Випустили по Києву 5 тисяч снарядів, а потім влаштували масовий терор: 105 років тому столиця вперше пережила більшовицьку окупацію

— Збереглися відомості про те, що за декілька днів солдати Муравйова випустили з Дарниці по Києву понад 5 тисяч снарядів! — розповів «ФАКТАМ» Віталій Штефан. — Зважте на те, що Київ тоді був на багато меншим, ніж зараз. Не на надто великій густонаселеній території розірвалося така величезна кількість снарядів! Гатили передусім по тім частинам міста, де мешкали не бідні люди — по центру та Печерську. Тоді в Києві одним з найвищих (7 поверхів) був прибутковий будинок очільника Української Центральної Ради Михайла Грушевського (там здавалися квартири, Грушевський також жив в цьому домі). Більшовики знали, чия це багатоповерхівка і, певно, навмисно били по ній. Муравйов тішився з того, казав, що вона 3 дні палала, мов факел. Будинок повністю вигорів. Через декілька днів через пережитий тоді дуже сильний стрес померла мама Грушевського Глафіра Захарівна (хоча в офіційному свідоцтві в рядку «причина смерті» записали «від старості»).

— Місцева влада намагалася домовитись з загарбниками, щоб ті припинили бити по місту з гармат?

- Намагалася — відправила до них делегацію. Але це не допомогло, обстріли продовжилися. Люди гинули на вулицях, під завалами зруйнованих будинків. Багато хто ховався в підвалах.

— Забігаючи вперед скажу, що злочини, скоєні в Києві за наказами Муравйова або через його потурання (він фактично заохочував вбивства та пограбування, які вчиняли його солдати та матроси) викликали обурення навіть у деяких українських більшовиків, — продовжує Віталій Штефан. - Тому навесні 1918 року в радянській росії було проведено розслідування щодо Муравйова. Чекісти тоді допитали багатьох вояк з оточення цього військового злочинця. Документи розслідування збереглися, вивчені українськими істориками, тому ми знаємо не тільки зміст письмових наказів Муравйова, але й те найсуттєвіше, що він говорив, які усні вказівки давав підлеглим. Цей діяч на початку боїв за Київ висловлювався зокрема так: «Монастырей, церквей и попов щадить мы не будем». Тому гармати більшовиків стріляли не лише по заможнім кварталам, але й по древнім храмам, в тому числі на території Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря та іншим. Церкви і собори були суттєво пошкоджено. Тоді ж при не з’ясованих обставинах було вбито митрополита Володимира. Більшовики заявляли, що це не вони, звинуватили якихось невідомих чи то злочинців, чи то анархістів.

«Більшовики не приховували, що провели хімічну атаку під час штурму мосту через Дніпро»

— Читав, що під час штурму одного з мостів через Дніпро солдати Муравйова застосували отруйні гази. Це не міф?

— Ні, правда. Вв одному з більшовицьких документів зафіксовано, що війська Муравйова провели хімічну атаку при штурмі Миколаївського ланцюгового мосту (він не зберігся, знаходився приблизно там, де зараз міст «Метро»). Але про наслідки цієї варварської атаки жодних свідчень ані в українських, ані в російських джерелах немає. Треба розуміти, як в ті часи застосовувалися отруйні гази на війні: коли вітер дув в сторону противника, відкривали вентилі балонів і пускали газ. Тобто, такі атаки відбувались в доволі примітивний спосіб. Певно, у муравйовців в ході штурму Києва щось пішло не так з газовою атакою, тому лише відомо про факт її проведення і більше нічого.

Вони захопили спочатку Залізничний міст, потім — Ланцюговий і почали з боями просуватися в міську забудову. Тим часом наступ більшовиків відбувався й на київський Поділ. Його проводили підрозділи так званого Червоного козацтва, яким командував Віталій Примаков (це, до речі чи не єдиний український підрозділ в складі більшовицьких сил в тій війні).

— Як Червоні козаки пробилися до Подолу?

— Вони перебралися через Дніпро північніше Києва (в районі Вишгорода) і через Куренівку рушили на Поділ. Його боронили збройні підрозділи УНР. В тій ситуації на руку більшовикам зіграли війська київського гарнізону, які залишилися від російської армії. Загалом в столиці гарнізон формально нараховував 16 тисяч осіб, але більша його частина вважала себе «нейтральною» (бо категорично не хотіла воювати). Якби ці війська взяли участь в обороні Києва, то штурм більшовиків, певно вдалося б відбити. Казарми одного з полків знаходились саме на Подолі. Солдати, які жили в них, не хотіли, щоб в тому районі велися бойові дії. Тому висунули вимогу відвести війська УНР з Подолу. Погрожували в разі невиконання цього фактично ультиматуму перейти на бік більшовиків.

До того ж надійшли відомості, що загарбники прямують по залізниці на вокзал Києва. В цій дуже важкій ситуації українське керівництво, що мало обмаль сил, вирішило зосередити війська на обороні шляху евакуації — Бібіковського бульвару (нині бульвар Шевченка) та Брест-Литовського проспекту (зараз це проспект Перемоги). Цим шляхом члени Центральної Ради, уряду та армія покинули столицю у напрямку на Житомир.

«Вперше методи гібридної війни росія застосувала взимку 1917−1918 років»

— Як поводилися війська Муравйова в окупованому Києві?

— Влаштували масовий терор та мародерство. Вони під виглядом перевірки документів вулиця за вулицею приходили з обшуками у квартири киян, які мешкали в заможних кварталах. Брали, що хотіли. Шукали й розстрілювали офіцерів, монархістів, представників буржуазії та членів їх родин. Також полювали на людей, пов’язаних з українською владою. Зокрема трагічно загинув разом із побратимами генерал Яків Гандзюк, що був 8 лютого був схоплений більшовицькою заставою і відмовився зрадити присязі. Також відомо, що муравйовцям вдалося схопити трьох членів Центральної Ради, які з різних причин залишилися в місті. Цих людей вбили.

— До речі, двоє майбутніх наркомів освіти Української РСР Микола Скрипник і Володимир Затонський лишили спогади про те, що муравйовці ледь їх не розстріляли в Києві.

— Революційні солдати своїх не впізнали?

— Так, зразу не впізнали, бо Скрипник з Затонським спочатку пред’явили їм українські документи.

— Це ж не були документи УНР?

— Звісно, що ні. Тут треба пояснити, що задля окупації Української Народної Республіки російський більшовицький уряд на чолі з Леніним використав методи гібридної війни, якими, до речі, у 2014 році скористався й путінський режим для захоплення частини українського Донбасу. Нагадаю, що більшовики виступали з гаслом права націй на самовизначення. Але погодитись з державною незалежністю України вони категорично не хотіли (з багатьох причин). Восени 1917 року більшовики спробували встановити свою владу в Україні на Всеукраїнському з' їзді рад селянських робітничих та солдатських депутатів в Києві. Але більшість членів з' їзду підтримали Центральну Раду.

Тоді ленінський уряд вдався до військової сили: висунув ультимативні вимоги Центральній Раді, зокрема вимогу безперешкодно пропускати з фронту на Дон військові підрозділи, в яких заправляли більшовицькі агітатори (ці війська мали підкорити Дон, який не визнавав владу більшовиків). УНР не могла погодитись з вимогами ленінського уряду, бо збільшовичені полки просто захопили б владу в українських містах, через які їхали їхні ешелони. Тож більшовики розпочали військові дії.

Офіційно заявлялось, що російські війська прямують на Дон. На ділі вони захопили Харків — адже кордон недалеко. Провели в Харкові альтернативний керований ними Всеукраїнський з’їзд рад. Ясна річ, отримали більшість голосів і проголосили створення Української Народної Республіки Рад (по суті скалькували назву УНР). Виконавчий орган влади в УНР тоді називався Генеральний секретаріат. Більшовики придумали схожу назву для маріонеткового уряду — Народний секретаріат.

Читайте також: Виколоті очі, понівечені тіла: як більшовики розправились з полоненими героями Крут

Для чого все це було потрібно? Щоб маріонеткова держава попросила про військову допомогу у радянської росії. До речі, наприкінці 1939 році цей же трюк СРСР використав під час нападу на Фінляндію: в першому ж захопленому Червоною армією селі було проголошено про створення комуністичного фінського уряду на чолі з товаришем Отто Куусіненим, який зразу ж попросив про військову допомогу у Радянського Союзу.

Російські більшовики представили свій напад на УНР як громадянську війну в Україні. Ленінська делегація на переговорах з державами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною) заявляла, що українці між собою воюють, а радянська росія буцімто ні до чого.

Так от, Скрипник і Затонський входили до складу більшовицького маріонеткового уряду. Після захоплення російськими військами Києва ці два діячі приїхали в столицю і тут революційні солдати наказали їм пред’явити документи. Скрипник з Затонським показали мандати маріонеткової Української Народної Республіки Рад. І ледь не отримали кулю в лоб або в потилицю. Але на своє щастя вони мали ще й мандати більшовицьких органів влади в росії. Це їх і врятувало тоді від загибелі.

— Де розмістився Муравйов зі своїм оточенням?

— В царському Маріїнському палаці. Туди приводили багатьох затриманих людей. Там їх й розстрілювали.

— Скільки людей було вбито за період окупації Києва муравйовцями?

— Тривалий час вважалося, що приблизно 5 тисяч (сучасники подій називали ще більшу кількість — 9 тисяч). Але реально, на підставі записів у метричних книгах, встановлено факт загибелі 1286 людей. Зрозуміло, що цей список не повний. Тому можна говорити, що жертвами більшовиків стали приблизно 2 тисячі людей — включно з тими, хто загинув під час оборони міста. Але і ця кількість жертв надзвичайно велика. Кияни до того не переживали ані бойових дій, ані тотального терору. Люди були шоковані масовими вбивствами й пограбуваннями. Сприймали це, як апокаліпсис.

— Довго тривала окупація Києва?

— Три тижні. Звільнити столицю вдалося завдяки тому, що УНР уклала з країнами Четверного союзу мирний договір, згідно з яким армії Німеччини та Австро-Угорщини допомогли звільнити Україну від окупантів. 1 березня 1918 року в Києві було відновлено українську владу.

Читайте також: «В словах путіна про те, що „Ленин создал Украину“, історичної правди немає ані крихти»: як насправді УНР стала незалежною

На фото в заголовку: Хрещатик у 1918 році. Фото з відкритих джерел