ПОИСК
Суспільство та люди

Освячення вогню й води: заборони, прикмети та народні обряди на Стрітення

16:50 14 лютого 2022
Стрітення — ікона, свічки

Стрітення Господнє — одне з 12 давніших і найважливіших православних свят, яке символізує зустріч Бога з людством. У церковному календарі воно випадає на 15 лютого. Саме на 40-й день від народження Ісуса Марія з Йосифом пішли з дитям до храму, щоб принести жертву очищення. За законом юдеїв, жертвою від багатої жінки мали бути ягня чи молодий голуб, від бідної — пара голубів чи горлиць. Пречиста Діва принесла пару горлиць. У храмі святе сімейство зустрів праведний Симеон і, взявши малого Ісуса на руки, благословив його.

Головними обрядами в цей день були освячення вогню й води. Незмінний атрибут свята — стрітенська свічка, яка вважалась цілющою і чарівною.

В народних традиціях свято корінням уходило в язичницькі часи та символізувало початок весни, підготовку до хліборобських робіт, а також до господарських справ без світла (сонце вже вставало раніше і заходило пізніше).

Про українські традиції, пов’язані зі Стрітенням, про народне бачення свята розповіла «ФАКТАМ» етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів) Олена Громова.

Стрітення — найбільша церковна подія лютого

— Стрітення Господнє — важливе християнське свято (його також називають Стріченням, від грецького слова — «зустріч», та Принесенням до Храму), яке започатковано на честь принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса його батьками, — коротко розповідає історію свята Олена Громова. — У цей день Діва Марія та Йосиф принесли Богу подяку за первістка, а в храмі їх зустрів Симеон Богоприємець. Ця значна подія відбулася на 40-й день після Різдва і відзначається як зустріч Христа з людством, яке уособлював старець. 300 років він чекав пришестя Христа і визнав в ньому Месію, який вийде «на служіння спасіння людей». Перед смертю праведний Симеон благословив Христа, а Богородиці сповістив про її майбутню жертву.

На старовинній іконі, яка є в музеї, зображені Симеон, Марія, Йосиф, а позаду них стоїть Анна Пророчиця. Саме вона впізнала Спасителя і підійшла до нього, а пізніше в Єрусалимі сповіщала всім про пришестя Христа Спасителя на землю.

Ікона «Стрітення» (з фондової колекції музею в Пирогові, 19 сторіччя, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н)

РЕКЛАМА

Стрітення — найбільша церковна подія лютого й одне з найважливіших свят, присвячених життю Христа. У храмах проходять особливі богослужіння, освячують воду і спеціальні свічки, принесені вірянами. Ці свічки називають стрітенськими. Вважають, що їхнє світло оберігає от негараздів, тому запалюють свічки-обереги у важкі моменти. Вода в цей день також наділена чарівною силою…

На Стрітення цілющою вважали навіть воду з розтоплених бурульок

— Зранку люди зазвичай нічого не їли, святково вбиралися і прямували до церкви, — продовжує Олена Громова. — Там священник освячував воду. Віряни набирали її в баняки, пляшки — в принесений посуд, який прикрашали стрічками, сухоцвітом. Стрітенська вода не поступалася йорданській воді по силі та властивостям. Багато стрітенської води не набирали, використовували її від пристріту, «поганих очей і вроків». Обов’язково посуд готували заздалегідь, купували новий (переважно глиняний), бо вважалось, що у вживаній посудині вода зіпсується, втративши якість і магічну силу. На Стрітення цілющою вважали навіть воду з розтоплених бурульок. Її додавали в ліки чи освячували нею обереги, будинки, худобу, подвір’я, пасічники навіть кропили цією водою вулики.

РЕКЛАМА

Стрітенською водою поїли та кропили скотину — «щоб не хворіла». Вважали, що після Стрітення в першу неділю на молодий місяць треба окропити худобу в господі, не оминаючи й вулики. За допомогою цілющої води та молитви замовляли й зубний біль, або кропили, коли проводжали людину в далеку дорогу, на заробітки чи в армію, а ще й з собою давали водички.

Стрітенську свічку (ще називали її стрєчєнська, громниця, громничка, громнична — назв багато) на Поліссі виготовляли з бортного пахучого дикого воску, на Рівненщині прикрашали льоном, коноплями та червоною ниткою, на півночі Волині — травичкою (її називали громничкою) і ведмежим вушком. Ці свічки були немаленькі, щоб швидко не згоріли. Свічка робилась заздалегідь — на Спаса. Часто свічку розмальовували, розтоплюючи для цього віск з додаванням фарб (наприклад, соку буряка, моркви). Не всім легко вдавалося робити це якісно, але достатньо було і простих обов’язкових елементів (хрестиків), рослинні ж орнаменти вже вимагали більшої вправності.

РЕКЛАМА
Стрітенські свічки виготовляли заздалегідь, освячували й тримали як оберіг

Розмальовування свічок було в основному розповсюджено в західних регіонах, менше — в центральних. Пізніше використовували різні, сучасніші, техніки оформлення свічок. І завжди свічку тримали як оберіг, який після освячення в церкві зберігався упродовж року в хаті (на покуті), і її запалювали за потребою. Від «громничної» свічки й саме свято називалося колись Громниця (крім Стрітення або Стрічання).

Люди вірили (подекуди продовжують і зараз), що ця свічка захищає від грому, блискавки, пожежі. Вдома її запалювали, наприклад, щоб припинились сварки в родині. Казали, що громничка повинна бути великою, щоб вистачило її на дев’ять років — тоді вона набувала особливої сили. В давнину за допомогою таких свічок (та з молитвою) лікували хвороби, пристріт, бешиху (почервоніння шкіри внаслідок інфекції), розтягнення м’язів тощо. Казали, що запалювали громничну свічку, як помирала людина, як хотіли запобігти випадкам зненацького морозобою дерев після періоду відлиги (під час активного сокоруху). За допомогою запаленою свічки намагались захиститись від негоди, повені, рятували посіви тощо.

Стрітення можна віднести до початку весняного циклу. Свято має ще дохристиянське коріння, адже це час, коли зима зустрічається з весною. Для наших пращурів це символізувало перехід від зими до весни, тому в народі казали: «Весна з зимою зустрічаються — наче зима з літом сперечаються». І якщо до вечора в цей день потеплішає — перемога за літом, а якщо стане холодніше — за зимою. Тому існують давні назви — Зимобор, Стрічення, Стріщення, Громниці (в цей єдиний зимовий день можна було почути громове відлуння). Коли на території сучасної України прийняли християнство, Стрітення Господнє змістило народне свято.

Здавна в уявленні людей літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та на свято Святої Анни (22 грудня — зимове сонцестояння, після чого, як казали, «сонце повертає на літо, а зима на мороз»). За народними віруваннями, зима вже набридла і виглядає старою і сивою бабою, а на неї наступає молода і завзята весна-красна. Мороз же, як стихія, хоч і слабшає, але ще може прихватити. Хоча подекуди на Масницю (цього року вона припадає на 6 березня) може прийти справжня весна. Казали, що на Стрітення зима іде туди, де було літо, а літо — де була зима.

На зиму, стару й сиву бабу, наступає молода і завзята весна-красна, казали в народі

Вони ще сперечаються, хто з них стане господарювати. По дорозі вони зустрічаються, і літо дорікає зимі: «Що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!» Зима — стара баба в подертій хустині, з-під якої стирчить сиве волосся. В руках у Баби горщик з льодом, через плече — порожня торба. Бабу веде попід руки старий Дід Мороз, вона зігнулася і ледве чапає, а Літо — молода і весела дівчина у вінку, квітчастій сорочці, зеленій плахті. В руках у Літа серп і сніп…

Зрозуміло, що люди чекали на прихід нового посівного сезону, а тому намагалися «скоріше проганяти зиму» з двору, з ланів, садів. Зі святом приходила надія на потепління, бо ймовірні морози могли бути вже останніми перед весною. Тому особливо уважно придивлялися до прикмет погоди, щоб знати, чого від неї чекати.

Важливі прикмети на 15 лютого

«Як капає зі стріхи, не найдеться з літа потіхи. Яка б погода не була, дуй — не дуй, вітре, все одно іде не до Різдва, а до Великодня. А як день ясний, то буде льон прекрасний», — казали в народі.

  • Теплий і сонячний день вказує на теплу весну.
  • В цей день відлига — на ранню й теплу весну, сніг — на дощову погоду, завірюха — весна буде пізня й холодна.
  • Як не видно сонечка, слід чекати суворих морозів.
  • Як холодний день, то вже й скоро весна, а як під стріхою довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.
  • Сніг випав вранці — на врожай ранніх хлібів, пополудні — на середній врожай зернових, увечері — буде недорід.

Якщо на Стрітення стояла тиха і сонячна погода, то це віщувало гарний врожай, ще й будуть добре роїтися бджоли, а господарі отримають багато меду. Примічали, як капає вода з бурульок, так капатиме мед з вуликів. Вітер в цей день був поганою ознакою для посівів і хорошою — для плодових дерев. Різка відлига і потепління вказували на пізню і затяжну весну, а хліборобу вказували, що треба берегти пашу та хліб. Крім того, спостерігали, «як на свято нап’ється півень з калюжі, то чекай ще стужі», «як нап’ється півень води, то чекай біди». Зоряне небо на Стрітення обіцяє пізню весну.

Що можна робити на Стрітення, а що суворо заборонено

— На Буковині дівчата на свято виходили в сад і прив’язували хустки до дерев, щоб вони продовжували давати врожай, — розповідає етнографка. - Важливо, щоб хустка була отримана на весіллі в подарунок. Пов’язуючи її до дерева, дівчата приказували: «Аби ти добре родила, аби тебе град не бив, мала рясний цвіт на много-много літ». А ще виносили матусин вінчальний рушник і клали його на воду (на річці, озері чи покривали криницю), а забирали тільки на заході сонця і ховали в скриню. «На тобі моє покривало, літо з зимою пострічало, вогонь зиму забрав, час літа настав», — промовляли, виконуючи цей обряд. Він проводився, як пересторога, — «щоб від води не було біди».

В давнину на Стрітення готували обрядове печиво у формі «жайворонків», з якими діти мали закликати весну. А після свята в господах потроху переходять до весняних справ — білять дерева, готуються до посівної, переганяють худобу.

Були і культові ворожіння, адже для господарів найважливішим було дізнатися прогноз на майбутній врожай, а значить — на добробут сім’ї. От і бралися передбачати врожаї на Стрітення: на дворі на цілу ніч виставляли миски з різними зернами, насінням і зранку дивились, чи з’явиться роса — її поява вказувала на врожайний рік. Бувало, що птахи викльовували зерна, та це теж було позитивом.

На Гуцульщині в цей день загадували на врожай кукурудзи, поклавши надворі яйце. Як потріскалося (лютий міг бути з морозами), то треба чекати на врожай такий, що аж «кошниці тріскатимуться від кількості кукурудзи». Коли ж яйце вціліло, то надії, що вродить кукурудза, не залишалось.

На свято, як годиться, ходили в гості, частували й пригощались. Як і на інші свята, в цей день всі образи треба було пробачати, повернути борги (не брати, не давати в борг). Діяли ще деякі суворі заборони: не виконувати важку працю, не прати, не шити, не прясти, не вишивати, не прибирати, не ремонтувати. Звісно, не можна було лаятися, лихословити, сваритися, не рекомендувалося їхати далеко з дому, щоб через негоду не потрапити в біду.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки.

Читайте також: З прицілом на Масляну: простий рецепт тонких дріжджових млинців

Фото у заголовку: http://osbm-hoshiv.in.ua/

2601

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів