«Світлана померла того ж дня, а Алла ще була 5 днів у реанімації»: російський снаряд вбив матір та доньку на Херсонщині
Російські війська 16 листопада влаштували масований обстріл селища Білозерка на Херсонщині. Один зі снарядів влучив у місцевий магазин, де саме знаходились мирні люди. Там продавчинею працювала 56-річна Світлана Волошина. На жаль, травми виявились смертельними. Її 28-річна донечка Алла була поруч з мамою в момент атаки й отримала вкрай важкі поранення. Дівчину доставили до обласної лікарні, ще кілька днів медики боролися за її життя. Проте 21 листопада її серце назавжди зупинилося. Поховали матір та дочку поруч на місцевому кладовищі… Аллу — у весільній сукні, про яку вона так мріяла та не встигла одягнути.
— Алла була мені дуже близькою людиною, досі сльози в очах, коли подумаю, що її разом із мамою просто ні за що вбили окупанти, — розповідає «ФАКТАМ» подруга загиблої дівчини Вікторія. — Вона закінчила Херсонський державний університет за спеціальністю «дошкільна освіта», працювала у дитячому садочку в Білозерці. Я до неї водила свою дитину, з того й почалася наша дружба близько десяти років тому. Аллу неможливо було не любити, вона була доброю, щирою, оптимісткою, стільки тепла віддавала малечі. Її називали «запальничкою», бо була душею компанії. У біді вона не покидала не те, що людину, а й тварин. Потім дівчина працювала спеціалісткою у районному відділі освіти, далі перевелась у Херсон у цю ж саму структуру. Також викладала фітнес у спортивному клубі. Та коли почалось повномасштабне вторгнення й окупація, на роботі був простій. Коли ж їй сказали, що потрібно виходити на роботу, вона звільнилась. Адже через обстріли їздити до Херсона було ще небезпечніше, ніж знаходитись у Білозерці.
За словами співрозмовниці, особисто вона пробула в окупації понад три місяці. Потім виїхала у безпечніше місце. Просила зробити це Аллу, проте вона не хотіла залишати матір.
— Тато в неї давно помер, — продовжує Вікторія. — Тому вони жили разом і були не просто мама та дочка, а ще й найкращі подруги. Старша сестра Анжела мешкала окремо із чоловіком та дітьми. Цієї осені вона виїхала до Миколаєва. Алла ж допомагала своїй мамі, яка працювала продавчинею у магазині «Мрія». Вони мали змогу працювати в окупації, щоби люди могли купити хліба та інших необхідних продуктів. Після деокупації Білозерка потерпала від обстрілів, я дуже переживала за подругу та її рідних.
16 листопада, пригадує Вікторія, Алла, її мама Світлана та ще дві подружки дівчини саме перебували у магазині, який знаходиться у центрі Білозерки. За пів години до трагедії вони ще переписувались, все було нормально. Раптом почався обстріл. Приліт снаряда у дах приміщення, у стіну.
— Це все сталося неочікувано. Вони почули, що вже десь бахнуло, пані Світлана вибігла на вулицю, потім забігла до крамниці, бо злякалась. Все це секунди… Побачивши в групі громади інформацію про обстріл, я відразу стала дізнаватись деталі. Спочатку було відомо, що це просто якийсь з магазинів. Набрала Аллу — не було зв’язку. Тоді подзвонила до пані Світлини — теж без відповіді. Потім — ще одній нашій спільній знайомій, вона й повідомила, що сталася біда. Мама Алли ще була при свідомості, коли приїхали рятувальники та медики. Дівчина ж лишилась під завалами, її діставали. Дві інші подруги теж отримали травми. В однієї у лікарні діставали осколки з ноги, живота, іншій теж погано, оглушило сильно, але вона вдома. Тричі Світлані Волошиній медики намагались «завести» серце, але не врятували. Вона померла у лікарні того ж дня.
Аллу забрали до реанімації. Уламки сильно пошкодили їй майже всі внутрішні органи, осколок потрапив у серце, пробив легені, черевну порожнину. Це було жахливо… У кареті «швидкої» вона розплющила очі, та її останні слова були: «Ой, як боляче». Потім вона вже була в комі. Медики не давали шансів, єдина надія була на Бога, на диво. Неодноразово в Алли зупинялося серце, але його запускали. 21 листопада стало знову гірше та вже не вдалося цього зробити. Аллу реанімували 36 хвилин. Дівчину поховали поруч із мамою на місцевому цвинтарі у білому, як наречену.
Вікторія не може стримати сліз. Каже, в Алли тільки почало налагоджуватися життя. Більш ніж як пів року тому вона нарешті знайшла своє кохання. Була щасливою, мріяла вийти заміж, стати мамою. Та не судилося.
— Я вам скажу більше. 14 липня, на день народження Алли, ми поїхали на море до Туреччини на тиждень. Такий подарунок їй зробив хлопець, наполягав, щоби вона трохи відпочила й відволіклась від війни. Оскільки він не міг бути поруч, сказав, щоб взяла з собою дорогу їй людину. Й вона запропонувала мені, — додає подруга. — Ми так гарно провели час, Алла раділа… Боляче, що все це вже у минулому й життя людей, які стільки добра ще могли принести в цьому світі, загубили окупанти.
У жалобі за загиблими й подруга Світлани Волошиної — Марія Кокомець. Познайомилися вони у 2019 році.
— Я переїхала у Білозерку й стала ходити до магазину «Мрія», де вона торгувала, — каже жінка «ФАКТАМ» — Ми дуже здружились з нею та її дочками. Настільки світлими були загиблі, що словами не передати. Коли не зайду — завжди усміхнені. Підтримають, побажають гарного дня. Тому часто люди йшли до магазину не просто за продуктами, а щоб і підняти собі настрій. Світлана просто жила своїми дітьми та онуками… В тому районі, де магазин, були обстріли, але це вперше, коли влучило саме туди. Втрата цих людей — дуже велика для Білозерки, всі їх поважали та любили. Я навіть не уявляю, як Анжела із родиною все це перенесе… Горе, страшне горе.
Раніше «ФАКТИ» розповідали сумну історію родини Грицкових з Херсонщини. Внаслідок обстрілу окупаційними військами рф села Новодмитрівка загинув 6-річний Назарчик.
1733Читайте нас у Facebook
