрічки Follow me. Ми зробили англомовну версію, щоб цю історію побачив увесь світ.

Режисер Любомир Левицький (ліворуч) і старший лейтенант Михайло Мелещук (фото надано творчою групою фільму «Йди за мною»)

На фото в заголовку: Валерію українські бійці вивели з зони вогню за допомогою коптера, а Андрій через поранення йти не міг. Його російські солдати кинули в яму, в якій він, непритомний, пролежав три доби (фото автора)

Читайте також: «Найважче — знаходити дитячі тіла. А це відбувалось постійно»: працівник ритуальної служби про масові вбивства мирних жителів Харківщини рашистами

2756

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів