Замовляння стихій, чарівна сила громничної свічки та освячення води: що українці робили сьогодні, на Стрітення, щоб вберегти сім’ю від хвороб і негараздів

В давнину люди казали: «Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача — до плуга»

— Стрітення відноситься до 12 найголовніших річних церковних свят Господнього циклу, — розповідає Ніна Главацька про історію походження свята. — Воно встановлене церквою в пам’ять про те, як Діва Марія і Йосип Обручник прийшли з немовлям Ісусом в Єрусалимський храм на 40-й день після Різдва Христового, щоб принести подячну жертву Господу за свого первістка. Відтоді, як євреї вийшли із єгипетського полону, кожний малюк-хлопчик належав Богові й мав бути принесеним до храму. За оповіданнями, жінка з дитям приходить, щоб принести жертву очищення. Пречиста Діва, за законом юдеїв, принесла з собою пару горлиць. На Святе сімейство в Єрусалимському храмі вже чекав старець Симеон Богоприємець, адже раніше отримав пророцтво, що не помре доти, доки не побачить Ісуса. Симеон сповістив, що принесене Немовля служитиме спасінню людей.

У церковнослов'янській мові слово «стрітення» перекладається як «зустріч». І свято Стрітення символізує зустріч людства в особі старця Симеона з Богом. Зустріч старця й немовляти увійшла в історію християнства як Стрітення Господнє. Від V ст. цей день є святковим у православній, католицькій, а також у частині протестантських церков.

В народі Стрітення ще назвали «Стрічення», «Стріщення», «Зимобор» або «Громниці». Остання назва — це тому, що 2 лютого вважалося єдиним днем, коли взимку може пролунати грім. У народі вірили: на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди, де була зима. В дорозі вони зустрічаються (як казали, «жупан з кожухом») і сперечаються між собою, а хто виграє, той і буде на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то літо взяло гору і скоро це відчується. Як ввечері стало холодніше, то зима ще похазяйнує деякий час. Недаремно в народі побутували приказки: «Та як би зима вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!»; «Зима на Стрітення весну зустрічає, заморозити красу бажає, а сама тільки пітніє»; «Прийшла Громниця — ховай рукавиці»; «Прийшла громниця — зимі половиця»; «В цей день лютий до березня приїхав»; «Стрітення-громниці — весни провідниці».

Не даремно в давнину люди приказували: «Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача — до плуга», тому що після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоб під час руху соків прищепити їх. Також відгрібали сніг від стовбурів, щоб сонце обігрівало дерево. А де снігу було мало, туди його переміщали, або, навпаки, прокопували канавки, щоб відвести зайву воду. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички для пташок. Господарям треба було відремонтувати сільськогосподарські знаряддя, очистити поля під оранку. Колись цього дня люди співали пісні-замовляння й ворожили: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». В цю пору закінчувалися вечірні молодіжні зібрання, бо «Прийшли громниці — прощайте вечорниці!».

Якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи

Завбачливі господарі на Стрітення, в день першої зустрічі зими з літом, замовляли стихії — небесні вогні й води, аби ті літніми громами, блискавками й зливами не зашкодили врожаю. Звідси й традиція на Стрітення освячувати свічки й воду. На Стрітення освячували у храмах свічки, і ця християнська традиція прийшла з язичницької пори, коли люди обожнювали стихію вогню. Стрітенські свічки були багатофункціональними, а називали їх «громничними», «громницями», «громничками», бо вони, за повір’ями, наділялися великою божою силою: боронять оселю та ниву від «гніву природи» (грому, блискавок, граду), а мешканців дому — від хвороб та пристріту, допомагають молодим дівчатам прояснити свою долю тощо. Саме зі свічками пов’язана ще одне походження назви свята «Громниця»: якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи.

Стрітенські свічки після храму люди несли запаленими (щоб не потухали) до хати. З запаленою свічкою селяни обходили все подвір'я і сподівались, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) і «громничні знаки» (розетки з хрестами) над вхідними дверима, вікнами та в хаті на геренді (сволоку). Вважалось, що світло свічок оберігає от негараздів, тому запалюють свічки-обереги у важкі моменти.

Впродовж року тримали свічку за образами, а як грім гримить, то на вікні ставили або перед образами, щоб вберегти людей і худобу від грому. За віруваннями, громницею, посвяченою від 3 або 12 років поспіль, можна було відвернути навіть градову хмару.

На Чернігівщині запалювали громничку, промовляючи: «Святий Макарочку, святий Макарочку, розжени цю недобру хмарочку, щоб не було в нас лиха». Коли у сім'ю приходило нещастя або траплявся падіж худоби, то свічкою-громницею знову обкурювали все довкола: хату, стайню, увесь двір. В родині її запалювали, наприклад, щоб припинились сварки в родині. Дівчата-відданиці на такій свічці ворожили, щоб «з полум'я взнати, з якого боку сватача чекати», топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю. Свічкою обкурювали запряжених биків, коли йшли на першу оранку, «щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло». Ці ж свічі давали в руки людині, що вмирала, при читанні одхідної молитви: вірили, що так освітлюється дорога на той світ, щоб «муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила».

Запалювали громничну свічку, «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив», нею окурювали дітей від переляку і лихоманки, а ще клали свічку під подушку від безсоння. Виряджаючи рідних чи близьких у далеку дорогу, давали освячену громничну свічку потримати в руці, відламували від неї шматочок воску й клали до кишені, «щоб у дорозі була на підмозі». Громничній свічці приписують і лікувальну силу. У північних районах Житомирщини бабки-шептухи використовували льон, яким перевивали стріченську свічку, для «спалювання рожі» (лікування запалення шкіри). Скручували дев’ять кульок і спалювали на стрітенській свічці, примовляючи: «Свічка погорає, а хвороба раба божого покидає».

Стрітенські свічки виготовлялись заздалегідь ще влітку і прикрашались різними візерунками. В основному розмальовування свічок було розповсюджено в західних регіонах, менше — в центральних. Часто свічку розмальовували, розтоплюючи віск з додаванням фарб (наприклад, соку з буряка, моркви), прикрашали льоном, коноплею і червоною ниткою, «ведмежим вушком». Достатньо було і простих обов’язкових елементів (нанесення хрестиків), рослинні ж орнаменти вимагали більшої вправності. Свічки робились великими, щоб швидко не згоріли.

Вважалося, що стрітенська вода сильніша за йорданську

Як і на Водохреще, на Стрітення у храмах святили воду. Вважалося, що по властивостях стрітенська вода сильніша за йорданську. Люди вірили, що вона лікує хвороби й рани, врятує від нечистої сили, як натерти хворі місця і вірити, то «поможе» — їй приписувалась магічна цілюща сила. Освячену воду селяни набирали в нову невживану посудину, приносили додому і зберігали за іконами. Найкраще ця вода ніби допомагала від «пристріту» — від хвороби, що її спричиняло «погане око». Тоді брали стріченську воду і несподівано лили на людину так, щоб вона не бачила, потім тепло вкривають хворого. А після сну він прокинеться здоровим.

Освяченою водою господарі кропили оселю, худобу і давали пити її, «щоб не хворіла». Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну першу неділю на молодику, «щоб бджоли добре роїлися, а чужі не наскакували на пасіку». Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!» Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і примовляв: «Боже тебе збережи!» Її давали попити безнадійно хворим, ставили на вікні для душ покійників під час поминальних обідів.

Цілющу силу, як вважалося, має й хліб, спечений на Стрітення. На нього знахарі вишіптували пристріт (вроки), давали хворим разом зі стрітенською водою. Його освячували в церкві й тримали вдома. При пожежі з ним оббігали навколо хати, щоб вогонь не пішов далі.

Помітили люди здавна, яка стрітенська погода, то й весна такою буде:

• сніжок на Стрітення — весна буде затяжна і дощова;
• холоди прийшли 2 лютого — весна буде холодна;
• якщо мете сніг, то хліб вродить;
• тиха і сонячна погода — до хорошого врожаю льону;
• відлига на Стрітення — до врожаю пшениці, вітряно — до врожаю фруктів;
• якщо напередодні Стрітення небо зірками всіяне, то весна зацвіте пізніше звичайного;
• ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл;
• відлига — чекай пізньої весни й бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.

Ще наші пращури з багаторічного досвіду знали: «як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай ще стужі!», або казали так: «Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!»

Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса — на врожай, нема роси — погана ознака. Коли перший грім чули раніше настання весни, то вважали, що він віщує якусь біду.

На свято, як годиться, гостювали, частували й пригощались. На Стрітення діє заборона на будь-які роботи, крім тих, що служать людям на благо. Гріхом вважається заробляння грошей (виняток — професії, спрямовані на допомогу навколишнім). В цей день всі образи треба було пробачати, повернути борги (не брати, не давати в борг). Не можна лаятися і вживати лайливі слова. Лихослів’я — один зі смертних гріхів, який руйнує зв’язок людини з Вищими силами й позбавляє її захисту і заступництва. На Стрітення Господнє не можна прибирати, ремонтувати, вишивати, прати, працювати в городі. Також не радили вирушати у далеку мандрівку. Через мінливу погоду у цей період мандрівника могли спіткати різні неприємності, тож люди раніше остерігалися далекої дороги. Існувало навіть прислів’я: «На Стрітення вирушиш в дорогу — скоро додому не повернешся».

Читайте також в «ФАКТАХ про історію і традиції наступного за Стрітенням свята з яскравими народними традиціями — Масниці.

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News