Легендарній Ліні Костенко виповнюється 94 роки: творчий шлях письменниці та її крилаті рядки

19 березня свій день народження відзначає легендарна українська письменниця Ліна Василівна Костенко, творчість якої вже стала класикою, її твори та влучні крилаті вирази сьогодні набувають нових сенсів та актуальності. У свої 94 вона не втрачає майстерності гострого слова, продовжує писати та готує історичний роман, обіцяє випустити одразу кілька книжок.

Ліна Костенко народилася у містечку Ржищів Київської області в родині педагогів. Згодом родина переїхала до Києва. У 1936 році батька письменниці засудили до десяти років концтаборів як «ворога народу».

Ліна Василівна почала друкуватися з 16 років. У своїх ранніх творах згадувала про Другу світову війну, втрачене через неї дитинство, Труханів острів, де вона росла. У вірші «Я виросла у Київській Венеції» вона розповідала про це місце та його руйнування бомбами. До речі в дитинстві Костенко зовсім не мріяла стати письменницею. Вона хотіла бути льотчицею, і ледве не загинула через цю мрію. Вона сама змайструвала саморобний парашут зі старої маминої парасолі та простирадла, і стрибнула з ним з горища.

В юності Ліна Костенко захоплювалася філософією, проте її не прийняли на відповідний факультет Університету імені Шевченка в Києві через «неблагодійність» родини.

Після закінчення школи вона вступила до Київського педагогічного інституту, продовжила навчання у Московському літературному інституті.
У 1956 році Ліна Костенко підготувала три поетичні збірки, але через політичну цензуру книгу «Зоряний інтеграл» заборонили до друку. Тому авторка почала друкуватися у самвидаві. Так само була заборонена до друку збірка «Княжа гора» нібито за те, що в одному з віршів Україна була зображена недостатньо радянською.

Зрештою дійшло до того, що у 1963 році Ліна Костенко опинилася серед тих молодих авторів, яким пригрозив секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба, який зазначив, що «формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору».
Ані цензура, ані ідеологічний тиск не зламали письменницю й не змінили її переконань. Як писала Ліна Костенко:

Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.

Довгий час письменниця не мала змоги друкуватися (майже 16 років), писала «в стіл», проте не зраджувала собі. Вона брала участь у русі шістдесятників, підтримувала дисидентів, виходила на протести.

Її «Маруся Чурай» пролежала в столі майже шість років. Лише у 1987 році твір був визнаний та отримав Шевченківську премію.
Проте Ліна Костенко досить прохолодно ставилась і ставиться до нагород, відмовлялася від них та називала їх «політичною біжутерією». У 2000 році Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V, а Віктор Ющенко надав звання Героя України.

Письменниця рідко з’являється на публічних заходах та дає інтерв’ю. Вперше за довгий час вона особисто прийняла нагороду — Орден Почесного легіону Франції. Тоді ж письменниця розповіла, що зустріла війну в Києві, під ті самі звуки бомб, що колись чула в дитинстві, а також анонсувала три нових видання.

«Уявіть собі, я писала. Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. Мені оці бомби о 4 ранку звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші. Мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб'є то уб'є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.
Я ж цей час не втрачаю. Зараз буде кілька книжок. От власне, книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося», — розповідала Ліна Костенко.

Вона також зазначила, що всі роки незалежності знала, що Росія на нас нападе. Ще від початку російського нападу, у 2014 році, Ліна Василівна підтримувала українських захисників, передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні рядки про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди.

Пригадаємо відомі рядки та вислови Ліни Костенко:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра — ви.

***

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!

***

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через т. е.

***

Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

***

І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна!
Доля не усміхається рабам!

***

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

***

… і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

***

Страшні слова, коли вони мовчать.

***

Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

«ФАКТИ» приєднуються до привітань, бажають Ліні Костенко міцного здоров’я та наснаги.

Пропонуємо почитати про цікаві факти з життя Ліни Костенко, а також інтервю письменниці, в якому вона розповіла про кохання, чоловіка-рицаря та жінку-поетесу.

Фото: з відкритих джерел