Озброєння українців: кому РНБО пропонує роздати зброю і чим це небезпечно

«Законопроєкт містить серйозні законодавчі неузгодженості»

— Денисе, насамперед хотілось би розібратись, що принципово нового пропонує законопроєкт про територіальну оборону України, розроблений Радою національної безпеки і оборони?

— Почнемо з того, що чинна система — це Війська територіальної оборони (ВТрО) мобілізаційного типу в складі Сухопутних військ. Законопроєкт передбачає виведення Військ територіальної оборони зі складу ЗСУ в окреме військове формування. Чисельність ВТрО затверджуватиметься парламентом. Також вводиться новий вид служби — територіальна військова служба.

Тут варто зазначити, що це суперечить принципам країн НАТО — Війська ТрО мають підпорядковуватись Сухопутним військам і Генеральному штабу, які їх готуватимуть, а не Міністерству оборони як окреме формування.

За законопроєктом особовий склад Військ ТрО складатиметься з:

• військовослужбовців Військ територіальної оборони України, резервістів та військовозобов’язаних, які перебувають у територіальному резерві;
• військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань, направлених для подальшого проходження військової служби з визначеним терміном;
• працівників, які уклали трудовий договір.

Комплектування Військ ТрО військовослужбовцями здійснюватиметься відповідно до Закону «Про військовий обов’язок і військову службу». Водночас стаття 44 законопроєкту дозволяє командирам бригад (окремих батальйонів) ігнорувати частину положень цього закону. Зокрема, 2-й і 3-й пункти статті — це справжній правовий нігілізм. Тобто проєкт містить як численні технічні помилки, так і низку серйозних законодавчих неузгодженостей.

— Про які законодавчі неузгодженості йдеться?

— Наприклад, надання командирам частин права на свій розсуд порушувати закон в частині прийняття на військову службу громадян.

Законопроєкт має низку положень, які можна підписати під сепаратизм. Так, забезпечення ВТрО зброєю та боєприпасами, матеріально-технічними засобами, спеціальною технікою, іншим майном, а також квартирно-експлуатаційним, медичним, іншим забезпеченням здійснюватиметься Міноборони України. Водночас забезпечення може здійснюватися державними і приватними підприємствами оборонно-промислового комплексу та, за окремими угодами, закордонними організаціями.

Також подекуди законопроєкт суперечить сам собі.

— Не секрет, що в українців «на руках» наразі багато незареєстрованої зброї, що є небезпечним для суспільства. Адже ніхто не знає, де, коли і за яких обставин ця зброя «вистрелить». Проєкт закону, запропонований РНБО, вирішує це питання?

— Жодним чином, оскільки проблема не тільки залишиться, але й ускладниться. У проєкті № 4504 йдеться про те, що індивідуальна зброя військовослужбовців та резервістів, які проходять службу у Військах ТрО, а також колективна зброя військових частин чи підрозділів ВТрО та боєкомплекти до них зберігаються у визначених, обладнаних приміщеннях, в шафах чи сейфах на території пунктів постійної дислокації частин ВТрО або визначених місцях зберігання.

Військовослужбовці та резервісти ВТрО, які мають вислугу у ВТрО не менше одного року, не мають дисциплінарних стягнень, адміністративних правопорушень, здали передбачені нормативи з фахової підготовки та пройшли спеціальну перевірку, отримують право на зберігання індивідуальної зброї та боєкомплекту до неї за місцем проживання.

Зберігання індивідуальної зброї та боєкомплекту до неї за місцем проживання організовується згідно з чинним законодавством України та нормативно-правовими актами, які встановлюють порядок зберігання зброї та регламентують обіг цивільної довгоствольної нарізної зброї.

Тобто законотворець вказує, що питання обігу зброї повинно вирішуватися чинним законодавством.

— Ця вимога до зберігання зброї вельми розмита. А всі законодавчі норми, які не мають чіткого трактування, кожен розуміє по-своєму…

— Справді, незрозуміло, про яке саме законодавство йдеться, якщо його, по суті, немає. Тут варто звернути увагу, що законного або законодавчо врегульованого володіння зброєю в Україні, як часто кажуть про закон, не передбачено, тому керуємося підзаконним актом — Наказом МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї тощо» від 21 серпня 1998 року.

По-перше, буде введено у обіг 80 тисяч одиниць вогнепальної зброї на основі застарілої законодавчої бази. По-друге, якою б підготовленою, перевіреною людина не була, не факт, що вона не використає зброю у своїх злочинних намірах, наприклад.

«Від початку війни на Донбасі кількість вироків суду за статтею про незаконне поводження зі зброєю зросла більш ніж на 50%»

— Законопроєктом пропонується роздати 80 тисяч одиниць вогнепальної зброї. Чи не спричинить це черговий сплеск злочинності?

— В Україні немає надійного контролю навіть за вогнепальною зброєю, якою громадяни володіють на законних підставах.

Необлікована зброя, досвід поводження з нею у тих, хто воював або членів ОГ та ЗО, вже самі собою створюють небезпечну ситуацію. Якщо хтось спровокує застосування сили між громадянами або їхнє протистояння з владою, наслідки будуть дуже серйозними. Далеко ходити не треба — згадайте події на Майдані. Ми всі є свідками складної ситуації не лише в нашій країні, а й у світі в цілому. А про мітинги, захоплення терористами автобусів та будівель тощо ми чуємо майже щотижня.

— Наскільки цей законопроєкт актуальний, коли в Україні існує проблема з нелегальною зброєю, яка потрапляє зі сходу країни?

— Ще шість років тому в країні не було значної проблеми з обігом нелегальної зброї та амуніції — одиничні справи, така ж кількість вироків, ситуацію можна було більш-менш контролювати. Ця проблема активізувалася, за оцінками спостерігачів, у лютому 2014 року, коли тодішній міністр внутрішніх справ України озброїв правоохоронців автоматами під час протестів на Майдані. Як відповідь на це в кількох містах Західної України мітингарі захопили арсенали МВС, СБУ, військових частин.

Варто зазначити, що від початку війни на Донбасі кількість вироків суду за статтею про незаконне поводження зі зброєю зросла більш ніж на 50%. Не варто забувати ще й про латентну злочинність. З того часу (2014−2015 роки) десь приблизно 400 тисяч одиниць вогнепальної зброї нелегально знаходиться в українців. Точна цифра нікому не відома.

Тому поява значної кількості одиниць зброї «на руках» поряд з іншими чинниками може стати детермінантом сплеску злочинності. Я б не розглядав лише один факт — видачу зброї — як причину підвищення рівня злочинності, все взаємопов’язане, й «копати» треба глибше.

— На вашу думку як екс-прокурора, наявність зброї у людей сприяє покращенню самозахисту чи ні?

— Радше ні, ніж так. Справа в тому, що виглядає це як у жарті про мавпу з ручною гранатою. Конституція України визначає право на самозахист як право вживати заходів для захисту свого життя та здоров’я, а також життя та здоров’я інших людей, але не визначає засоби, за допомогою яких може здійснюватися це право: «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».
Конституційне законодавство, що регулює збройний самозахист та право купувати, володіти та використовувати зброю, мало поширене.

— Проте в багатьох країнах на законодавчому рівні прописана можливість володіти вогнепальною зброєю. Зокрема, в Америці…

— Чітко сформульоване право на носіння вогнепальної зброї було включене лише у 15 конституцій за всю історію конституціоналізму. Лише 3 конституції в усьому світі все ще містять це право. Окрім добре відомого прикладу США, це конституції Гватемали і Мексики, (і обидві передбачають це право з численними законодавчими обмеженнями). Варто зазначити, що жодна з вищевказаних трьох країн не належить до європейської парадигми прав людини. Захист прав людини у США — країні, що є моделлю для більшості прихильників права на збройний самозахист, — не є абсолютним.

Очевидним прикладом є застосування смертної кари у США, що залишається досить поширеним і викликає спротив з боку країн — членів Ради Європи, де такий вид покарання було викорінено.

В контексті європейських цінностей та практик жодна з європейських конституцій не передбачає збройного самозахисту та не гарантує права на носіння чи володіння вогнепальною зброєю на індивідуальному рівні. Так, це ми говоримо про основний закон кожної держави, про правовий моноліт, а не про звичайний закон.

— В Україні все ж передбачена можливість володіти вогнепальною зброєю для певних категорій громадян. Приміром, у багатьох високопосадовців є відзнака від МВС у вигляді вогнепальної зброї. Чому ж іншим людям не можна?

— Використання вогнепальної зброї передбачає очевидну загрозу для життя, і, якщо говорити про чинне законодавство України, є лише декілька випадків, коли на законних підставах ви можете її застосувати як самозахист і вам за це, як то кажуть, нічого не буде. Ці винятки, передбачені у статті 36 Кримінального кодексу.

Однак право на життя є абсолютним, безумовним, і про це потрібно пам’ятати.

— Загалом, як ви вважаєте, наскільки наше суспільство доросло до того, щоб масово володіти вогнепальною зброєю?

— Українці ще не готові, по-перше. По-друге, проєкт закону дуже сирий. Як вже говорилося на початку, натяки на можливий сепаратизм (а ми говоримо зараз про територіальну цілісність держави), неузгодженість норм, базування на застарілому законодавстві тощо.

Існуючі правові прогалини та колізії у сфері володіння та використання зброї, а також незаконного обігу вогнепальної зброї, що більшою мірою спричинені збройним конфліктом на сході України, вимагають прийняття нового законодавства про зброю, яке б охоплювало всі аспекти володіння та обігу вогнепальної зброї в Україні на основі її конституційних положень та міжнародних зобов’язань. Лише згодом можна буде говорити про такі радикальні кроки, як видача «на руки» вогнепальної зброї. Потрібна чітка система контролю, координації з боку правоохоронних органів тощо.

Детальніше про захист своїх прав можна прочитати в Telegram-каналі Дениса Головіна.

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News