Захід може легко «поставити Росію на коліна», не застосовуючи військової сили, — Володимир Василенко
Анатолій ГАВРИШ, «ФАКТИ»
31.08.2020 8:01
Майже чверть століття в Гаазі діяв створений ООН Міжнародний трибунал із колишньої Югославії, який засудив десятки військових злочинців. Він виник невдовзі після початку збройних конфліктів на території колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ) — і на лаві підсудних опинився президент країни Слободан Мілошевич. Приблизно в той же час на території СРСР, що знаходився на межі розвалу, відбувалися події, в ході яких відбувалися злочини проти цивільного населення: Вільнюс, Тбілісі, Баку, Сумгаїт, Фергана. Потім були Чечня, Придністров'я, Грузія, нині — Україна. Причому в більшості пострадянських випадків подібні злодіяння стали наслідком воєн, розв'язаних Росією. Багато хто з тих, хто вчиняв ці військові злочини, ще живі і навіть непогано почуваються. Чому не було створено аналогічний трибунал щодо СРСР і чи можливий він тепер? Що для цього потрібно? Про це «ФАКТАМ» розповів суддя Міжнародного трибуналу з Югославії, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол Володимир Василенко. У першій частині інтерв'ю Василенко розповів, як Маргарет Тетчер та Джордж Буш-старший умовляли Україну не розвалювати Радянський Союз .
Закриваючи очі на військові злочини Росії, Захід заохочує її агресію проти сусідів
— Для створення такого трибуналу, який має мандат Ради Безпеки ООН, потрібна одностайність постійних членів СБ, — розповідає Володимир Василенко. — Але в Радянського Союзу в минулому і в Росії нині як у постійних членів Ради Безпеки ООН було право вето. Тому питання про створення трибуналу щодо СРСР навіть не порушувалося. До того ж, масштаби неправомірного застосування сили військовими під час придушення виступів громадян у Радянському Союзі були набагато меншими, ніж у Югославії.
Суд для СФРЮ створили з ініціативи Франції з урахуванням Резолюції Радбезу ООН N827 від 25 травня 1993 року. Причиною стали криваві події, які супроводжували розпад Югославії на початку 1990-х років, під час якого внутрішні зіткнення переросли у кілька міжнародних збройних конфліктів. Сербія воювала з Хорватією, з Боснією та Герцеговиною.
У ході цих бойових дій, породжених шовіністичною політикою Сербії, підтриманою, до речі, на той час Росією, були скоєні ці жахливі військові злочини, злочини проти людяності. А Росія спочатку заохочувала агресивні дії сербського комуністичного керівництва, а потім «умила руки» та своїх обіцянок не виконала. Натомість дала згоду на створення трибуналу.
Якщо говорити про події в Чечні, Придністров'ї, Грузії , то, незважаючи на різний характер супутніх їм обставин, дії Росії щодо Республіки Ічкерія, Молдови та Грузії були і залишаються актами збройної агресії. І також супроводжувалися військовими злочинами та злочинами проти людяності. На жаль, західні держави практично заплющили очі на ці злодіяння, що заохотило Росію до подальших агресивних дій, зокрема до озброєної агресії проти України, що триває досі.
— Колись Радянський Союз виключили з Ліги Націй за агресію проти Фінляндії…
— Було таке 1940 року.
— Чи можливий варіант виключення Росії з ООН чи хоча б із Ради Безпеки?
— Це неможливо, тому що питання членства в ООН вирішуються шляхом голосування і у Генеральній Асамблеї, і у Раді Безпеки ООН. А в Раді безпеки Росія має право вето. Якщо один із цих органів проголосує проти виключення якоїсь держави з Організації Об'єднаних Націй, рішення не буде ухвалено. У нинішніх умовах навіть позитивне рішення Генасамблеї є проблематичним, оскільки для ухвалення необхідно набрати дві третини голосів. Не думаю, що зараз реально це зробити. Сьогодні Росія має значний вплив на багато держав-членів ООН, особливо на африканські, азіатські, латиноамериканські країни СНД. Тому спроби виключення РФ із ООН безперспективні у світлі нинішніх правових та політичних реалій.
Показовим є факт ухвалення Генасамблеєю ООН 27 березня 2014 року резолюції 68/268 «Територіальна цілісність України» після анексії Криму Російською Федерацією. За резолюцію, яка закликає всі держави та організації не визнавати будь-які зміни статусу АР Крим та Севастополя, проголосувало лише 100 членів ООН. 11 були проти, 58 утрималися та 24 делегації були відсутні під час голосування. І це при тому, що в резолюції підтверджувалася територіальна цілісність України «у межах її визнаних на міжнародному рівні кордонів» та містився заклик «відмовитися та утримуватися від дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності та територіальної цілісності України», але не було й натяку на збройну агресію РФ проти нашої країни, анексію Криму та засудження Росії як держави-агресора.
Росія у своїх діях на міжнародній арені вважає за краще спиратися на право сили, а не силу права. Зловживаючи правом вето у РБ ООН, Росія може заблокувати будь-які рішення, спрямовані на засудження її агресивних дій та застосування проти неї передбачених Статутом ООН примусових заходів.
За таких обставин правовою підставою для застосування санкцій проти Російської Федерації мають стати правовий звичай та стаття 51 Статуту ООН, яка передбачає право держав на індивідуальну та колективну самооборону від агресії. Безпосередня жертва агресії має право давати відсіч державі-агресору, застосовуючи всі наявні кошти, від збройної сили до повного припинення будь-яких відносин у будь-яких сферах — дипломатичної, економічної, культурної.
«Представники західних демократій куплені Росією або завербовані її спецслужбами»