Нам повідомили, що Денис наклав на себе руки, стрибнувши з мосту у Вінниці: рідні 19-річного курсанта не вірять офіційній причині смерті сина
«Чомусь не показали відео, де видно обличчя сина. А воно точно є»
— Наша родина мешкає у Війтівцях на Хмельниччині. Денис та менша донечка Ангелінка для нас із чоловіком завжди були найбільшим скарбом. Ночей не досипали, багато працювали, щоби діти ні в чому не мали потреби, — розповідає «ФАКТАМ» мама загиблого Альона Вільгельм. — За характером Денис завжди був спокійним, серйозним та відповідальним. Обожнював їздити на велосипеді, ми купили йому скутер, тато вчив його потрохи керувати машиною. Син мріяв у майбутньому купити свій автомобіль.
— Як кожні батьки, ми хотіли, щоб син здобув вищу освіту, бо у ПТУ завжди встигне піти, — продовжує мама хлопця. — Тому після одинадцятого класу він вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, який через бойові дії переїхав до Вінниці. Жили вони у гуртожитку, типу казарми.
З навчанням син не мав проблем, не скаржився ні на що. Отримував стипендію. Трохи більш ніж за рік мав отримати лейтенанта. Зустрічався з дівчиною, хотів з нею будувати майбутнє. Якось під час розмови Денис поцікавився: «Мамо, а ти будеш мою кохану Каріну любити?» Відповіла, що звісно буду, аби лиш вони були щасливі. Єдине, про що я переживала — щоб голодним не був. У нього завжди були на картці кошти, тож ми просили, щоб не шкодував собі на щось смачненьке.
Незадовго до трагедії купили сину новий телефон, про який він мріяв. Останнім часом було помітно, що Денис не висипається, але він казав, що все добре. 11 жовтня Ангелінці виповнилось 10 років, і син дуже хотів приїхати на іменини. Просив мене надіслати свідоцтво про її народження, мовляв, напише рапорт. Я все виконала. Але за кілька днів Денис повідомив, що в університеті не відпускають, хоча ніколи раніше так не робили. Він такий був сумний, що не вийшло приїхати додому, а доня взагалі плакала. Настрою не було ні в кого.
За словами матері, за день до трагедії син зателефонував. Вона саме працювала на вулиці.
— Денис запитав, як наші справи, що робимо. Я поцікавилась, чи він поїв, чи може яку передачу надіслати, гроші скинути. Син сказав, що всього вистачає, — розповідає Альона. — Вранці 12 листопада я наче відчувала недобре, щось все валилося з рук. А потім зателефонували з невідомого номеру й повідомили, що сталась трагедія — Денис покінчив життя самогубством, стрибнувши з мосту. В мене почалась істерика. Ми з чоловіком мерщій зібрались і поїхали до Вінниці. Я все не вірила, дорогою весь час набирала сина, очікуючи, що це розіграш і він відповість. Але телефон вперто мовчав.
В університеті сказали, що вранці відпустили Дениса у лікарню, бо мав висип на ногах, але ми не віримо у цю версію. Якщо це так, чогось супровідника не пустили, бо ж сину могло стати дорогою недобре?! І чого не повели до лікаря з їхньої санчастини? У закладі нам стали казати, що тепер матимуть проблеми, почнуть перевірки, бо наш син стрибнув із мосту. Ніякого співчуття… Відразу вручили нам пакети з речами Дениса. Яке вони мали право! Це повинна була матір зайти в його кімнату, посидіти на ліжку, де він спав, і зібрати все… Але мене не пустили у ту кімнату і не дали виплакатись там…
В одязі сина всі кишені вивернуті, в улюбленій сумочці лише копійки. Це в дитини, яка мала доступ до коштів, нічого не лишилось. Зарядки до мобільного не було, павербанку теж. Чомусь під подушкою лежав жетон сина та посвідчення, хоча з ними він ніколи не розлучався, бо за їхню втрату у закладі погрожували неприємностями. У морг нас не пустили, не показали тіло. А коли ми його забрали, побачили, що обличчя синє.
Вже після похорону я знайшла сміливість подивитися відео з місця трагедії. На ньому мій син швидко йшов, пропустив якусь жіночку. Весь час чомусь оглядався. Чи його взяли у кільце на тому мосту й сказали, або у річку, або ніяк? Чомусь нема відео з камер спереду, щоб побачити обличчя сина, які в нього були емоції тоді, чи побите лице. А воно точно є, бо зафіксовано рятувальників з того ракурсу. Також невідомо, де саме помер син. Одні кажуть, що у кареті швидкої, інші — у лікарні. У документах йдеться, що він захлинувся водою.
«З університету на похорон ніхто не приїхав, навіть хлопці з його кімнати»
Альона Вільгельм не стримує сліз болю та розпачу. Вона пригадує як її син активно брав участь у житті університету, допомагав носити важкі речі, мішки. Не раз ходив у караули. Одного разу, пригадує матір, на територію вдерся якийсь неадекватний чоловік і Денис до останнього не пускав його далі.
— Почалась бійка, і той порвав на сину флісову кофту. Але Денис зумів втримати його, проявивши себе мужнім курсантом. Він завжди був за справедливість, — каже матір. - Але у закладі цього не цінували. Вони не прийшли під морг попрощатись, не надали можливість привезти домовину до навчального закладу, як це роблять всі нормальні люди. І на похорон ніхто не приїхав. Навіть хлопці з кімнати, де жили разом. Ні вінка від них, ні співчуття на сторінці закладу. Наче то не їхній курсант, наче ніхто.
В офіційних повідомленнях поліції та ДСНС моя дитина вказується як «чоловік», — продовжує Альона. — І дехто в коментарях кепкує вже, що жінка довела до того, що стрибнув з моста, чи від ТЦК тікав. А це ж молодий хлопець, майбутній поліцейський! Якщо це все заклад приховує, значить є чого. Ми не раз дзвонили курсовому сина Олексію, а він нас ігнорує. Єдине, що написав: хай з миром спочиває.
Читайте також: «За тиждень до смерті Євген написав дівчині, що якщо звідти не поїде, то помре»: подробиці загибелі курсантів на Харківщині
Я пам’ятаю, як мій син вступив і на зборах батьків керівництво запевняло, що наші діти будуть у безпеці. Я віддала здорову дитину, а забрала її у домовині. Для університету він просто використаний матеріал, а для нас — пекуча рана на все життя! Я впевнена, що сина довели до цього кроку. Він все тримав у собі, не хотів нас бентежити. Може, і була якась предсмертна записка, але її вже встигли сховати, бо ж у кімнату нас не пустили.
Після похорону сестричці сина написала дівчина Дениса, спитала, чого він їй не пише. Ангеліна відповіла, що Дениса вже нема у живих і скинула фото моста. Дівчина не могла повірити. Я спілкувалась потім з її мамою. Вона сказала, що Денис гостював у них раніше, казав, що сильно любить Каріну і мріє з нею побратись. Думаю, що і дівчина могла щось знати, але вона мовчить. Як і всі, хто знали Дениса у Вінниці. Ми будемо до останнього добиватись правди й залучаємо адвокатів, бо вважаємо це доведенням до самогубства.
24 листопада Денису Вільгельму мало б виповнитись 20 років. Натомість цього дня батьки та сестра підуть до нього на могилу із квітами та улюбленим тортом.
— З ранку до ночі сиджу та дивлюсь на фото синочка і плачу несамовито. Це так несправедливо, — каже мама Альона. - Жалкую, що не привезли самі під університет труну з тілом сина. Хай би бачили, скільки горя наробили й що не можна бути такими байдужими та цинічними.
Читайте також: «Усе тіло було чорним»: рідні військового не вірять у версію смерті на полігоні через зупинку серця
Як повідомили у пресслужбі ДСНС у Вінницькій області, 12 листопада о 9:58 до диспетчерів оперативно-координаційного центру надійшло повідомлення про те, що у річці Південний Буг, під центральним мостом, знаходиться людина.
«На виклик оперативно прибули рятувальники. Не гаючи ні хвилини, вони екіпірували одного з бійців ДСНС рятувальним жилетом та страхувальною мотузкою, аби якомога швидше дістатися до потопельника та витягнути його з крижаної води, — йдеться у повідомленні. — Чоловік вже знаходився без свідомості на відстані близько 30 метрів від берега. О 10:03 рятувальники витягли його з води й одразу, спільно з медиками машини екстреної допомоги, почали проводити реанімаційні заходи. На щастя, чоловіка вдалося повернути до життя. Наразі його госпіталізовано до лікарні швидкої допомоги Вінниці».
Того ж дня повідомлення оновили й додали: «На жаль, попри зусилля бійців ДСНС та лікарів, чоловік помер».
У коментарі «ФАКТАМ» речниця ГУНП Вінницької області Заріна Маєвська розповіла, що за фактом загибелі курсанта відкрито кримінальне провадження — стаття 115 Кримінального кодексу України з приміткою «самогубство».
«Слідчі дії тривають. По їхньому завершенню будуть здійснені процесуальні дії», — додала вона.
Ми намагались почути думку і представників університету, однак там на дзвінки ніхто не відповідає. Зателефонували й Олексію, якого батьки курсанта представили нам як курсового Дениса. Але почувши, що телефонують журналісти, він кинув слухавку і більше її не брав.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 40-річного бійця-добровольця Юрія Процика із Новояворівська на Львівщинірідні, який нібито помер через хворобу. Рідні не вірять у цю версію й переконані, що його жорстоко побили.
Фото надані Альоною Вільгельм
2063Читайте нас у Facebook
