Тричі дивом вдалося вижити: історія порятунку бійця «Азову», якого евакуювали з оточеного Маріуполя на гвинтокрилі
Рік тому українські Сили оборони в повному оточенні вели запеклі бої за Маріуполь, відтягнувши на себе значні сили російських окупантів. Тоді вдалося провести сім повітряних операцій з доставлення вертольотами в заблоковане місто боєприпасів, ліків, а також добровольців, які зголосилися приєднатися до лав захисників Маріуполя. Гелікоптери летіли здебільшого на наднизькій (лише 3−5 метрів) висоті, щоб не помітили російські радари. В Маріуполі гелікоптери сідали на «Азовсталі» або на території морського порту. За лічені хвилини проводили розвантаження та прийом на борти поранених і здіймались у небо. Не було жодної гарантії, що гвинтокрили не зіб’ють, бо слід було пролетіти близько 100 кілометрів над окупованою територією в один бік і стільки ж назад. На жаль, не всім пілотам вдалося здолати цей вкрай небезпечний шлях. Але все ж більшість його пройшли. Загалом вдалося евакуювати з Маріуполя 64 поранених. Серед них був наш співрозмовник — офіцер «Азову» з позивним «Мольфар», який був начальником зв’язку штабу оборони Маріуполя.
«В той день, коли мене поранило, російська авіація здійснила близько 100 нальотів на Маріуполь»
— В середині березня минулого року в Маріуполі я отримав важке поранення в живіт і ногу, — розповів «ФАКТАМ» «Мольфар». — Авіація противника здійснила в той день близько 100 (!) нальотів на місто. Адже ворог почував себе в небі над Маріуполем практично безкарним: нам не було чим збивати його літаки та гелікоптери. Тому щоденні масовані (ледь не через кожні п’ять хвилин) авіаудари були звичайною практикою. В певний момент я вирішив не зважати на них: всі бомбардування в укритті не перечекаєш, а мені треба було виконувати свою роботу.
— Як я розумію, ви отримали поранення під час чергового російського авіаудару?
— Саме так, я поїхав на один з командних пунктів і потрапив під бомбардування: винищувач Су-24 скинув біля місця, де я знаходився, фугасну авіаційну бомбу (ФАГ) вагою 250 кілограмів.
— Ви чули наближення того літака?
— Ви, певно, здивуєтесь, але я його не чув. Авіація противника, як правило, заходила бомбити місто зі сторони моря. Якщо сильний вітер дув з берега в бік моря, то наближення літаків було фактично не чутно. Так сталося того дня. Неподалік стався потужний вибух, і я відчув, що падаю — поранена нога зігнулась убік під 90 градусів. Також було важке поранення в живіт. Коли я вже лежав на землі, неподалік розірвалися ще три такі ж авіабомби. Тобто пара Су-24 скинула по дві ФАГ-250.
— Ви це знаєте, бо не втратили свідомості?
— Так, не втратив. Сам викликав евакуацію. Наклав собі на ногу джгут, щоб зупинити кровотечу. Кровотечу з рани на животі спочатку стримував руками. Побратим (мій сержант) дістав бандаж (дуже хороший, ізраїльський) і ми разом наклали його мені на живіт.
«Мене привезли до шпиталю, а наступного дня його розбомбив російський літак»
— Вас евакуювали на територію «Азовсталі»?
— Ні, у 555-й військовий шпиталь — він тоді ще працював. Там мені ввели наркоз, прооперували. Лікарі виконали свою роботу дуже якісно. Щиро їм за це дякую. Недалеко від госпіталя знаходився басейн «Нептун», в якому тоді переховувалося чимало мирних мешканців. Наступного дня російська авіація завдала удару по «Нептуну». Багато людей, які там були, загинули чи отримали поранення. Поранених почали доставляти до військового шпиталю, бо він був найближчим від того місця лікарняним закладом. Минуло ще десь пів години, і ворожий літак розбомбив і шпиталь. Лікар мені потім розповів, що в цей час в операційній надавали допомогу декільком людям, яких доставили з розбомбленого басейну. Всі вони загинули вже в операційній.
Читайте також: «Вже 9 місяців сина немає, та я все одно телефоную йому»: мама загиблого у Маріуполі морпіха, нареченого «Пташки»
— Завдяки чому вам тоді вдалося вижити?
— Завдяки тому, що госпіталь був переповнений. Мене розмістили після операції в коридорі. Якби я знаходився в палаті, то, певно, загинув би. А так двері палати вибуховою хвилею зірвало з кріплення і вони накрили мене, взявши на себе удари уламків бетону, що полетіли зі стін, стелі.
— Ви тоді сильно злякались?
— Ні, не надто сильно. Значно більш лячно було потім летіти на гвинтокрилі над окупованою територією.
— Виходить, вам двічі за два дні дивом поталанило вижити. Коли ви почули, що поранених спробують евакуювати з Маріуполя повітряним мостом, повірили в реальність цього плану?
— Якщо чесно, то не дуже. Розповім про евакуацію по порядку. З розбомбленого шпиталю мене доставили на «Азовсталь». В один з днів нам, пораненим сказали, що в Маріуполь з-за лінії фронту спробують прорватися військові гелікоптери і це дає шанс на евакуацію. Була названа дата, коли це може статися. Але в той день вертольоти не прилетіли. Як я вже сказав, ми сумнівалися, що це взагалі можливо. Тож коли знову оголосили, що завтра прилетять борти, я не вірив, що їм вдасться пробитися до нас, бо добре знав оперативну обстановку навколо Маріуполя. На щастя, мій песимістичний прогноз не збувся. Завдяки цьому — евакуації — я розмовляю зараз з вами. Бо якби лишився на «Азовсталі», то точно не вижив би: поранення мав важкі, а з медикаментами там було дуже й дуже сутужно.
— Як була проведена евакуація на вертольотах?
— Поранених розбудили о 4 ранку. Вивезли на майданчик на території «Азовсталі». Чекали там до 6:40 (я добре все запам’ятав, бо за цей час було чотири артобстріли території заводу, плюс 4 авіаудари). Ми лежали в кузові машини просто неба. І ось прилетіли гелікоптери! Я аж до самого їх приземлення не вірив, що то наші. Хутко вивантажили припаси, завантажили нас і полетіли. Політ за відчуттями нагадував американські гірки — кидало в усі боки. Коли сіли на дозаправлення в Запоріжжі, зрозумів: все OК, прорвалися.
— Коли летіли над окупованою територією, вертольоти обстрілювали?
— Як я зрозумів, ні. Річ у тім, що з 1 березня українська авіація в районі Маріуполя не працювала. Тому противник був впевнений, що наших гелікоптерів або літаків там бути не може. Тож якщо він і побачив українські вертольоти, то, вірогідно, вирішили, що то російські. Але противник незабаром зрозумів, що й до чого, та доклав максимум зусиль, щоб не допустити подальших повітряних місій.
Нагадаємо, раніше в «ФАКТАХ» була опублікована розповідь Героя України Євгена Соловйова про унікальну повітряну операцію з вивезення поранених з оточеного Маріуполя.
Читайте також: Україна повернула з полону 130 своїх захисників, майже половина з них — з «Азовсталі»
На фото у заголовку: Вертольотам довелося летіти над окупованою територією 100 кілометрів до оточеного Маріуполя і стільки ж у зворотному напрямку (Фото Міністерства оборони України)
1105Читайте нас у Facebook
